ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.06.2017Справа №910/1996/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метрудтранс»
до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії
«Центр транспортної логістики» Публічного акціонерного товариства
«Українська залізниця»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
1. Державне підприємство «Сарненське лісове господарство»
2. Державне підприємство «Рокитнівське лісове господарство»
про стягнення 5 550,10 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Денисова О.В. за довіреністю від 03.04.2017;
від відповідача: Шукліна О.В. за довіреністю від 30.01.2017;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Метрудтранс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики «Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення 25 078,00 грн. безпідставно списаних коштів.
Одночасно, позивачем подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу здійснювати списання грошових коштів із відкритих позивачем в установах банків рахунків і розподільчого рахунку № 9319266, відкритого у філії «Центр транспортної логістики», або у інший спосіб отримувати грошові кошти за послуги, пов'язані з перевезенням експортних, імпортних та транзитних вантажів (користування вагонами, збереження вантажів, подача й збирання залізничних вагонів (напіввагонів), в тому числі за простій (затримку) з товаром залізничних вагонів (напіввагонів) № 915033227 по накладній № 537555; № 91503839 по накладній № 537563, № 91502565 по накладній № 540997, № 91503847 по накладній № 541730, № 91503243 по накладній № 547703, № 91503730 по накладній № 547711, всього у розмірі 777 497, 10 грн. та за іншими перевезеннями, де платником є ТОВ «Метрудтранс» за період з травня по жовтень 2016 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2017 порушено провадження у справі № 910/1996/17, її розгляд призначено на 27.02.2017 року.
14.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про залишення позову без розгляду.
27.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 15.03.2017 року.
В судовому засіданні 15.03.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 27.03.2017 року.
22.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача безпідставно списані кошти в сумі 1 509,40 грн.
В судовому засіданні 27.03.2017 року представник позивача підтримав подану через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог, а також подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство "Сарненське лісове господарство".
В судовому засіданні 27.03.2017 року судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим справа розглядається в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.03.2017 року, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство "Сарненське лісове господарство", в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/1996/17 на п'ятнадцять днів, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 10.04.2017 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.04.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 24.04.2017 року.
21.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача безпідставно списані кошти в розмірі 5 550,10 грн.
Крім того, 21.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Рокитнівське лісове господарство».
24.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
24.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові пояснення у справі.
Крім того, 21.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство "Рокитнівське лісове господарство".
В судовому засіданні 24.04.2017 року представник позивача підтримав подані через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про збільшення розміру позовних вимог та заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство "Рокитнівське лісове господарство".
Представник відповідача в судовому засіданні 24.04.2017 року подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Представник третьої особи в судове засідання 24.04.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
В судовому засіданні 24.04.2017 року судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2017, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Рокитнівське лісове господарство», відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 17.05.2017 року.
15.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
16.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
16.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані письмові пояснення щодо поданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої відповідач проти задоволення позову заперечує.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.05.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 31.05.2017 року.
В судовому засіданні 31.05.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 07.06.2017 року.
01.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
06.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані письмові пояснення щодо відображення списання з позивача додаткових зборів у розмірі 1 509,40 грн.
Представник позивача в судовому засіданні 07.06.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 07.06.2017 року проти задоволення позову заперечив.
Представники третіх осіб в судове засідання 07.06.2017 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до пунктів 3.9., 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Як на тому наголошено у пункті 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка повноважних представників третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Разом з тим, суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
За змістом вказаної статті, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом, як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
При цьому, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна навести доводи адекватності засобу забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
Згідно зі ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду.
Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду, адже інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Як на тому наголошено у пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
З цією метою, та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування певного заходу до забезпечення позову.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів до забезпечення позову позивач вказує на те, що йому достовірно відомо, що відповідачем можуть бути здійснені в односторонньому порядку і інші коригування і списання за перевезеннями які мали місце протягом травня-жовтня 2016 року, у зв'язку з чим є підстави для заборони відповідачеві здійснювати списання грошових коштів з розподільчого рахунку позивача.
