14.06.2017 Справа № 907/383/17
Суддя господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Кіліс Ужгород”, м. Ужгород
до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Перечинський Стеатит”, м. Перечин Закарпатської області
про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі - продажу від 25.11.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №2004
Представники:
від позивача - ОСОБА_2, представник за довіреністю;
від відповідача - ОСОБА_3, директор;
Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.
СУТЬ СПОРУ: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Кіліс Ужгород”, м. Ужгород заявлено позов до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Перечинський Стеатит”, м. Перечин Закарпатської області про: визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі - продажу від 25.11.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №2004.
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 12.04.2017 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 16.05.2017 року.
Ухвалами господарського суду Закарпатської області від 16.05.2017 року, 30.05.2017 року, 07.06.2017 року з метою повного, всебічного з'ясування всіх обставин справи для її правильного вирішення судом розгляд справи не одноразово відкладався, при цьому, строк її розгляду продовжено на п'ятнадцять днів, а сторони належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.
В ході судового розгляду представник позивача, просить заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та поданих суду додаткових письмових поясненнях, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами та поданими доказами.
Позивач звернувся з позовною заявою у якій просить визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі - продажу від 25.11.2016 року засвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 2004 укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Кіліс Ужгород» та товариством з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит».
Позов мотивує тим, що в січні 2017 року дізнався про існування ухвали Перечинського районного суду від 12.01.2017 року, якою накладено арешт на всі об'єкти нерухомого майна, що належать чи раніше належали відповідачу, в межах кримінального провадження №12016070130000406 від 05.10.2016 року. Позивач зазначає, що кримінальне провадження №12016070130000406 внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань ще 5 жовтня 2016 року про що, на думку позивача, знав відповідач і не зазначив про наявність цих обставин при підписанні договору з позивачем 25 листопада 2016 року. Придбаний позивачем об'єкт незавершеного будівництва відповідно до постанови прокурора Перечинського відділу Ужгородської місцевої прокуратури визнано речовим доказом в кримінальному провадженні №12016070130000406 від 05.10.2016 року.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016070130000406 проводиться щодо факту вчинення кримінального правопорушення посадовими особами відповідача, які були підписантами договору з позивачем, при проведенні зборів учасників ТОВ «Перечинський «Стеатит», оформлення їх протоколів та здійсненні змін в реєстрі юридичних осіб, які передували укладенню договору.
Позивач вважає, що відповідач не дотримався обов'язку та гарантій, які вказані в п.1.3 договору, навмисно ввівши в оману позивача, що зумовлює недійсність договору з підстав встановлених ст.230 ЦК України.
Відповідач подав до суду письмові заперечення проти позову, у яких просить відмовити у задоволенні позовної заяви позивача у повному обсязі. Письмові заперечення підписані генеральним директором ТОВ «Перечинський «Стеатит» - ОСОБА_3 та скріплені печаткою товариства. Також, відповідач, присутній в судовому засіданні 14.06.2017 року, проти позову заперечує повністю та просить суд в його задоволенні відмовити повністю.
У судовому засіданні 14.06.2017 року, уповноважені представники учасників спору просять суд вирішити справу по суті за наявними в ній матеріалами, згідно поданих письмових доводів та заперечень та долучених доказів в їх обґрунтування. За таких обставин, у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами (п. 2.3 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року №18).
Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
Між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Кіліс Ужгород» (далі позивач, покупець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» (далі відповідач, продавець) 25 листопада 2016 року укладено договір купівлі - продажу об'єкту незавершеного будівництва (далі договір). Відповідно до умов договору, продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає незавершене будівництво, об'єкт житлової нерухомості, 33% готовності, який розташований в м.Перечин, Закарпатської області, вул.Ужгородська, буд. 39А, на земельній ділянці кадастровий номер 2123210100:01:006:0155, площею 0,22 га.
В пункті 2.1 договору сторони обумовили, що визначений договором об'єкт незавершеного будівництва продається за ціною в 659 966,40грн., які повинні бути перераховані покупцем на рахунок продавця протягом шести місяців, з дня посвідчення цього договору, з правом дострокового виконання.
Право власності на придбаний об'єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення договору, державної реєстрації.
Сума, яка підлягає сплаті покупцем об'єкта, відповідає висновку про вартість об'єкта оцінки, виготовленого 14.11.2016 року суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «РІАЛТІ-О».
На момент розгляду справи, позивачем подано довідку про несплату ціни договору, тобто про не виконання його відповідно до умов визначених в ньому, саме з підстав наведених в позовній заяві.
