Номер провадження: 22-ц/785/3155/17
Головуючий у першій інстанції Матяш Т. Л.
Доповідач Журавльов О. Г.
21.06.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Журавльова О.Г.,
суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,
при секретарі Ліснік Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приморської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4, який діє від свого імені і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 серпня 2013 року,
встановила:
У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, просив суд встановити факт прийняття позивачем спадщини у вигляді житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, на земельній ділянці 4000 кв. м., що складається в цілому із глинобитного житлового будинку літ. «А», житловою площею 68,5 кв. м., загальною площею 104,5 кв.м. і господарських будівель: літньої кухні літ. «Б», гаража літ. «В», підвала літ «Г», цистерни -1, колодязя- 2, хвірток- 3, 5, воріт - 4, огорожі - 6, замощення - І, відмостки - II, який належав ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу серії ВЕВ №072736 від 30.08.2006 року та визнати за ним право власності на зазначений будинок, посилаючись на те, що оформити право власності на спадкове майно не має змоги, оскільки оригінали правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно відсутні.
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 серпня 2013 року позов ОСОБА_3 було задоволено.
Встановлено факт прийняття ОСОБА_3 спадщини у вигляді житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, на земельній ділянці 4000 кв. м., кв. м., що складається в цілому із глинобитного житлового будинку літ. «А», житловою площею С загальною площею 104,5 кв.м. і господарських будівель: літньої кухні літ. «Б», гаража літ. «В», підвала літ «Г», 1, колодязя- 2, хвірток-3, 5, воріт - 4, огорожі - 6, замощення-І, відмостки - II в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинку, розташований в АДРЕСА_1, на земельній ділянці 4000 кв.м., що складається в цілому із глинобитного житлового будинку літ. «А», житловою площею С загальною площею 104,5 кв. м. і господарських будівель: літньої кухні літ. «Б», гаража літ. «В», підвала літ «Г», 1, колодязя- 2, хвірток-3, 5, воріт - 4, огорожі - 6, замощення-І, відмостки - II.
Вказане судове рішення оскаржує в апеляційному порядку спадкоємець ОСОБА_8 - ОСОБА_4, який діє від свого імені і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, який участь у справі не приймав, через представника ОСОБА_7
В скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпаними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Таким чином при вирішенні справи суд повинен був визначити зміст позовних вимог, предмет позову та його підставу з метою з'ясування наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, виявлення заінтересованих осіб у справі, правильного застосування матеріальної форми права до цих правовідносин та застосування необхідного способу захисту порушеного права, а також для визначення й дослідження кола питань і заходів, необхідних для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Вказаним нормам закону судове рішення не відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що після смерті ОСОБА_8, позивач здійснює роботи, постійно проживає в житловому будинку, сплачує платежі і збори, користується землею, що відповідності до ст. 1268 ЦК України, свідчить про прийняття спадщини. Також судом зроблено висновок про відсутність інших осіб, які б мали право на обов'язкову частку у спадковому майні.
Проте погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази по справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.
Встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1, яке видано 17.01.2012 року року відділом ЗАЦС Штефан Воде, Республіка Молдова (а.с.9).
Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, на земельній ділянці 4000 кв. м., що складається в цілому із глинобитного житлового будинку літ. «А», житловою площею 68,5 кв.м., загальною площею 104,5 кв. м. і господарських будівель: літньої кухні літ. літ. «Б», гаража літ. «В», підвала літ «Г», 1, колодязя- 2, хвірток-3, 5, воріт - 4, огорожі - 6, замощення-І, відмостки - II.
Вказане нерухоме майно належало ОСОБА_8 на підставі договору купівлі - продажу житлового будинку від 30 серпня 2006 року, що посвідчений приватним нотаріусом Білгород - Дністровського районного нотаріального округу Одеської області 30 серпня 2006 року, зареєстровано в реєстрі за №2393, згідно якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_8 купила житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1, на земельній ділянці 4000 кв.м. (а.с.41).
Судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення зазначено, що 18.08.2010 року ОСОБА_8 склала заповіт, відповідно до якого все майно, яке на день її смерті виявиться їй належним, у чому б вона не полягало і де б таке не знаходилося, вона заповідає ОСОБА_3. Даний заповіт, посвідчений публічним нотаріусом Анатолієм Лукіан, в Республіці Молдова, ліцензія №122, та зареєстровано в реєстрі за №6158.
Проте, апеляційний судом встановлено, що за життя ОСОБА_8 заповіту не складала, а вказаний заповіт від 18.08.2010 року на ім'я ОСОБА_3 було складено матір'ю померлої ОСОБА_8 - ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а.с.10,11).
Також встановлено, що 23.09.1999 року в м. Маямі (Флорида, США) між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 (громадянином Німеччини) укладено шлюб, від якого у подружжя ІНФОРМАЦІЯ_5 року народився син ОСОБА_5 (а.с.42-45).
Отже, спірний будинок був придбаний під час перебування ОСОБА_8 та ОСОБА_4 у шлюбі.
Положенням ч. 1 ст. 368 ЦК України встановлено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК України та ЦК України.
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, відповідно до ст. 60 СК України воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).
Оскільки ОСОБА_8 за життя заповіту не склала, тому спадщина, яка відкрилась після її смерті, на 1/2 частину спірного будинку повинна бути розподілена між спадкоємцями за законом, тоді як 1/2 вказаного будинку належить на праві власності ОСОБА_4 (ст. ст. 1218, 1222, 1223, 1261 ЦК України).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.07.2013 року, яке набрало законної сили визначено ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, додатковий строк в шість місяців для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (47-48).
Постановою державного нотаріуса Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області від 04.09.2014 року №2612/02-31 було відмовлено спадкоємцям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, яка належала померлій 23 вересня 2008 року ОСОБА_8, у зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючих документів на вищевказану частку житлового будинку (а.с.49)
Розглядаючи спір, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на вказані положення закону уваги не звернув, спадкову справу не витребував та не визначився з колом спадкоємців, неправильно застосував норми матеріального права, не встановив усіх обставин, які мають значення для вирішення справи, не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає до застосування та не дав їм належної оцінки.
Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.
За таких обставин, позовні вимоги у спосіб обраний ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.
Крім того, в порушення ст. 33 ЦПК України суд першої інстанції не залучив до участі у справі в якості належного відповідача ОСОБА_4.
При цьому, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, змінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має право відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до часті у справі іншу особу як співвідповідача.
Тобто, якщо відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі у справі іншу особу, як співвідповідача та в результаті розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача. Цих положень Закону суд першої інстанції не врахував.
Законодавець, виключивши можливість апеляційного суду скасувати у такому випадку рішення суду з направленням справи на новий розгляд, не змінив положення ст. 303 ЦПК України, згідно з якою апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції і не наділив апеляційний суд правом скасувати рішення, після чого, залучивши таку особу до участі у справі, вирішити спір як суд першої інстанції.
Скасування рішення в такому випадку не позбавляє права позивача на пред'явлення позову і до цієї особи, яка має відповідати за цим позовом.
Внаслідок цього суд першої інстанції не визначився з колом осіб, які підлягали залученню до участі в ній в якості належного відповідача, порушив принцип змагальності сторін, згідно якому сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, як це передбачено ч. 2 ст. 10 ЦПК України.
Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.
Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Наявність чи відсутність наведених обставин та можливість встановлення відповідних фактів суд вирішує відповідно до положень ст. ст. 10, 11, 27, 57-60 ЦПК України, за якими сторони при вирішенні справи зобов'язані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підстави їх вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, рішення районного суду на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у задоволені позову.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 305, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,
вирішила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4, який діє від свого імені і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 - ОСОБА_7 задовольнити.
Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 серпня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до Приморської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.
Головуючий О.Г.Журавльов
Судді
О.С.Комлева
Ю.І.Кравець