Проте, позивач не навів жодних доказів на підтвердження того, яким саме чином вжиття обраних ним заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо списання грошових коштів із відкритих позивачем в установах банків рахунків і розподільчого рахунку № 9319266, відкритого у філії «Центр транспортної логістики», або у інший спосіб отримувати грошові кошти за послуги, пов'язані з перевезенням експортних, імпортних та транзитних вантажів (користування вагонами, збереження вантажів, подача й збирання залізничних вагонів (напіввагонів), в тому числі за простій (затримку) з товаром залізничних вагонів (напіввагонів), забезпечить виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог про стягнення коштів, які вже були списані відповідачем з особового рахунку позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правового зв'язку між обраним позивачем заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, а заявлений позивачем спосіб забезпечення позову не співвідноситься з предметом заявленого ним позову, у зв'язку з чим вжиття заходів до забезпечення позову не забезпечить фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
За таких обставин, суд залишає подане позивачем клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову без задоволення.
Водночас, суд відмовляє у задоволенні поданого позивачем клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з відсутністю правових підстав для вчинення такої процесуальної дії, передбачених ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 07.06.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Відповідно до умов укладеного між позивачем, як Замовником, та відповідачем, як Виконавцем (разом - Сторони) Договору № 1033/52-2012 від 01.12.2015 про надання послуг з організації перевезень вантажів на власних платформах для перевезення лісу (далі - Договір), в редакції Додаткової угоди № 8 від 01.12.2015 до нього, Виконавець зобов'язується за плату і за рахунок Замовника виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів на власних платформах для перевезення лісу (лісовозах).
Додатком № 1 до Додаткової угоди № 8 від 01.12.2015 сторони погодили перелік додаткових послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів.
На виконання умов Договору відповідач відкрив для позивача рахунок у філії «Центр транспортної логістики» ПАТ «Українська залізниця» № 9319266.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем в інтересах третіх осіб та відповідно до укладеного з Компанією «ЕРДЕРТ-ТУЖЕР» Договору № МРТ-174 від 27.07.2016, замовлені послуги з організації та перевезення вантажів в міжнародному сполученні за накладною № 504860 від 22.08.2016, на підставі якої він надав відповідачу для подальшого перевезення зі станції Сарни Львівської залізниці з призначенням Угорщина вагон № 91503540 із вантажем «колоди із сосни», вантажоотримувач - третя особа-1.
Проте, відповідно до Акту загальної форми № 11042 від 27.08.2016 вищевказаний вагон було затримано для митного огляду, та 28.08.2016 повернуто на станцію Тужер МАВ Львівської залізниці, про що свідчить Акт загальної форми № 593 від 28.08.2016.
Листом № ЦТЛ-19/27 від 10.01.2017 відповідач повідомив позивача про те, що на шляху прямування на станції Батьово Львівської залізниці вагон було затримано з причини «поглибленого митного огляду», у зв'язку з чим працівниками Регіональної філії «Львівська залізниця» нараховано додаткові збори по коду 117 - плата за користування вагонами, яка виникла через затримку вагонів на прикордонних станціях та по коду - 118 - надання інформації про вантажні роботи, зважування вантажів при затримці на прикордонних станціях. Оскільки додаткові збори стягнуто з особового рахунку філії «ЦТЛ», то кошти в розмірі 1 509,40 грн. (без ПДВ) будуть проведені та віднесені на рахунок позивача, код 9319266. Для уникнення виникнення дебіторської заборгованості та блокування коду платника відповідач просив позивача забезпечити в необхідному розмірі наявність коштів на особовому рахунку за спірним Договором.
Як вказує позивач, 13.01.2017 року засобами електронного зв'язку він отримав коригування по рахунку № 9319266, відповідно до якого з позивача в односторонньому порядку стягнуто відповідачем грошові кошти в розмірі 1 509,40 грн.
