13 червня 2017 р.Справа № 642/1718/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Старостіна В.В.
Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О.
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 28.04.2017р. по справі № 642/1718/17
за позовом ОСОБА_1
до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова
про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернулася до звернулася до Ленінського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії (в частині припинення виплати пенсії) та визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невиплати пенсії з грудня 2016 року;
- зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість з грудня 2016 року;
- звернути постанову до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць;
- зобов'язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення.
Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 28.04.2017 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивача. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, вважає постанову суду першої інстанції необґрунтованою, а відтак такою, що підлягає скасуванню.
Позивач не скористався своїм правом на подання заперечень на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази в їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є пенсіонером за віком і з 04.03.1987 року отримувала пенсію за місцем свого проживання, що підтверджується копією пенсійного посвідчення НОМЕР_1, виданого 13.03.1987 року (а.с. 11).
З копії довідки № 6329004884 від 27.03.2015 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції вбачається, що позивач перемістилась з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_2 (а.с. 10).
Районною комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщенім особам Адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради вирішено відмовити позивачу в призначенні (відновленні) соціальних виплат як внутрішньо переміщеній особі згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року, що підтверджується витягом з протоколу № 27 від 23.12.2016 року (а.с. 23).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсії, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як визначено ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05.11.2014 року встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.
Частиною 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього Закону.
Підстави для припинення виплати пенсії передбачені ч. 1 ст. 49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати раніше призначеної пенсії, як з'ясування певних обставин, на що посилався відповідач у своїх заперченнях та при прийнятті рішення про припинення виплати пенсії позивачці, оскільки пенсія позивачу призначена в березні 1987 року. Колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на те, що пенсію було призначено на підставі документів, що містять недостовірні відомості не відповідають обставинам справи.
На підставі ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як встановлено ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У відповідності до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. ст. 24, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції України.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року передбачено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення).
Колегія суддів зазначає, що у п. 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції,якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Слід звернути увагу на те, що у рішенні від 08.07.2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року.
Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Отже, колегією суддів встановлено, що припинення виплати пенсії позивачці з грудня 2016 року було пов'язано саме з перевіркою інформації щодо її фактичного місця проживання, не підтвердження останньою свого фактичного місця перебування.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Як вбачається зі змісту ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що припинення відповідачем з грудня 2016 року виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним, а тому дії Київського об'єднаного Пенсійного фонду України м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії з грудня 2016 року слід визнати протиправними та необхідно зобов'язати відповідача поновити виплату їй пенсії негайно після проголошення рішення і стягнути невиплачені з грудня 2016 року пенсійні виплати.
Що стосується відмови в задоволенні вимог про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 267 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов'язок суду зобов'язувати подати суб'єкта владних повноважень звіт про виконання судового рішення.
Отже, суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 28.04.2017 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 28.04.2017р. по справі № 642/1718/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остоточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.
Судді(підпис) (підпис) Рєзнікова С.С. Бегунц А.О.
Повний текст ухвали виготовлений 19.06.2017 р.