15 червня 2017 р.Справа № 816/593/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Подобайло З.Г.
Суддів: Тацій Л.В. , Григорова А.М.
за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2017р. по справі № 816/593/17
за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетілайт"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетілайт" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 24 412,17 грн. та пені у розмірі 58,56 грн.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, не погодившись із постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2017 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст. 18, ст. 19, ст. 20, Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що призвело до неправильного вирішення справи.
ТОВ " Сетілайт " заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги , вважає постанову суду першої інстанції правомірною та такою , що відповідає вимогам чинного законодавства, розгляд справи просить проводити за відсутності його представника.
Апеляційна скарга розглядається відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час її апеляційного перегляду, що відповідно до поданого відповідачем Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік за формою №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства у 2016 році становила 23 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" становить 1 особа.
Враховуючи, що 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів, залишилось не зайнятими, на думку позивача, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньорічної заробітної плати штатного працівника в розмірі 24412,17грн. ., через їх несвоєчасну сплату нарахував 58,56 грн. пені за період прострочення з 16 квітня 2016 року по 24 квітня 2017 року (а.с. 6).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вчинені всі передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, в зв'язку з чим, заявлена сума адміністративно-господарських санкцій є необґрунтованою.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установи, організації чи до державної служби зайнятості, що передбачено ч.1 ст.18 Закону України.
Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону України державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Однак, на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
У відповідності до ч. 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Як встановлено пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"" від 31.01.2007 року № 70 (далі - постанова КМ України № 70) інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" 05.07.2012 року № 5067-VI, чинного з 01.01.2013 року, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
На виконання даної норми Закону Міністерством соціальної політики України видано наказ від 31.05.2013 N 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання".
Згідно з вимогою пункту 2.1 Порядку подання звітності N 3-ПН така звітність подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 даного Порядку визначено, що у звіті № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у пункті 3 вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та зазначаються категорії таких громадян, зокрема, інваліди.
У разі якщо роботодавець планує укомплектувати вакансію самостійно, без допомоги служби зайнятості, він також зобов'язаний подати форму № 3-ПН, при цьому, згідно з пунктом 2.2.6 Порядку подання цієї звітності, зазначивши у ній, що не потребує укомплектування вакансії за сприянням служби зайнятості. У випадку якщо вакансія передбачена штатним розписом, роботодавець має подавати інформацію за формою № 3-ПН до внесення відповідних змін у штатний розпис (лист Міністерства соціальної політики України від 21.08.2013 року).
З аналізу наведених положень нормативно-правових актів, колегія суддів приходить до висновку, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. А тому законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості відповідну звітність щодо наявності вакантних місць, створених для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, для організації працевлаштування інвалідів.
Дана правова позиція узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду України щодо розгляду справ даної категорії (постанови від 1 червня 2016 року по справі № 804/6135/15, Конец формы
від 08.06.2010 року по справі № 10/72, від 02.02.2010 року справа №21-1982во09 , від 22.12.2009 року №21-2151во009, від 02.04.2013 року у справі №21-95а13).
Матеріли справи свідчать , що протягом 2016 року відповідач подавав до центру зайнятості звітність "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою № 3-ПН, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями звітності "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою № 3-ПН за період з січня 2016 року по грудень 2016 року із зазначенням вакансії адміністратор системи (а. с. 20-21, 26-27, 31-32, 37-38, 43-44, 49-50, 54-55, 60-61, 67-68, 74-75, 77-78, 81-82).
Також, відповідач протягом 2016 року публікував у друкованих виданнях оголошення про наявну вакансію для працевлаштування інваліда (а. с. 22-25, 28-30, 33-36, 39-42, 45-48, 51-53, 56-59, 62-66, 69-73, 76, 79-80, 83-87).
Відповідно до листа Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості за вих. №988 від 19.04.2017 протягом 2016 року відповідач щомісячно подавав звіти "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою №3-ПН із заповненням графи п. 4 розділу ІІ, водночас інваліди для працевлаштування на ТОВ «Сетілайт» не направлялись (а. с.13-14).
Колегія суддів вважає , що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів і він не може бути притягнутий до відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштовуватися.
Враховуючи вищенаведене, у зв'язку із виконанням відповідачем передбачених законодавством заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць, шляхом подання кожного місяця звітів за формою N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо виконання підприємством вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, та як наслідок, безпідставності заявлених позовних вимог про стягнення суми адміністративного господарських санкцій.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що позивачем, в порушення вищезазначених вимог, не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що на підприємство покладається обов'язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки законодавством України передбачений лише обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки дублюють доводи позовної заяви, які враховані судом першої інстанції при вирішення справи по суті, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2017р. по справі № 816/593/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.
Судді(підпис) (підпис) Тацій Л.В. Григоров А.М.
Повний текст ухвали виготовлений 20.06.2017 р.