Крім того, 05.12.2016 відповідно до накладної № 548347 від 07.12.2016 позивач надав відповідачу для подальшого перевезення зі станції Рокитне-Волинське Львівської залізниці з призначенням Тужер Іпорвагань МАВ вагон № 91503771 із вантажем «колоди із сосни», вантажовідправник - третя особа-2.
Проте, відповідно до Акту загальної форми № 11350 від 03.12.2016 вищевказаний вагон було затримано для митного огляду, та 04.12.2016 направлено на станцію Тужер МАВ, про що свідчить Акт загальної форми № 835.
Також, 07.12.2016 відповідно до накладної № 548347 від 07.12.2016 позивач надав відповідачу для подальшого перевезення зі станції Рокитне-Волинське Львівської залізниці з призначенням Тужер Іпорвагань МАВ вагон № 91503771 із вантажем «лісоматеріали», вантажовідправник - третя особа-2.
Проте, відповідно до Акту загальної форми № 11361 від 05.12.2016 вищевказаний вагон було затримано для митного огляду, та 06.12.2016 направлено на станцію Тужер МАВ, про що свідчить Акт загальної форми № 839.
Листом № ЦТЛ-19/505 від 06.03.2017 відповідач повідомив позивача про те, що на шляху прямування на станції Батьово Львівської залізниці вагони було затримано з причини «для проведення митного огляду», у зв'язку з чим працівниками Регіональної філії «Львівська залізниця» нараховано додаткові збори по коду 115 - маневрова робота, пов'язана з затримкою вагонів на прикордонних станціях, по коду 116 - зберігання вантажів у вагонах через затримку вагонів на прикордонних станціях, по коду 117 - плата за користування вагонами, яка виникла через затримку вагонів на прикордонних станціях та по коду 118 - надання інформації про вантажні роботи, зважування вантажів при затримці на прикордонних станціях. Оскільки додаткові збори стягнуто з особового рахунку філії «ЦТЛ», то сума в розмірі 4 040,70 грн. (без ПДВ) буде віднесена на рахунок позивача, код 9319266.
Як вказує позивач, 13.01.2017 та 15.03.2017 відповідно року засобами електронного зв'язку він отримав коригування по рахунку № 9319266, відповідно до якого з позивача в односторонньому порядку стягнуто відповідачем грошові кошти в розмірі 1 509,40 грн. та 4 040,70 грн.
Проте, позивач не погоджується із вказаним донарахуванням, оскільки умовами укладеного між сторонами Договору не передбачена можливість самостійного безспірного списання відповідачем з особового рахунку позивача будь-яких коштів, а всі спірні питання, що виникли між сторонами, повинні вирішуватись в претензійно-правовому порядку відповідно до п. 6.1. Договору. Крім того, позивач вказує на те, що вказані вище додаткові витрати, які виникли під час перевезення вантажів, повинні бути стягнуті не з нього, а з вантажовідправників.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За правилами ст. 62 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством. Належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.
Відповідно до п. 1.1 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі - Правила розрахунків), платежі за перевезення вантажів і надання додаткових послуг можуть уноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.
Згідно з Розділом 2 «Порядок розрахунків за перевезення вантажів залізницями через розрахункові підрозділи залізниць» Правил розрахунків:
- Розрахункові підрозділи залізниць здійснюють безготівкові розрахунки з відправниками, одержувачами та експедиторами через установи банків за перевезення вантажів, вантажобагажу та за надання додаткових послуг (п. 2.1);
- Для зарахування платежів та обліку виручки залізниць від перевезень вантажів в установах банку, які обслуговують розрахункові підрозділи, відкриваються поточні рахунки зі спеціальним режимом використання (п. 2.2);
- Розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору (додаток 1), згідно з яким залізниця відкриває особовий рахунок кожному платнику (відправнику, одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника (п. 2.3).
Дія Правил розрахунків поширюється на правовідносини залізниці як з відправниками та одержувачами вантажу, так і з експедиторами.
