12.06.17р. Справа № 904/4266/17
За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Дніпро)
до Військової частини НОМЕР_1 (смт. Черкаське, Новомосковського району, Дніпропетровської області)
про стягнення суми плати за порожній пробіг пасажирських вагонів у розмірі 87 384 грн. 14 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) суму плати за порожній пробіг пасажирських вагонів у розмірі 87 384 грн. 14 коп.
Ціна позову складається з суми основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати послуг з порожнього пробігу пасажирських вагонів, що підтверджується корінцями дорожньої відомості форми ЛУ-12в. Як зазначає позивач, відповідачу направлялися претензії № ЛЮ-01/201 від 09.06.2015 та № ЛЮ-01/1391 від 17.12.2015, які були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 26.04.2017.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 24340/17 від 26.04.2017), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців, а такий строк на час звернення із позовом до суду сплинув. Отже, відповідач просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
У судове засідання 26.04.2017 з'явився представник відповідача.
Представник позивача у судове засідання 26.04.2017 не з'явився, витребуваних судом документів не надав, причин нез'явлення суду не повідомив; про день час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином (а.с.51), у зв'язку з чим суд перейшов до розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 26.04.2017 представником позивача було викладено зміст відзиву на позовну заяву, враховуючи доводи якого, він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Крім того, у судовому засіданні 26.04.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.
Враховуючи викладене, ухвалою суду від 26.04.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 17.05.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.
Від позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів (вх.суду 28016/17 від 17.05.2017).
Ухвалою суду від 17.05.2017 клопотання позивача про продовження строку вирішення спору задоволено та продовжено строк розгляду спору по справі на 15 днів, терміном по 21.06.2017 включно.
У судове засідання 17.05.2017 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання 17.05.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив; про день час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином (а.с.58-59).
Судом було зауважено, що позивачем вимоги ухвали суду від 26.04.2017 виконані не були, а для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні відповідних доказів.
Враховуючи викладене, ухвалою суду від 17.05.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.06.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.
У судове засідання 12.06.2017 представники позивача та відповідача не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, будь-яких клопотань суду не подали.
При цьому, про день, час та місце розгляду справи позивач та відповідач були повідомлені належним чином, а саме:
- позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника, відображеними в протоколі судового засідання від 17.05.2017 (а.с.67);
- відповідачу ухвала суду від 17.05.2017 була вручена 23.05.2017, про що мається відповідна відмітка на поштовому повідомленні № 4903808473539 (№ 5127200155198).
Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень позивач та відповідач не подали.
При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд вважає, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідачів, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 12.06.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Державним підприємством "Придніпровська залізниця" надано послуги з порожнього пробігу пасажирських вагонів Військовій частині А-1964 (далі - відповідач).
Факт надання послуг порожнього пробігу пасажирських вагонів підтверджується корінцями дорожньої відомості форми ЛУ-12в, а саме:
- № 020906 від 14.03.2014 на суму 398 грн. 66 коп. (а.с.14);
- № 020907 від 14.03.2014 на суму 3 449 грн. 66 коп. (а.с.31);
- № 021777 від 19.03.2014 на суму 531 грн. 55 коп. (а.с.30);
- № 020427 від 29.04.2014 на суму 1 423 грн. 80 коп. (а.с.28);
- № 020428 від 29.04.2014 на суму 1 423 грн. 80 коп. (а.с.27);
- № 020438 від 30.04.2014 на суму 2 115 грн. 36 коп. (а.с.26);
- № 020439 від 30.04.2014 на суму 2 115 грн. 36 коп. (а.с.24);
- № 021441 від 30.04.2014 на суму 3 531 грн. 02 коп. (а.с.29);
- № 021454 від 04.05.2014 на суму 3 498 грн. 48 коп. (а.с.23);
- № 021810 від 26.05.2014 на суму 1 640 грн. 76 коп. (а.с.32);
- № 021811 від 26.05.2014 на суму 1 410 грн. 24 коп. (а.с.33);
- № 021812 від 26.05.2014 на суму 5 939 грн. 28 коп. (а.с.34);
- № 021813 від 26.05.2014 на суму 5 939 грн. 28 коп. (а.с.35);
- № 000485 від 29.07.2014 на суму 2 707 грн. 30 коп. (а.с.36);
- № 000521 від 29.07.2014 на суму 11 566 грн. 68 коп. (а.с.37);
- № 000522 від 29.07.2014 на суму 2 175 грн. 00 коп. (а.с.38);
- № 000523 від 29.07.2014 на суму 2 313 грн. 36 коп. (а.с.39);
- № 000524 від 30.07.2014 на суму 4 350 грн. 00 коп. (а.с.40);
- № 000532 від 05.08.2014 на суму 6 744 грн. 74 коп. (а.с.41);
- № 000543 від 07.08.2014 на суму 292 грн. 82 коп. (а.с.42);
- № 000544 від 12.08.2014 на суму 723 грн. 10 коп. (а.с.15);
- № 021558 від 27.10.2014 на суму 1 900 грн. 46 коп. (а.с.17);
- № 000629 від 27.10.2014 на суму 1 288 грн. 90 коп. (а.с.18);
- № 000630 від 27.10.2014 на суму 3 182 грн. 70 коп. (а.с.19);
- № 021557 від 28.10.2014 на суму 1 426 грн. 99 коп. (а.с.16);
- № 001132 від 04.11.2014 на суму 1 558 грн. 51 коп. (а.с.20);
- № 021566 від 07.11.2014 на суму 7 812 грн. 28 коп. (а.с.22);
- № 021565 від 09.11.2014 на суму 2 853 грн. 98 коп. (а.с.21);
- № 021778 на суму 3 069 грн. 98 коп. (а.с.25);
Загальна сума наданих послуг складає 87 384 грн. 05 коп.
