Справа № 132/705/17
Головуючий у 1-й інстанції: Павленко І.В.
Суддя-доповідач: Білоус О.В.
14 червня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білоуса О.В.
суддів: Курка О. П. Совгири Д. І. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Мирошниченко С.О.,
представника апелянта - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації щодо відмови у виплаті йому щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня в розмірі встановленому ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 рік;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації вчинити дії по перерахунку, нарахування та виплаті йому недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік, як учаснику бойових дій, відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, визначеної ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник апелянта в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі та просила її задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.
Відповідач явку упоноважених представників в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до частини 4 статті 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1, виданим 24.02.2016 року Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України.
У 2016 році позивач отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2016 року в розмірі 920 грн.
ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою про виплату недоплаченої частини разової грошової допомоги до 05 травня 2016 року у розмірі 4730 грн.
Однак, листом Управління соціального захисту населення Калинівської районної державної адміністрації № 01-1-2821 від 30.12.2016 року позивачу відмовлено у задоволенні його заяви (а.с.26).
Вважаючи дії відповідача щодо виплати допомоги у розмірі, меншому, ніж встановлений статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" протиправними, а свої законні права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2016 рік була правомірно нарахована та виплачена позивачу у розмірі відповідно до положень Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Згідно з пунктом 26 розділу VІ "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України норми і положення, серед іншого, статі 12, 13, 14, 15, 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини 2 статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
В рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
В рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Проаналізувавши матеріали справи та наведені вище законодавчі положення, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у рішенні №3-рп від 25 січня 2012 року Конституційний суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Суд першої інстанції правильно вказав на те, що нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" установлено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 920 гривень.
Таким чином, враховуючи здійснений аналіз норм чинного законодавства, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності дій відповідача, які здійснені у межах своїх повноважень та у спосіб передбачений чинним законодавством, оскільки щорічна одноразова грошова допомога до 5 травня за 2016 рік нарахована та виплачена позивачу у розмірі 920 грн. відповідно до положень Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України №141 від 02 березня 2016 року "Про деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань".
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з статтею 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2017 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2017 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 19 червня 2017 року.
Головуючий Білоус О.В.
Судді Курко О. П. Совгира Д. І.