Справа № 2-а-1399/17
№760/5888/17
06 червня 2017 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Кушнір С.І.
при секретарі - Гаєвській С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Києві, інспектора роти №10 батальйону №2 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Сідляренка Руслана Ігоровича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними дії інспектора Управління патрульної поліції в м. Києві, сержанта поліції Сідляренка Руслана Ігоровича щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу 27.02.2017 року за адресою: м. Київ, б-р Т.Шевченка, 18.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАА № 066575 від 27.02.2017 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити провадження у справі у звязку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Свої вимоги мотивував тим, що 27.02.2017 року відносно нього інспектором роти №10 батальйону №2 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Сідляренко Р.І. було складено постанову про адміністративне правопорушення, відповідно до змісту якої 27.02.2017 року ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_1, нібито, здійснив зупинку в зоні дії знаку 3.34 (зупинка заборонена), п. 33 ПДР України, тобто, скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Однак позивач винесену інспектором постанову вважає незаконною та такою, що суперечить нормам діючого законодавства і порушує його права, зазначаючи, що був вимушений здійснити зупинку транспортного засобу у зв'язку з несправністю автомобіля та необхідністю доставки його на СТО для діагностики. Таким чином, стверджує, що правил дорожнього руху не порушував, а зупинку здійснив задля уникнення аварійної ситуації.
Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали повністю з підстав та обставин, викладених у ньому, та просили задовольнити, зазначивши, що позивач був вимушений здійснити зупинку транспортного засобу у зв'язку з несправністю автомобіля та необхідністю доставки його на СТО для діагностики, тобто ним було вжито необхідні заходи спрямовані на уникнення аварійної ситуації, що дає підстави вважати, що ним було здійснено вимушену зупинку транспортного засобу, що не враховано інспектором під час складання постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Представник відповідача Управління патрульної поліції в м. Києві в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, зазначив, що 27.02.2017 року ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_1, дійсно здійснив зупинку в зоні дії знаку 3.34 (зупинка заборонена), п. 33 ПДР України, тобто, скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим його правомірно було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн.
Відповідач інспектор роти №10 батальйону №2 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Сідляренко Р.І. в судове засідання не з"явився, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що постановою інспектора Управління патрульної поліції в м. Києві, сержанта поліції Сідляренка Руслана Ігоровича серії ЕАА № 066575 від 27.02.2017 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 255,00 гр.
Відповідно до змісту вказаної постанови, 27.02.2017 року ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_1, здійснив зупинку в зоні дії знаку 3.34 (зупинка заборонена), п. 33 ПДР України, тобто, скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Так, відповідно до ч.1 ст.122 КпАП України передбачена відповідальність за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Відповідно до п. 15.14. ПДР України у разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9 - 9.11 цих Правил.
Згідно п. 1.10 Правил дорожнього руху України, вимушена зупинка - припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.
Встановлено, що позивач був вимушений здійснити зупинку транспортного засобу у зв'язку з несправністю автомобіля та необхідністю доставки його на СТО для діагностики, що підтверджується, зокрема, актом прийому-передачі виконаних робіт від 27.02.2017 року, відповідно до якого 27.02.2017 року ОСОБА_1, дійсно звертався за технічною допомогою до СТО де було здійснено діагностику системи управління двигуном автомобіля та діагностику системи живлення.
Таким чином, ОСОБА_1 було здійснено вимушену зупинку транспортного засобу у зв"язку з його технічною несправністю та вжито необхідні заходи спрямовані на уникнення аварійної ситуації, що не враховано інспектором під час складання постанови по справі про адміністративне правопорушення та як наслідком стало порушенням прав позивача.
Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП).
Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У наведених положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано суду доказів та не зазначено обставин, які підтверджують наявність складу правопорушення та спростовують пояснення позивача, і які б дозволили вказати на достовірність порушенням позивачем Правил дорожнього руху України.
Наявні у справі докази, зокрема, постанова не дає суду підстав зробити висновок про те, що позивач вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Таким чином, при складанні постанови про накладення адміністративного стягнення порушені норми ст.ст. 251, 280 КУпАП.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283 і 284 КУпАП. В ньому повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказати мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП. При розгляді справи не були з'ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність.
Доводи позивача щодо незаконного розгляду справи за місцем вчинення адміністративного правопорушення, яке співпадає з місцем зупинки транспорного засобу є безпідставними, оскільки не узгоджуються з положеннями Рішення Конституційного суду України від 26.05.2015 № 5-рп/2015 і КУпАП.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, постанова в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАА № 066575 від 27.02.2017 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 7, 251, 268, 283-284, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст. 1, 2, 5, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Києві, інспектора роти №10 батальйону №2 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Сідляренка Руслана Ігоровича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАА № 066575 від 27.02.2017 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В решті позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя: С.І. Кушнір