13 червня 2017 р.Справа № 542/172/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Подобайло З.Г.
Суддів: Тацій Л.В. , Григорова А.М.
за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30.03.2017р. по справі № 542/172/17
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України треті особи Адміністрація Державної Прикордонної служби України
про визнання незаконною відмову виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду війни 2 групи та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом , в якому просив визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України , яке не розглянуло заяву позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи війни; зобов'язати Міністерство оборони України розглянути заяву про призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інваліду II групи війни .
Постановою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 березня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги по інвалідності. Зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи війни.
Міністерство оборони України, не погодившись із судовим, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30.03.2017року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного і всебічного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Позивач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду першої інстанції, просить залишити її без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін.
Третя особа також заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її доводи безпідставними , просить суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні .
Апеляційна скарга розглядається відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно військового квитка серії НОМЕР_1 позивач проходив дійсну строкову військову службу в прикордонних військах КДБ СРСР з 26.10.1981 року по 01.02.1984 рік. Він є учасником бойових дій та інвалідом війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій Новосанжарського районного військового комісаріату від 16 лютого 1996 року серії НОМЕР_2 , та посвідченням серії НОМЕР_3 інваліда війни ІІ групи, виданого 22 квітня 2014 року.
Згідно витягу з протоколу № 1061 від 29 травня 2012 року засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, поранення позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Позивачу 22.04.2014 року встановлена ІІ група інвалідності, причиною якої є травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Отже, позивач починаючи з 22.04.2014 року набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
22.03.2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Новосанжарського районного військового комісаріату щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
11.04.2016 року за № 7/676 з Новосанжарського районного військового комісаріату надійшов лист, в якому вказано, що позивач проходив дійсну строкову військову службу не в Збройних силах СРСР, а в прикордонних військах КДБ СРСР, а тому витрати пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги військовослужбовцям прикордонних військ мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.
Після отримання відповіді з Новосанжарського районного військового комісаріату, ОСОБА_1 звернувся в Адміністрацію Державної прикордонної служби України з аналогічним листом.
Заступник голови Державної прикордонної служби України послався на те, що Державна прикордонна служба України не вправі виплачувати одноразову грошову допомогу передбачену ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У своїй відповіді заступник Голови Державної прикордонної служби України послався на те, що призив позивача на строкову військову службу та звільнення з служби здійснювали на підставі наказу Міністерства оборони колишнього СРСР. Також, згідно із законодавством позивач перебуває на військовому обліку у військовому комісаріаті Міністерства оборони України, і те, що причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані, встановлено Центральної військово-лікарською комісією Міністерства оборони України, адміністрація Держприкордонслужби України вважає, що питання стосовно виплати позивачу одноразової грошової допомоги має розглядати Міністерство оборони України.
30 червня 2016 року та 19 серпня 2016 року позивач отримав листи з Департаменту фінансів Міністерства оборони України, в яких на звернення позивача зазначалося, що оскільки Міністерство оборони України не є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР, то підстав для виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу у прикордонних військах, немає.
Позивач, не погодившись із вказаними діями відповідача, звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримав інвалідність внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, тому він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Приписами частини п'ятої статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спірні правовідносини між сторонами в справі щодо порядку та підстав призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у разі інвалідності військовослужбовців, як складової їх соціального захисту, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Соціальним захистом військовослужбовців, відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ, є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 18 листопада 2014 року у справі №21-446а14 та 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15.
Згідно зі статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.
Відповідно до частин другої, шостої, дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Згідно з пунктами 11 та 13 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови
Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року (далі Порядок № 393), для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави суду вважати, що законодавцем передбачено прирівнювання соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.
Разом з цим, законодавцем встановлено обов'язок саме Міністерства оборони України на прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги позивача у зв'язку із встановленням останньому II групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Крім цього, слід зауважити, що позивач надав Міністерству оборони України всі необхідні документи, визначені пунктом 11 Порядку № 975, для призначення позивачу одноразової грошової допомоги.
Доводи відповідача з посиланням на те, що позивачем не надано документ про обставини поранення є помилковими, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п. 21.7.Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 14 серпня 2008 № 402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800 (далі - Положення № 402) постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення,контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36 (0169-01 ), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення,контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров'я Збройних Сил України).
Згідно з п. 21.8. Положення № 402 при медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 04 січня 1994 року № 2 (0177-94), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).
З аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що документом, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження може бути будь-який документ, який містить таку інформацію.
Протокол № 1061 від 29 травня 2012 року засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, свідчить про те , що поранення позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Саме в такому порядку встановлювався причинний зв'язок отримання поранення позивачу, тому посилання Міністерства оборони України на відсутність серед документів поданих для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, довідки або документу про причини та обставини поранення є безпідставними, необґрунтованими та протиправними.
Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано, що Міністерство оборони України не розглядало заяву позивача по суті та у встановлено законом порядку, а лише відмовило у задоволенні його заяви щодо виплати одноразової грошової допомоги в зв'язку з ненаданням повного пакету документів, а тому відсутні підстави для зобов'язання Міністерства оброни України призначити одноразову грошову допомогу, оскільки судом першої інстанції не приймалось рішення щодо покладення обов'язку на відповідача призначити одноразову грошову допомогу, а зобов'язано лише повторно розглянути заяву позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог .
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, є безпідставними та не спростовують висновків суду.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30.03.2017р. по справі № 542/172/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.
Судді(підпис) (підпис) Тацій Л.В. Григоров А.М.
Повний текст ухвали виготовлений 19.06.2017 р.