ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
19 червня 2017 року Справа № 923/336/17
Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "DFT-Південь", м. Херсон
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, м. Херсон
про визнання недійсним договору оренди державного майна № 928-11-065 від 07.07.2011
за участю:
представників сторін:
від позивача - уповноважений представник ОСОБА_1, директор підприємства ОСОБА_2;
від відповідача - уповноважений представник ОСОБА_3, дов. № 54 від 29.12.2016;
від третьої особи - не прибув
Товариство з обмеженою відповідальністю "DFT-Південь" звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання недійним з моменту укладення договору оренди державного майна № 928-11-065 від 07.07.2011 та додаткових договорів до нього та застосування наслідків визнання правочину недійсним.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.
Представник третьої особи в судове засідання не прибув, надіслав відзив, в якому вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні 19.06.2017 р. оголошувалась перерва до 19.06.2017 року до 12.00. години з метою надання можливості позивачу надати копію Додаткового договору №1, після чого розгляд справи було продовжено.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд
07.07.2011р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області, назву якого змінено на Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "DFT-Південь" (далі - позивач, орендар) укладено договір оренди державного майна № 928-11-065, а саме - будівлі колишньої котельні площею 146,7 кв.м., що знаходилася на балансі державного підприємства "Скадовський морський торговельний порт" за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, вул. Пролетарська 2 (далі - Договір). Актом приймання-передачі від 07.07.2011 року підтверджується передача майна в користування відповідача на умовах оренди.
Матеріалами справи підтверджується, що до вищевказаного договору укладались додаткові договори: додатковий договір № 1 від 08.10.2012 р. та додатковий договір № 2 від 12.05.2014 р. про внесення змін до договору оренди.
Матеріали справи свідчать, що Рішенням господарського суду Херсонської області від 29.02.2016 р. у справі № 923/2005/15 вказаний Договір оренди розірвано на вимогу ФДМ в Херсонській області, та зобов'язано ТОВ "DFT-ГІівдень" повернути майно орендодавцю.
Позивач у позові стверджує, що 12.04.2017 року дізнався з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 84885953, що в державному Реєстрі відсутні відомості про реєстрацію об'єкту нерухомого майна будівлі колишньої котельні площею 146,7 кв.м., за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, вул. Пролетарська, 2 та відповідно відсутні відомості щодо власника вказаного майна.
Позивач вважає, що на момент укладення Договору оренди у відповідача було відсутнє зареєстроване у встановленому законом порядку право власності на об'єкт оренди, у зв'язку з чим відповідач не мав права передавати вказаний об'єкт в оренду позивачу.
У відзиві відповідач стверджує, що будівля колишньої котельні, площею 146,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Скадовськ, вул. Пролетарська,2, перебуває у повному господарському віданні Державного підприємства «Скадовський морський торговельний порт» та обліковується на його балансі за інвентарним номером 1114, що підтверджується листом ДП «Скадовський морський торгівельний порт» від 04.03.2011 № 417/13/11. Власником підприємства є держава Україна в особі уповноваженого органу - Міністерства інфраструктури України.
У відзиві ДП «Скадовський морський торгівельний порт» зазначає, що у відповідності до свідоцтва про право власності №001836, виданого виконкомом Скадовської міської ради 28.05.2008 року та технічного паспорту БТІ, будівля колишньої котельні зазначена як «недобудована будівля», літ. Ш. Наказом начальника порту №294 від 28.11.2011 року внесено зміни до назви та на цей час вона числиться як «складське приміщення».
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Статтею 326 Цивільного кодекс України передбачено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Тобто, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до Господарського кодексу України орган державної влади, до сфери управління якого входить державне підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
Державні підприємства наділені правом повного господарського відання щодо закріпленого за ними майна. При цьому, власником майна державних підприємств залишається держава.
Правовідносини оренди державного майна, окрім загальних положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, на які посилається позивач, регулюються спеціальним Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
Статтею 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна" визначено органи, яким надано право бути орендодавцями державного майна.
Так, орендодавцями державного майна щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), крім майна, яке належить до майнового комплексу Національної академії наук України, можуть бути Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.
Згідно із п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” - правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема наявність спеціальних підстав визнання недійсною угоди.
Матеріалами справи підтверджується, що право власності на будівлю колишньої котельні площею 146,7 кв.м. станом на 2008 рік не зареєстровано, що підтверджується листом Міністерства транспорту та зв'язку України № 1587/27/14-08 06.03.2008 р. на ім'я міського голови м. Скадовська (а.с.79,80), в якому Міністерство транспорту та зв'язку України просить оформити право власності на об'єкти та споруди ДП “Скадовський морський торговельний порт», право власності на які станом на 2008 рік не зареєстровано, в п. 56. переліку майна у вказаному листі значиться будівля котельної з бойлерною 1984 побудови.
В описі об'єктів, який є невід'ємною частиною Свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.05.2008 p. (а.с.81), яке видано Міністерству транспорту та зв'язку України на підставі рішення виконкому Скадовської міської ради 16.04.2008 р., вбачається, що будівля котельної з бойлерною не увійшли до переліку майна, на яке було зареєстровано право власності в 2008 році.
Згідно Довідки ДП «Скадовський морський торговельний порт» № 14/922 31.08.2016 р. про склад об'єктів нерухомого майна, які станом на 2016 р. перебувають на балансі (а.с.83), - будівля котельної з бойлерною не перебуває на балансі ДП "Скадовський морський торговельний порт".
З листа Міністерства інфраструктури № 16/1857-15 від 04.11.2015 р. (а.с.84) вбачається, що інформація про будівлю колишньої котельні площею 146,70 кв.м. не збігається з відомостями Єдиного реєстру об'єктів державної власності; також інформація про вищевказане нерухоме майно відсутня в переліку об'єктів державної власності, які перебувають у сфері управління Міністерства інфраструктури і тимчасово не використовуються, та які відповідно до вимог законодавства України можуть розглядатися як потенційні об'єкти оренди.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою виникнення, обмеження, перехід або припинення прав на нерухоме майно, яке супроводжується внесенням відповідного запису до Державного реєстру прав на нерухоме майно, який являє собою інформаційну систему відомостей про права, об'єкти та суб'єкти прав на нерухоме майно.
На думку суду, відповідачем не доведено відповідними доказами, що власником будівлі колишньої котельні площею 146,7 кв.м. є Міністерство інфраструктури України, а балансоутримувачем - Державне підприємство «Скадовський морський торговельний порт».
Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо застосування наслідків визнання правочину недійсним з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст..216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується, що договір оренди державного майна від 07.07.2011 року №923-11-065, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "DFT-Південь", розірваний, а позивача зобов'язано повернути орендоване майно, на думку суду, - позивачем не обґрунтовано вимогу щодо застосування наслідків недійсного правочину.
З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні вимоги про застосування наслідків визнання правочину недійсним.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -
1.Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Визнати недійсним з моменту укладення договір оренди державного майна №928-11-065 від 07.07.2011 року та додаткові договори до нього. 3.Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (73000, м.Херсон, пр.Ушакова, 47, код ЄДРПОУ 21295778) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "DFT-Південь" (73000, м.Херсон, вул.Театральна, 29, оф.1, код ЄДРПОУ 3033003) 1600,00 грн. судового збору.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повне рішення складено 20.06.2017
Суддя В.В.Литвинова