Згідно з п.п. 2.2.5., 2.2.6., 2.2.7. Договору Замовник зобов'язаний здійснювати попередню оплату за послуги, пов'язані з організацією перевезень вантажів, що замовлені Замовником, шляхом перерахування коштів в сумах, що відповідають обсягу замовлених послуг (з урахуванням режиму роботи банківських установ, але не менше ніж середньодобове нарахування протягом 3 діб, що склалося за поточний місяць) на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Виконавця 26038300148905 у ТВБВ № 10026/01 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», МФО 322669, код за ЄДРПОУ 40123465 та забезпечувати своєчасне надходження коштів на зазначений рахунок Виконавця; здійснювати оформлення платіжних доручень і в реквізиті «Призначення платежу» вказувати наступне: «Оплата за організацію перевезення вантажів згідно з Договором № (номер договору), (дата укладення договору), у т.ч. ПДВ (сума ПДВ)»; проводити оплату за надані послуги, пов'язані з організацією перевезень вантажів та інші додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, які замовлені Замовником, відповідно до розділу 3 Договору.
Порядок функціонування поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, обумовленого сторонами в п. 2.2.5 Договору, відкрито державному підприємству «Український транспортно-логістичний центр», правонаступником якого є відповідач, для збору дохідних надходжень від основної діяльності залізничного транспорту на підставі пункту 2 Положення про порядок зарахування дохідних надходжень з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання залізниць і підприємств, підпорядкованих Державній адміністрації залізничного транспорту України, на єдиний поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Державної адміністрації залізничного транспорту України, затвердженого наказом № 872 від 04.11.2013 Міністерства інфраструктури України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.11.2013 за № 1971/24503), яке розроблено для забезпечення централізованого перерозподілу доходних надходжень між залізницями та підприємствами, підпорядкованими Укрзалізниці.
Загальна ціна Договору складається з суми наданих послуг, пов'язаних з організацією перевезень вантажів, вартість яких визначається сторонами відповідно до п. 3.4.1. цього Договору. Оплати послуг відповідно до Договору здійснюється Сторонами у національній валюті України на умовах попередньої оплати. У разі, якщо сума попередньої оплати перевищує розмір вартості наданих послуг, то сума перевищення враховується, як попередня оплата за організацію майбутніх перевезень. (п. п. 3.1., 3.2. Договору).
Згідно з п. 3.4.1. Договору загальна ціна цього Договору визначається сторонами в Протоколі погодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 2 цього Договору).
Пунктом 1 Додатку № 2 до Договору сторони передбачили, що вартість послуг з організації перевезення вантажів Замовника згідно з наданими Заявками по кожному вагону включає в себе тариф, встановлений Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги на час відправлення вантажу для вагонів власного парку; тариф за перевезення цього порожнього вагона, який виник за фактом його перевезення у розмірі, встановленим Збірником тарифів на час відправлення для власних вагонів; додаткові збори, пов'язані з перевезенням вантажів, включені до перевізного документу та встановлені Збірником тарифів; інші додаткові послуги, що замовлені Замовником згідно додатку № 1 цього Договору; вагонну складову за ставкою 183,34 грн. (крім того ПДВ у розмірі 36,66 грн.) за вагон на добу.
Таким чином, оскільки послуга з організації перевезень вантажів, відповідно до п. 2.2.5. Договору надається на умовах попередньої оплати, сплата додаткових послуг, невід'ємних від основного перевезення відбувається без погодження з Замовником на підставі п. 2 Додатку № 2 до Договору (Протокол погодження договірної ціни), яким встановлено, що вартість додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням вантажів, включених до перевізних документів та встановлених Збірником тарифів є частиною вартості основного перевезення.
Отже, Замовник послуг зобов'язаний розрахуватись за замовлене ним перевезення та всі додаткові послуги, які були надані у процесі та з метою здійснення перевезення вантажу як невід'ємні його частини, у зв'язку з чим безспірність стягнення з позивача вартості послуг, наданих йому в процесі перевезення вантажу обумовлюється його обов'язком сплатити вартість замовленого ним основного перевезення. Дані про нарахування додаткових зборів, із зазначенням типу та коду робіт, що проводились станціями затримки, включено до перевізних документів та оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.
