про закриття провадження у справі
08 червня 2017 року
м. Полтава
Справа № 816/368/17
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Канигіної Т.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Скорика С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом
позивача
Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
до відповідача
Публічного акціонерного товариства Бурової компанії "Букрос"
про
відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій
07.03.2017 Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства Бурова компанія "Букрос" про відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, призначених за списком № 2, за період з серпня 2015 року по грудень 2016 року у розмірі 4155545,23 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 26.05.2017).
Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2017 провадження у справі відкрито, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
26.05.2017 до суду надійшло клопотання позивача про заміну назви відповідача - Відкритого акціонерного товариства Бурова компанія "Букрос" на - Публічне акціонерне товариство Бурова компанія "Букрос".
Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.05.2016 внесено запис повного та скороченого найменування відповідача.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача та замінити назву відповідача з Відкритого акціонерного товариства Бурова компанія "Букрос" на - Публічне акціонерне товариство Бурова компанія "Букрос".
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив, що ухвалою господарського суду Полтавської області від 18.07.2006 у справі № 18/257 порушено провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Букрос" /т. 4, а.с. 201/ (нове найменування - Публічне акціонерне товариство Бурова компанія "Букрос").
Також зазначеною ухвалою господарського суду Полтавської області від 18.07.2006 у справі № 18/257 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів з наслідками, передбаченими статтею 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим адміністративним позовом) кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Також частиною першою статті 19 указаного Закону визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Згідно з частиною третьою статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 зазначеного Закону дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
Статтею 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
При цьому, відповідно до частини четвертої статті 10 цього Закону суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Указане кореспондується з положеннями пунктів 2, 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Отже, враховуючи час виникнення заборгованості відповідача з відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за списком №2 та дату звернення до суду із цим адміністративним позовом, суд дійшов висновку, що на час звернення до суду з цим позовом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до вимог статті 4 цього Кодексу правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Враховуючи статус відповідача, стосовно якого порушено провадження про банкрутство та який перебуває в особливому правовому режимі, визначеному Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд дійшов висновку, що цей спір підлягає розгляду господарським судом у порядку провадження, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.03.2017 у справі № 21-5878а15.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З урахуванням викладеного провадження у цій справі слід закрити.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 157, статями 158, 160, 165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Провадження у справі № 816/368/17 за адміністративним позовом Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області до Публічного акціонерного товариства Бурової компанії "Букрос" про відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення до господарського суду в порядку господарського судочинства.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з цими самими позовними вимогами не допускається.
Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали складено 13.06.2017.
Суддя Т.С. Канигіна