07 червня 2017 року Житомир справа № 806/1216/17
категорія 2.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Липи В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Начальника Головного управління Національної поліції в Житомирській області ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, зобов'язання надати повну та достовірну інформацію на звернення від 27.02.2017 року,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати неправомірними дії (бездіяльність) начальника Головного управління Національної поліції в Житомирській області ОСОБА_2 в частині ненадання повної та достовірної інформації на звернення від 27 лютого 2017 року;
- зобов'язати начальника Головного управління Національної поліції в Житомирській області ОСОБА_2 надати повну та достовірну та інформацію на звернення від 27 лютого 2017 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 27.02.2017 року звернувся до начальника ГУ НП в Житомирській області із запитами про надання інформації, проте відповідач не надав повної інформації на зазначений запит чим, на думку позивача, проявив неправомірну бездіяльність в невиконанні вимог Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про звернення громадян".
Позивач в судове засідання не з'явився. Від нього електронною поштою надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без його участі та письмові заперечення, в яких вказав, що позивачу на його запит була надана відповідь у термін визначений Законом України "Про доступ до публічно інформації". Щодо позовних вимог до керівника Головного управління Національної поліції в Житомирській області ОСОБА_2, то відповідач зазначив про те, що ОСОБА_2 в розумінні п.1 ч.1 ст.13 Законом України "Про доступ до публічно інформації" не є розпорядником інформації. В задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.
Суд розглядає справу за наявними у ній доказами на підставі ч.4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з таких підстав.
Судом встановлено, що 27 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, начальника Головного управління Національної поліції в Житомирській області ОСОБА_2 із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив повідомити: - чи відома інформація про те, що співробітник поліції ГУ НП в Житомирській області ОСОБА_3 з громадянкою ОСОБА_4 займаються вимаганням коштів у громадян; - чи уповноважили співробітники поліції ОСОБА_5 та ОСОБА_3 громадянку ОСОБА_4 представляти інтереси співробітників поліції ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в правоохоронних органах; - що спільного у співробітника поліції ГУ НП в Житомирській області ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з громадянкою ОСОБА_4 Вказаний запит був направлений 27.02.2017 р., що підтверджується чеком ЖД УДППЗ "Укрпошта" (а.с.5).
03.03.2017 р. запит ОСОБА_1 був розглянутий та йому надана відповідь за підписом заступника начальника ОСОБА_6 за вих.№491/105/03/18-2017 (а.с.23). Позивача було проінформовано про те, що його запит уважно розглянуто та зазначено, що викладені факти неодноразово перевірялись, однак не знайшли свого підтвердження. Факт направлення вказаного листа позивачу підтверджується чеком ЖД УДППЗ "Укрпошти" та, відповідно до відстеження пересилання поштових відправлень, був вручений адресату особисто 11.03.2017 р. (а.с.24-25).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на наступне.
Статтею 34 Конституції України визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон №2939).
Відповідно частин 1, 2 статті 1 Закону №2939, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно частини 1 статті 3 Закону №2939 право на доступ до публічної інформації гарантується, серед іншого, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно пункту 1 частини 1 статті 13 Закону №2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2939 передбачено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 14 Закону №2939 розпорядники інформації зобов'язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
Відповідно до ст. 22 Закону №2939, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту лише в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч.2 ст.6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст.21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбаченихч.5 ст.19 цього Закону.
Стаття 6 Закону №2939 регулює відносини отримання публічної інформації з обмеженим доступом.
Згідно частини 1 статті 6 цього Закону інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація
Відповідно до положень ч.1 ст. 9 Закону №2939 до службової може належати така інформація:
- що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
- зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Частина 2 ст. 9 Закону №2939 зазначає, що документам, які містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
У відповідності до частини 2 статті 6 Закону №2939 обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Частина 4 ст.22 Закону №2939 передбачає, що у разі відмови у наданні інформації розпорядник повинен вказати мотиви та порядок оскарження відмови.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_1 на його запит від 27.02.2017 року було надано відповідь Головним управлінням Національної поліції Житомирської області, яку останній отримав особисто 11.03.2017 р.
Крім того, в матеріалах справи міститься довідка начальника Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 27.04.2017 р. №890/105/18/01-2017, з якої вбачається, що згідно п. 9, 10 наказу Національної поліції України від 25.11.2015 № 108 дск "Про затвердження Положення про ДОТЗ Національної поліції України", п. 10.5 наказу Національної поліції України від 10.05.2016 № 385 дск "Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в системі Національної поліції України" , наказу ГУ НП в Житомирській області від 10.01.2017 № 2 дск "Про затвердження положення про ОСОБА_7 в Житомирській області", відомості про особовий склад УОТЗ є інформацією з обмеженим доступом, учинення інших дій, які можуть призвести до розшифрування їх перед оточуючими як працівників УОТЗ, не допускається. Також зазначено, що службовим матеріалам, які оформлено працівниками УОТЗ під час перевірки запитів та звернень ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було надано гриф обмеження "для службового користування" (а.с.26).
З огляду на викладене, відомості, запитувані позивачем, є інформацією з обмеженим доступом у розумінні ч.2 ст.6 та п.2 ст.9 Закону №2939, а тому Головне управління Національної поліції Житомирській області діяло правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства при наданні відповіді на запит позивача.
Окрім іншого, як зазначалось, відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Визначене поняття "суб'єкт владних повноважень" не охоплює посадових осіб і службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, оскільки за своїм статусом та колом повноважень вони не підпадають під розуміння органу державної влади та інших суб'єктів, зазначених у пункті 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ. У зв'язку з цим такі особи не можуть (не мають здатності) виконувати обов'язки розпорядника інформації, у тому числі обов'язки щодо обліку та оприлюднення публічної інформації (статті 14, 15 Закону № 2939-VІ).
З огляду на викладене, позовні вимоги до ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки дана особа у розумінні Закону України "Про доступ до публічної інформації" не є розпорядником публічної інформації.
За нормами ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Зважаючи, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про порушення його прав відповідачем, суд дійшов висновку, що позов є безпідставним та у його задоволенні слід відмовити.
Керуючись статтями 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя В.А. Липа