При цьому, суд зазначає, що згідно з п. 3.4.9. Договору наявність підписаного акту наданих послуг не позбавляє виконавця права здійснити донарахування неврахованої плати за надані послуги за минулі періоди.
Відповідно до § 4 статті 13 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення залізниці мають бути відшкодовані понесені нею витрати по перевезенню, в тому числі, не передбачені застосовуваними тарифами, як, наприклад, витрати по виправленню навантаження, витрати по перевантаженню, пов'язаному з виправленням навантаження. Ці витрати повинні бути встановлені для кожної відправки та підтверджені належними документами.
Зазначені витрати вписуються залізницею в накладну і стягуються з відправника, якщо витрати виникли на залізниці відправлення, або з одержувача, якщо витрати виникли на залізниці призначення (частина 2 § 4 статті 13 УМВС).
Згідно з пунктом 2.5 Правил розрахунків за перевезення вантажів платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг.
Відповідно до пункту 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг. Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису). Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
Усі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг платники регулюють безпосередньо з станціями, які нараховували платежі, і розрахунковими підрозділами, що провадили розрахунки. У разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку (п. 2.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів).
Отже, якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки тощо із запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати; в такому разі спір має врегульовуватись платником безпосередньо зі станціями, які нарахували платежі, і ТехПД, що провадить розрахунки, і у разі недосягнення домовленості стягнення коштів вирішується в претензійно-позовному порядку за позовом залізниці (п. 5.1 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею", із змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненням президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225).
Відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Проте, всупереч вищевказаних приписів чинного законодавства позивачем належним чином не доведено, що ним були висловлені заперечення щодо обсягу наданих послуг та вартості додатково нарахованих зборів і платежів. Доказів наявності первинних документів, підписаних позивачем з зауваженнями чи запереченнями, матеріли справи не містять.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до наданої позивачем виписки з особового рахунку грошові кошти у розмірі 2 004, 80 грн. та № 2 035, 90 грн. були списані відповідачем 15.03.2017 року, тоді як заперечення позивача проти списання цих коштів висловлені ним у Коригуваннях № 3 від 31.03.2017, тобто вже після списання коштів залізницею. Доказів направлення відповідачу листа № МРТ-2598 від 12.01.2017 із запереченнями проти списання грошових коштів у розмірі 1 509, 40 грн. матеріали справи не містять.
Також, суд зазначає, що правовою підставою заявленого позову позивачем визначено положення статті 1212 Цивільного кодексу України, відповідно до змісту якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Оскільки між сторонами у справі було укладено договір, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача отримано останнім як плата на умовах договору, тому такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.
Правовідносини сторін у спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає застосування до них положень ст. 1212 ЦК України.
Крім того, суд зазначає, що згідно зі ст. 4 Статуту перевезення залізниця вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.
Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) - це міжнародна угода про пряме вантажне сполучення між станціями, які відкриті для вантажних операцій у внутрішньому залізничному сполученні країн, яка розроблена і діє в рамках організації співпраці залізниць (ОСЖД), членом якої є і Україна. СМГС є чинною з 01.11.1951, а для України з 05.06.1992.
Кабінет Міністрів України у Постанові від 03.04.1993 № 246 «Про угоди щодо міжнародного залізничного вантажного та пасажирського сполучення» у зв'язку з прийняттям Державної адміністрації залізничного транспорту України до Організації співдружності залізниць та її приєднанням до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Угоди про міжнародне залізничне пасажирське сполучення постановив залізницям, морським пароплавствам, вантажовідправникам і вантажоодержувачам України забезпечити виконання цих угод.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про міжнародні договори» міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.