Згідно з п.1.3 договору, продавець ствердив, що об'єкт незавершеного будівництва, який відчужується належить йому на праві приватної власності, до цього часу нікому не проданий, не подарований, не переданий до статутного фонду інших юридичних осіб, іншим способом не відчужений, не заставлений, під податковою заставою та забороною відчуження (арештом) не перебуває, боргом за комунальні та інші послуги і податки не обтяжений, сервітути щодо нього не встановлені, судового спору щодо нього, а також прав у третіх осіб як в межах так і за межами України немає, та знаходиться у стані, який є повністю придатним для використання його за цільовим призначенням.
Факт відсутності заборони відчуження або арешту, відсутності іпотеки перевірено даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.11.2016 року нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4
Договір купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва від 25.11.2016 року укладений між позивачем та відповідачем посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №2004.
12 січня 2017 року слідчим суддею Перечинського районного суду Закарпатської області за клопотанням прокурора Перечинського відділу Ужгородської місцевої прокуратури на підставі матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12016070130000406 від 05.10.2016р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.1 ст.190 Кримінального кодексу України, винесено ухвалу у справі №304/1595/16-к про накладення арешту на майно ТОВ «Перечинський «Стеатит» із забороною його відчуження, зокрема, на об'єкт нерухомого майна незавершене будівництво, об'єкт житлової нерухомості за адресою Закарпатська область м.Перечин, вул.Ужгородська, 39 А.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, керівником ТОВ «Перечинський «Стеатит» з 25.08.2016 року є ОСОБА_3.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Згідно з п.13 ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» встановлено наступне.
Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Згідно ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Статтею 99 ЦК України визначено, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України закріплено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України установлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно п.1 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичним особами.
Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі - продажу майна, що перебуває у податковій заставі.
Статтею 204 ЦК України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, який полягає у тому, що право чин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами 1 та 3 статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України, зокрема, встановлені наступні умови дійсності правочинів. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішні волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Частиною 1 статті 229 ЦК України визначено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно занижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Частиною 1 статті 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин, або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Статтею 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Статтею 35 ГПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.
Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В ході судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами доводи позивача про те, що при укладенні договору купівлі - продажу від 25.11.2016 року, засвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 2004, від імені ТОВ «Перечинський «Стеатит» діяла особа, яка не мала права виступати від імені товариства, або діяла всупереч та з перевищенням повноважень.
Суд не погоджується з доводами позивача про відсутність у ТОВ «Перечинський «Стеатит» обсягу цивільної дієздатності при вчиненні оспорюваного правочину з огляду на наступне.
Правоздатність юридичної особи реалізується через її органи, які формують і виражають волю юридичної особи зовні. Органи юридичної особи не тільки здійснюють управління, а й виступають у майновому обороті від її імені. Тобто дії органів визнаються діями самої юридичної особи.
Суд відхиляє доводи позивача про наявність підстав для визнання договору недійсним у зв'язку з обставинами визначеними ст.230 ЦК України. Під час судового розгляду справи не встановлено факту навмисного введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мають істотне значення. Судом не встановлено, зокрема, відмінності обсягу прав і обов'язків відповідача при укладені спірного договору з дійсним обсягом таких прав і обов'язків, що існували на час укладення договору та на сьогоднішній день.
Суд не вважає, що мав місце обман позивача, оскільки обставини з якими позивач пов'язує, на його думку, перешкоду у виконанні договору (накладення арешту на майно) виникли після укладення договору, тобто не існували при його укладенні і не могли бути повідомлені відповідачем.
Крім того судом встановлено, що на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна жодних заборон щодо цього майна не існувало.
Наявність зареєстрованого досудового розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12016070130000406 від 05.10.2016р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.1 ст.190 Кримінального кодексу України не дає достатніх підстав вважати, що це було перешкодою у вчиненні оспорюваного правочину.
Аналізуючи обставини справи на підставі наявних у справі доказів суд встановив, що Договір купівлі - продажу від 25.11.2016 року засвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 2004 укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Кіліс Ужгород» та товариством з обмеженою відповідальністю «Перечинський «Стеатит» відповідає вимогам цивільного законодавства щодо умов дійсності правочинів, а тому підстав для визнання договору недійсним, як зазначає та просить цього позивач, не має.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд зазначає таке.
Обов'язок доказування, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Підсумовуючи сукупність встановлених фактичних обставин справи і вищекоментованих норм права, суд дійшов висновку, що у задоволенні заявленої вимоги позивача про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі - продажу від 25.11.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №2004 слід відмовити, оскільки, заявлену вимогу позивачем не доведено належними та допустимими доказами.
Доводи та твердження позивача, викладені в письмових поясненнях, спростовуються вищенаведеним в сукупності, дійсними обставинами справи встановленими судом, вказаним нормативним обґрунтуванням.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення виготовлено та підписано 15.06.2017 року.
Суддя Андрейчук Л.В.