21 червня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/504/17
Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Романішина В.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним оголошення догани від 05.09.2016 року,-
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним оголошення догани від 05.09.2016р. і як наслідок скасування наказу від 20.10.2016 р. №239 про зменшення розміру премії та грошового вирахування за вересень місяць 2016 року.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним оголошення догани від 05.09.2016р., визнання протиправним та скасування наказу №239 від 20.10.2016 р. залишено без розгляду.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує увагу на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуємого судового рішення:
- положення статті 99 КАС України не можуть застосовуватись до притягнення особи публічної служби до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Оцінюючи відповідність оскаржуваної ухвали про залишення адміністративного позову без розгляду вимогам статті 100 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини 3 статті 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
В ході судового розгляду встановлено, що до суду з даним позовом позивач звернувся лише 14.03.2017 року, хоча догану йому було оголошено усно 05.09.2016 року, зменшення премії та грошового забезпечення відбулось у вересні 2016 року.
Водночас, слід зазначити, що судом можуть вбачатися підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Апелянтом при цьому не спростовані висновки суду першої інстанції щодо відсутності будь-яких обставин та доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Крім того за змістом статті 99 КАС України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені ст. 100 КАС, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що суд має можливість самостійно, на свій розсуд, застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду.
Разом з цим, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Інститут строку звернення до суду в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.
Суд апеляційної інстанції, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню права на звернення до суду, на які апелянт посилається як на поважні, виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів і з того, чи мав апелянт за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду, - зазначає, що наведені обставини нічим не обґрунтовані, суду не надано жодних належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що жодних належних та допустимих доказів щодо причин пропуску строку вчасного звернення до адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом, позивач не вказує і не надає, та відповідно судом не встановлено обставин, що свідчать про наявність об'єктивних перешкод для подання позову у встановлений законодавством строк, а отже відсутні підстави для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Відповідно до вимог статті 100 КАС України, позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не надано, що унеможливлює визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, колегія суддів приходить до висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та правильність висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів звертає увагу на Практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, відповідно до якої право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інш. Проти Великобританії» рішення від 22.10.1996 р., «Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980 р.).
Посилання позивача, що оскаржувану догану та наказ про зменшення премії за вересень місяць він дізнався лише 17.02.2017 року нічим не підтверджуються.
Доводи апелянта, що положення статті 99 КАС України не можуть застосовуватись до притягнення особи публічної служби до дисциплінарної та матеріальної відповідальності ґрунтуються на хибному тлумаченні вказаної норми, адже дисциплінарна та матеріальна відповідальність мають місце в рамках проходження публічної служби.
Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні спірного питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.І. Шляхтицький
Суддя: Г.В. Семенюк
Суддя: В.Л. Романішин