79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" червня 2017 р. Справа № 926/263/17
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді: Якімець Г.Г.,
суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
при секретарі судового засідання Коростенська О.І.,
за участю представників:
від позивача - не з'явився
від відповідача (скаржника) - не з'явився
від третьої особи - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради, вих.№51-юр від 21 квітня 2017 року
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 12 квітня 2017 року (підписане 13.04.2017 року), суддя Ніколаєв М.І.
у справі №926/263/17
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ
до відповідача Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради, м. Чернівці
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації, м. Чернівці
про стягнення 211 925, 41 грн.
24 січня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради про стягнення 211 925, 41 грн., з яких: 185 658,10 грн. - компенсація середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, 20 682,31 грн. - інфляційні втрати та 5 585 грн. - 3% річних.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12 квітня 2017 року по справі №926/263/17 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» 184 930,63 грн. - компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам та 197,10 грн. - 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач належним чином виконав обов'язки щодо збереження місця роботи, посади, середнього заробітку і виплати його у строки, визначені ст.115 КЗпП України, мобілізованим працівникам та у встановлені строки інформував про розмір таких виплат відповідача шляхом подання звітів за встановленою формою, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями звітів позивача про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1 та копіями зведених звітів відповідача (згідно додатку 2) за 2015 рік, відтак, здійснивши відповідні виплати своїм працівникам в сумі 200 036,38 грн. компенсації, що підтверджується витягами з відомостей на поповнення картрахунків та розрахунковими листами, при цьому, відповідачем відшкодовано позивачу лише 15 105,75 грн. компенсації. Поряд з тим, в частині стягнення 727,47 грн. компенсації суд відмовив, з тих мотивів, що вказана сума хоч і визначена Державною фінансовою інспекцією в Чернівецькій області у Довідці від 27.04.2016 року №04-41/181-3, проте позивачем до компенсації не заявлена, адже до відповідних звітів про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету не включена. Крім того, суд не взяв до уваги заперечення відповідача, в яких останній наголошував на відсутності відповідних бюджетних коштів для виплати такої компенсації позивачу, та вказав, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, при цьому, зобов'язання щодо виплати компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України вони мають право, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Щодо вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд, здійснивши відповідний перерахунок, зазначив, що відповідачем порушено зобов'язання з виплати компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам на суму 184930,63 грн., починаючи з 20.12.2016 року (по спливу семи днів з моменту отримання претензії), відтак, до стягнення підлягає 197,10 грн. 3 % річних за період з 20.12.2016 року по 01.01.2017 року, а в частині стягнення решти відсотків річних та 20 682,31 грн. інфляційних втрат суд відмовив, у зв'язку з неправильним визначенням позивачем строку виникнення у відповідача грошового зобов'язання.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 12 квітня 2017 року по справі №926/263/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що кошти, які просить стягнути позивач, відповідачу, як структурному підрозділу органу місцевого самоврядування, від виконавчої влади не надавались, відтак, можливості здійснити виплату недоодержаних сум, у відповідача немає. Крім того, зазначає, що Законом України «Про державний бюджет України на 2016 рік» бюджетну програму на виплату компенсації підприємствам, установам, організаціям, фермерським господарствам, сільськогосподарським виробничим кооперативам незалежно від підпорядкування та форми власності та фізичним особам - підприємцям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не встановлено. Відповідач вважає, що він не може нести відповідальність за зобов'язаннями, взятими державою, за відсутності коштів, необхідних для здійснення ним своїх повноважень.
Представники сторін та третьої особи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення ухвали суду від 25 травня 2017 року (арк. справи 221-223).
У п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки явка представників сторін та третьої особи не визнавалась обов'язковою, а їх неявка в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без їх участі.
Суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконання ст.115 КЗпП позивач за період червень - грудень 2015 року виплатив мобілізованим працівникам ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , та ОСОБА_25 ) 200 036,38 грн. компенсації, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з відомостей на поповнення картрахунків та розрахунковими листами.
У зв'язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань відповідач в повному обсязі виплачені позивачем кошти не компенсував.
Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачу відшкодовано лише 15 105,75 грн. - компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам у 2015 році, у зв'язку з чим, у відповідача виник борг в сумі 184 930,63 грн.
Зважаючи на наведене, 12 грудня 2016 року позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, на загальну суму 185 658,10 грн., яка отримана відповідачем 12 грудня 2016 року.
У відповідь на вказану претензію відповідач листом від 27.12.2016 року повідомив про відсутність коштів для проведення відповідної компенсації.