Так, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) суму плати за порожній пробіг пасажирських вагонів у розмірі 87 384 грн. 14 коп. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати послуг з порожнього пробігу пасажирських вагонів, що підтверджується корінцями дорожньої відомості форми ЛУ-12в. Як зазначає позивач, відповідачу направлялися претензії № ЛЮ-01/201 від 09.06.2015 та № ЛЮ-01/1391 від 17.12.2015, які були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Предметом позову у справі № 904/4266/17 є вимога позивача про стягнення з відповідача 87 384 грн. 14 коп. в якості плати за порожній пробіг пасажирських вагонів. При цьому, з наданих позивачем корінців дорожньої відомості форми ЛУ-12в вбачається, що загальна вартість вказаних послуг складає 87 384 грн. 05 коп.
Позовні вимоги позивача до відповідача обґрунтовуються на підставі корінців дорожніх відомостей ЛУ-12в, якими підтверджується пробіг пасажирських вагонів у порожньому стані.
Відповідно до пункту 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Проаналізувавши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що між сторонами укладено договори про надання послуг, що підтверджується корінцями дорожніх відомостей ЛУ-12в, які і підтверджують пробіг пасажирських вагонів у порожньому стані.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Господарський суд встановив, що позивач надав відповідачу послуги з пробігу пасажирських вагонів у порожньому стані за плату. Розмір плати вказано у корінцях дорожніх відомостей ЛУ-12в.
Дослідивши корінці дорожніх відомостей ЛУ-12в господарський суд констатує, що останні не містять строку оплати. Частина корінців дорожніх відомостей ЛУ-12в (а.с.14, 15, 18, 19, 21, 22, 23, 24, 26-35, 41, 42) містять відмітку про відстрочку платежів, однак не містять інформації про конкретні строки відстрочки.
Отже, що стосується вимоги про закріплення в договорі строку оплати наданих послуг, то, по-перше, частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України йдеться про обов'язок замовника оплатити надану послугу. По-друге, відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України за відсутності в договорі вказівки на строк (термін) виконання боржником свого обов'язку кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, а боржник зобов'язаний виконати такий обов'язок протягом 7 днів від дня пред'явлення вимоги.
Таким чином, до спірних відносин, з метою встановлення строку оплати наданих послуг, підлягає застосуванню стаття 530 Цивільного кодексу України.
Як зазначає позивач, відповідачу направлялися претензії № ЛЮ-01/201 від 09.06.2015 та № ЛЮ-01/1391 від 17.12.2015, які були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідачем не було підтверджено факт отримання вказаних претензій.
Господарський суд врахував положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме: якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові.
Так, з метою визначення строку оплати на суму 87 384 грн. 05 коп., позивачем ухвалами суду від 26.04.2017 та від 17.05.2017 витребовувалися у позивача докази направлення відповідачу претензій від 09.06.2015, 17.12.2015. Вимоги ухвал суду позивачем виконані не були, причини неможливості їх виконання не повідомлені.
Отже, в матеріалах справи відсутні докази направлення претензії № ЛЮ-01/201 від 09.06.2015 та № ЛЮ-01/1391 від 17.12.2015.
Подання ж кредитором (позивачем) позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладені обставини, господарський суд констатує, що строк виникнення обов'язку відповідача щодо оплати спірної заборгованості не настав.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення статті 530 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує правомірність вимог про стягнення заборгованості в сумі 87 384 грн. 14 коп.
З приводу заперечень відповідача суд зазначає, що підстави для застосування строку позовної давності відсутні, у зв'язку з тим, що господарський суд дійшов висновку, що права позивача, станом на час прийняття рішення по суті, не є порушеними.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, не доведеними позивачем належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись нормами статтями 1, 4-5, 32, 33, 34, 36, 38, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 14.06.2017.
Суддя Ю.В. Фещенко