Статтею 21 Закону України «Про міжнародні договори» визначено, що чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою в "Зібранні діючих міжнародних договорів України" та інших офіційних друкованих виданнях України.
Згідно з п. 2 Оглядового листа Вищого господарського суду України "від 29.11.2007 № 01-8/917 «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення є чинною в Україні відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» та «Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів».
Відповідно до параграфу 1 ст. 3 СМГС у редакції від 06.06.2014 дана угода встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні і у прямому міжнародному залізнично-паромному сполученні.
Параграфом 6 ст. 28 СМГС встановлено, що якщо перешкода з перевезення вантажу або його видачі виникла з причин, які не залежать від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі та витрати, які понесені ним у зв'язку з перешкодою, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.
Відповідно до ст. 32 СМГС перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, які не передбачені тарифами, що діють і які викликані причинами, що не залежать від перевізника. Відшкодування додаткових витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 31 «Сплата провізних платежів та неустойок».
Статтею 31 СМГС передбачено, що якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, сплата провізних платежів є обов'язком:
1) відправника, який бере участь у перевезенні вантажу, за винятком перевізника, який видає вантаж, за перевезення, яке їм здійснюється;
2) отримувача - перевізнику, який видає вантаж, за перевезення, яке їм здійснюється.
Щодо неустойок діє такий же порядок.
Отже, з огляду на законодавство, яким регулюються правовідносини залізниці з іншими учасниками перевезень вантажив у міжнародному сполученні, якщо перешкода з перевезення вантажу або його видачі виникла з причин, які не залежать від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі та витрати, які понесені ним у зв'язку з перешкодою, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.
Як слідує з матеріалів справи, спір сторін виник через віднесення відповідачем сум додаткових зборів і платежів, нарахованих в зв'язку з затримкою Закарпатською митницею ДФС України спірних вагонів з вантажем позивача, за рахунок позивача.
Позивач заперечує проти віднесення додаткових витрат відповідача на свій рахунок, посилаючись на норми ст. ст. 325, 338 Митного кодексу України, в той час як відповідач вважає, що до спірних відносин слід застосовувати норми ст. 218 вказаного Кодексу.
Проте, суд з такою правовою позицією позивача погодитись не може, враховуючи наступне.
Главою 32 Митного кодексу України, до якої включено ст. 218, врегульовано митні формальності на залізничному транспорті.
Митними формальностями є сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи (п. 29 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України).
Статтями 318, 316 Митного кодексу України визначено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний огляд (огляд та переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення) є формою митного контролю, який здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів.
Таким чином, дії щодо здійснення митного огляду після митного оформлення є митними формальностями, а тому на них розповсюджуються положення ст. 218 Митного кодексу України.
Враховуючи, що статтею 338 Митного кодексу України, відповідно до ч. 5 якої митний огляд у випадках не виявлення факту незаконного переміщення товарів проводиться за рахунок органу, з ініціативи якого здійснений такий огляд, визначений загальний (для всіх видів транспорту) порядок здійснення митного контролю, в той час як ст. 218 Митного кодексу України, відповідно до ч. 2 якої операції, необхідні для здійснення митного контролю, проводяться за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб, регулює здійснення митних формальностей саме на залізничному транспорті, норми ст. 218 Митного кодексу України є спеціальними по відношенню до норм ст. 338 цього Кодексу.
Отже, положеннями чинного законодавства, які мають бути застосовані до спірних правовідносин, визначений обов'язок власників товару або уповноважених ними осіб щодо оплати операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю.
При цьому, суд зазначає, що у разі неправомірних дій працівників Закарпатської митниці щодо затримання спірних вагонів, позивач не позбавлений права захистити свої права та охоронювані законом інтереси у порядку ст. 30 Митного кодексу України.
З огляду на вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позивачем вимоги необґрунтованими, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позову.
Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 66, 67, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Метрудтранс» про вжиття заходів до забезпечення позову залишити без задоволення.
2. У задоволенні позову відмовити.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 12.06.2017.
Суддя М.Є. Літвінова