ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.06.2017Справа №910/1551/17
За позовом Приватного підприємства «КомСервіс»
до 1) Департаменту поліції охорони Національної поліції України
2) Управління поліції охорони у м. Києві
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Демидов В.О.
Представники сторін:
від позивача Зінченко І.О. (дов. від 07.09.2015);
Дешко М.М. (дов. від 20.02.2017);
від відповідача-1 Задобрюк В.М. (дов. №1127/43/001-2017 від 15.03.2017);
від відповідача-2 Одинець Л.П. (дов. №976/43/29/5/01-2016 від 18.05.2016).
встановив :
31.01.2017 Приватне підприємство «КомСервіс» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту поліції охорони Національної поліції України про зобов'язання укласти договір про надання послуг термінового виїзду групи реагування Управління поліції охорони на інформаційні повідомлення, які будуть надходити на пункт централізованого спостереження ПП «КомСервіс» з кімнати охорони, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, 1, вартістю послуг 300,00 грн. на місяць, що включає 2 виїзди, а вартість кожного наступного виїзду - 150,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, неправомірно відмовлено в укладенні вказаного вище договору.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.02.2017 порушено провадження у справі №910/1551/17, розгляд справи призначено на 21.02.2017.
09.02.2017 позивачем через загальний відділ діловодства суду подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.02.2017, з урахуванням ухвали цього ж суду від 14.03.2017 про виправлення описки, у зв'язку із неявкою представника відповідача, невиконанням ним вимог ухвали суду від 02.02.2017, а також необхідністю витребування доказів по справі, розгляд справи відкладено на 03.04.2017.
29.03.2017 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що Департамент поліції охорони не є суб'єктом охоронної діяльності та не може укладати будь-які договори на охоронну діяльність; а також зазначав, що на неодноразові звернення позивача були надані вичерпні відповіді щодо неможливості укладення таких договорів із відповідними роз'ясненнями.
31.03.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових документів.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.04.2017 задоволено клопотання сторін про продовження строку вирішення спору, продовжено строк вирішення спору у справі №910/1551/17 на 15 днів, розгляд справи відкладено на 11.04.2017.
11.04.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заперечення на відзив відповідача.
11.04.2017 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.04.2017 залучено до участі у справі, як відповідача-2 - Управління поліції охорони у м. Києві, розгляд справи відкладено на 16.05.2017.
16.05.2017 відповідач-2 через загальний відділ діловодства суду подав заперечення на позовну заяву, у яких просив відмовити у задоволенні позов, посилаючись на те, що будь-яких попередніх договорів між сторонами у справі з питань співпраці у галузі охорони не укладалось, домовленостей про намір укласти договірні відносини не існує, а з огляду на засади діяльності органів поліції охорони, визначені положеннями про них, доцільність та можливість укладення договорів з певним суб'єктом охоронної діяльності визначається органами поліції охорони самостійно.
В судовому засіданні 16.05.2017 судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 01.06.2017.
30.05.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав письмові пояснення на заперечення відповідача-2.
У судове засідання 01.06.2017 з'явилися представники сторін, надали пояснення по суті справи.
З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 01.06.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на те, що ПП «КомСервіс» на підставі ліцензії МВС України серії АГ №055398 надає охоронні послуги по всій території України за допомогою сертифікованого пункту централізованого спостереження.
Наказом Національної поліції України №113 від 25.11.2015 «Про взаємодію із суб'єктами охоронної діяльності» відповідно до статей 18 та 19 Закону України «Про охоронну діяльність», Закону України «Про Національну поліцію», а також з метою вдосконалення організаційних умов щодо виконання основних завдань поліції охорони, наказано департаменту поліції охорони забезпечити в межах територій обслуговування органами поліції охорони, реагування нарядів поліції охорони на спрацювання засобів охоронного призначення, що надходять з пунктів централізованого спостереження суб'єктів охоронної діяльності, виключно на договірних засадах за єдиними розцінками, розрахованими для кожного територіального органу поліції охорони в порядку, визначеному законодавством. Забезпечити відповідний облік договорів щодо співпраці з суб'єктами охоронної діяльності.
З метою укласти відповідний договір, позивач неодноразово звертався до відповідачів з відповідними запитами.
Згідно листа Управління поліції охорони в м. Києві від 28.12.2015 №36343/29/7/03-2015 розмір місячної абонплати за надання послуг термінового виїзду групи реагування УПО на інформаційні повідомлення для одного об'єкта становить 300.00 грн. на місяць, що включає 2 виїзди. Вартість кожного наступного виїзду 150,00 грн.