З огляду на наведене, у січні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» звернулось до суду з даним позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради про стягнення 211 925, 41 грн., з яких: 185 658,10 грн. - компенсація середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, а також 20 682,31 грн. - інфляційні втрати та 5 585 грн. - 3% річних.
Відповідно до ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації (мобілізовані працівники), зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, де вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №105 від 04 березня 2015 року затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом».
У відповідності до п.1 вказаного Порядку компенсація у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті.
Головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є, зокрема, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім міст Києва та Севастополя) рад (п.2 Порядку).
Згідно з п.3 Порядку бюджетні кошти спрямовуються підприємствам, установам, організаціям на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, які працювали на таких підприємствах, в установах, організаціях на час призову на військову службу.
Відповідно до п.4 Порядку для отримання компенсації з бюджету середнього заробітку підприємства, установи та організації подають щомісяця до 15 числа органові соціального захисту населення звіти про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1, погоджені районним (міським) військовим комісаріатом або військовою частиною, що здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби для подання до 19 числа структурному підрозділу соціального захисту населення копій зазначених звітів, а також зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 2. Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.
Пунктом 6 Порядку передбачено, що виплата компенсації проводиться підприємствами, установами, організаціями у строки, визначені статтею 115 Кодексу законів про працю України.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач належним чином виконав обов'язки щодо збереження місця роботи, посади, середнього заробітку і виплати його у строки, визначені ст.115 КЗпП України, мобілізованим працівникам, а також у встановлені строки інформував відповідача про розмір таких виплат, шляхом подання звітів за встановленою формою, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями звітів позивача про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1 та копіями зведених звітів відповідача (згідно додатку 2) за 2015 рік.
Частиною 2 ст.19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
Слід зазначити, що нормами згадуваного вище Порядку не встановлено чіткого строку виконання обов'язку компенсувати середній заробіток, виплачений мобілізованим працівникам, у зв'язку з чим до спірних правовідносин слід застосовувати положення ст.530 ЦК України.
Так, відповідно до частини 2 вказаної статті якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає вимогу позивача в частині стягнення компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам обґрунтованою, підставною та такою, що підлягає задоволенню. Щодо суми такої компенсації, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що до стягнення підлягає компенсація в сумі 184 930,63 грн., що становить середній заробіток, виплачений мобілізованим працівникам за період з червня по грудень 2015 року, в той час як компенсація в сумі 727,47 грн. не включена позивачем до відповідних звітів про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету, у зв'язку з чим порушено згадуваний вище Порядок.
Разом з тим, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про відсутність державних коштів для відшкодування компенсації позивачу, стягнення якої є предметом даного позову, зважаючи на наступне:
У п.1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Частиною 2 ст.218 ГК України та ст.617 ЦК України не передбачено такої підстави (обставини) для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.
Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 №11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України»).
Зважаючи на все наведене вище, відповідача не можливо звільнити від відповідальності, з підстав відсутності коштів у Державному бюджеті, які є необхідними для здійснення таких виплат.
Поряд з тим, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). (ст.610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач отримав претензію позивача про відшкодування компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, 12 грудня 2016 року, з огляду на що, з урахуванням положень статті 530 ЦК України, зобов'язувався сплатити кошти до 19 грудня 2016 року.
Зважаючи на наведене, з 20 грудня 2016 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Беручи до уваги викладене вище, перевіривши перерахунок місцевого суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимоги про стягнення 3% річних, а саме: в сумі 197,10 грн. за період з 20 грудня 2016 року по 01 січня 2017 року, та відмову в задоволенні вимоги про стягнення 20 682,31 грн. - інфляційних втрат, зважаючи на невірно визначений позивачем початок строку виникнення у відповідача грошового зобов'язання.
Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно із ст.33 ГПК України кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Скаржником протилежного не доведено.
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, а саме: стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» 184 930,63 грн. - компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам та 197,10 грн. - 3% річних.
При прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.
Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Обставини, зазначені позивачем в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, а твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є безпідставними.
Судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду, в порядку ст.49 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.101, 102, 103, 105 ГПК України, суд,
постановив:
Рішення Господарського суду Чернівецької області від 12 квітня 2017 року по справі №926/263/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Матеріали справи №926/263/17 повернути до Господарського суду Чернівецької області.
Повну постанову складено 15.06.2017 року
Головуючий-суддя Якімець Г.Г.
Судді Бойко С.М.
Бонк Т.Б.