22 червня 2017 рокуЛьвів№ 876/6229/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Богаченка С. І.,
суддів - Рибачука А. І., Старунського Д. М.,
з участю секретаря судового засідання - Болюк Н. В.,
представника позивача - Луньо Б. М.,
представника відповідача -Хирі В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі № 813/1001/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
14 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні його зі служби за період період за 04 липня 2014 року по 28 серпня 2014 року у розмірі 4814,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільненні з військової служби в день звільнення йому належало до виплати грошове забезпечення, а саме компенсація за невикористану відпустку та за недоотримане речове майно, однак остаточний розрахунок з ним був проведений із затримкою лише 28 серпня 2014 року.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в сумі 3123,2 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, сторони подали апеляційні скарги на неї.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що судом перщої інстанції неправильно обчислено загальну суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби.
Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в поданій апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що передбачені законодавством про працю норми оплати праці і порядок вирішення трудових спорів не поширюються на військовослужбовців.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги поданої позивачем апеляційної скарги, просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи, та заперечив проти вимог апеляційної скарги, поданої відповідачем, просив відмовити в її задоволенні.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги, просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи, та заперечив проти вимог апеляційної скарги, поданої позивачем, просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши головуючого суддю, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції було встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01 липня 2014 року №101-ос-1 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України на підставі пункту «е» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через службову невідповідність).
Наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 03 липня 2014 року № 103-ос-1позивача виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 03 липня 2014 року у зв'язку з звільненням позивача з військової служби.
В день звільнення позивачу належало до виплати грошове забезпечення, зокрема, компенсація за невикористану відпустку (15 діб основної та 7 діб додаткової), виплату якої здійснено 15 липня 2014 року та компенсація за недоотримане речове майно, виплату якої здійснено 28 серпня 2014 року.
Розглядаючи справу по суті заявлених вимог, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем не виконано обов'язку щодо виплати позивачу всіх сум, що належали до виплати, в день звільнення, відтак, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку.
Оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовців, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
При цьому, Верховний Суд України в своєму рішенні від 16 травня 2011 року (справа №21-29-а11) зазначив, що під “іншими законами” розуміються закони, які встановлюють строки звернення до адміністративного суду з вимогою вирішити публічно - правовий спір.
Так, частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Крім того, у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” зазначено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (справа №6-116цс15).
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що для звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня фактичного розрахунку.
Як видно з матеріалів справи, позивача було звільнено з військової служби в запас Збройних сил України з 03 липня 2014 року.
Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 відповідачем здійснено 28 серпня 2014 року поштовим переказом, що підтверджується довідкою про суми нарахування, утримання та перерахування поштовим переказом компенсації за недоотримане речове майно сержанта ОСОБА_1 від 16 вересня 2014 року, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , та квитанцією ЛД УАППЗ «УКРПОШТА» від 28 серпня 2014 року.
Вказані суми отримані позивачем 02 вересня 2014 року через Новояворівське відділення поштового зв'язку.
Таким чином, позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права з моменту отримання нарахованих сум, тобто 02 вересня 2014 року. Відтак, з цього часу у нього виникло право на звернення до суду із даним позовом.
До суду позивач звернувся лише 14 березня 2017 року, тобто після спливу тримісячного строку звернення до суду та без зазначення обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску.
Відповідно до частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Отже, встановивши, що позовна заява подана позивачем до суду після спливу тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України, та без викладу обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску, суд першої інстанції повинен був залишити вказаний позов без розгляду, а не розглядати його по суті заявлених вимог.
За наведених обставин, суд вважає, що оскаржену постанову суду першої інстанції необхідно скасувати, а зазначений вище адміністративний позов залишити без розгляду.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі № 813/1001/17 - скасувати та залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя С. І. Богаченко
судді А. І. Рибачук
Д.М. Старунський
Повний текст судового рішення виготовлено 23 червня 2017 року.