Згідно відповіді Управління поліції охорони в м. Києві від 04.07.2016 №139743/29/6/02-2016 відповідно до вимог наказів Національної поліції України від 25.11.2015 №113 «Про взаємодію з недержавними охоронними підприємствами» та Департаменту поліції охорони від 30.11.2015 №22 «Про порядок взаємодії органів поліції охорони з недержавними суб'єктами охоронної діяльності», районні відділи Управління поліції охорони в м. Києві здійснюють надання послуг термінового виїзду групи реагування на інформаційні повідомлення з об'єктів, що охороняються недержавними суб'єктами охоронної діяльності. Згідно з п. 2 «Інструкції про порядок взаємодії органів поліції охорони з недержавними суб'єктами охоронної діяльності», підрозділам УПО категорично заборонено укладення договорів у випадку укладення недержавним суб'єктом охоронної діяльності договору на здійснення охоронних заходів відносно об'єктів, які знаходяться під охороною органів поліції охорони.
Враховуючи непоодинокі випадки укладення ПП «КомСервіс» договорів на послуги охорони з замовниками, які перебували під охороною територіальних підрозділів УПО, керівництвом Управління прийнято рішення відмовити Вам в укладенні договору на надання послуг термінового виїзду груп реагування УПО на інформаційні повідомлення.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачі 1, 2 неодноразово повідомляли позивача про неможливість укладення договірних відносин внаслідок завантаженості нарядів поліції охорони та з пропозицією звернутись до інших суб'єктів охоронної діяльності, що мають власні групи затримання, а саме листи: від 04.07.2016 №1397/43/29/6/02-2016, від 29.07.2016 №3020/43/5/05-2013, від 21.09.2016 №3810/43/5/05-2016, від 03.11.2016 №4426/43/5/05-2016, від 19.12.2016 №5145/43/5/05-2016, від 13.01.2017 №157/43/5/05-2017.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідачем неправомірно відмовлено йому в укладенні вказаного вище договору, у зв'язку із чим просив суд зобов'язати укласти договір про надання послуг термінового виїзду групи реагування Управління поліції охорони на інформаційні повідомлення, які будуть надходити на пункт централізованого спостереження ПП «КомСервіс» з кімнати охорони, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, 1, вартістю послуг 300,00 грн. на місяць, що включає 2 виїзди, а вартість кожного наступного виїзду - 150,00 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав.
У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України також передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За правилами ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правилами ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Частиною 2 статті 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.
У відповідності до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства України, а також положення спірного договору, суд відзначає, що вказаний договір не укладається за державним замовленням та законом не передбачено обов'язковість його укладення та безпосередньо умови договору не передбачають можливість чи обов'язковість укладення договору за рішенням суду або інші переддоговірні спори за ним.
Посилання позивача на наказ МВС України від 25.11.2015 №113 як на підставу для зобов'язання відповідача-2 укласти договір, є безпідставними.
Будь-яких попередніх договорів між сторонами у справі з питань співпраці у галузі охорони не укладалось, домовленостей про намір укласти договірні відносини не існує.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачі 1, 2 неодноразово повідомляли позивача про неможливість укладення договірних відносин внаслідок завантаженості нарядів поліції охорони та з пропозицією звернутись до інших суб'єктів охоронної діяльності, що мають власні групи затримання, а саме листи: від 04.07.2016 №1397/43/29/6/02-2016, від 29.07.2016 №3020/43/5/05-2013, від 21.09.2016 №3810/43/5/05-2016, від 03.11.2016 №4426/43/5/05-2016, від 19.12.2016 №5145/43/5/05-2016, від 13.01.2017 №157/43/5/05-2017.
Відтак, у даному випадку суд виходить із закріпленого в законі принципу вільного волевиявлення сторін на укладення договору та визначення його умов.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд вважає за необхідне відзначити, що відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
За приписами ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Водночас, закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Суд звертає увагу, що серед способів захисту, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).
Тож, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 Цивільного кодексу України) можна дійти висновку про те, що в разі ухилення від укладення договору, обов'язковість укладення чого визначення нормами закону, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, що викладена у постанові від 10.10.2012 р. №6-110цс12 та в силу приписів ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для врахування судом.
При цьому, суд наголошує, що у даному випадку позивачем не наведено норм законодавства, які б передбачали обов'язок відповідача-2 укласти договір про надання послуг з Приватним підприємством «КомСервіс».
Зважаючи на вищевикладене суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з покладенням судових витрат в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Повне рішення складене та підписане 07.06.2017
Суддя В.О. Демидов