31 травня 2017 року Апеляційний суд м. Києва
у складі:
головуючого Вербової І.М.
суддів Шахової О.В.,
ПоливачЛ.Д.,
при секретарі Горак Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик»; третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконним звільнення, визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Гармаша Миколи Миколайовича в інтересах Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року,
ОСОБА_2 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ПАТ «Науково-виробниче підприємство «Більшовик»; третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконним звільнення, визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено, визнано незаконним звільнення ОСОБА_6 з посади начальника відділу продажу ПАТ «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» відповідно до наказу №203/к від 12 жовтня 2015 року; визнано незаконним наказ ПАТ «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» від 12 жовтня 2015 року №203/к про звільнення ОСОБА_2; поновлено позивача на посаді начальника відділу продажу ПАТ «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» з 20 жовтня 2015 року; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 99 660 грн. 41 коп. Крім того, вирішено питання про стягнення судових витрат.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Гармаш М.М. в інтересах Публічного ПАТ «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, тим, що вказане судове рішення ухвалене при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи та порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального або процесуального права.
Справа № 760/737/16-ц
№ апеляційного провадження 22-ц/796/6185/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Лазаренко В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.
Єдиною підставою для ухвалення оскаржуваного рішення є посилання на так звану «персональну розстановку», що є грубим порушенням положень ст.ст.59, 60, 64 ЦПК України.
Судом грубо порушено норми процесуального права щодо витребування оригіналів документів для огляду в судовому засіданні, а тому висновок суду щодо доказів позивача про наявність вакантних посад, які не були запропоновані, є хибним та не відповідає дійсним обставинам справи.
Крім того, станом на 09 серпня 2016 року суд перейшов до стадії розгляду справи по суті, а тому безпідставно прийняв заяву про уточнення позовної заяви, яка по суті є зміною предмету позову, чим також грубо порушив норми процесуального права.
Також враховуючи, що заробітна плата позивача, що належала до виплати касою підприємства, була депонована 22 жовтня 2016 року, перебіг тримісячного строку звернення до суду розпочався 23 жовтня 2016 року - з наступного дня після проведення зазначених виплат, тобто від дня коли звільнений працівник дізнався, що власник або уповноважений ним орган фактично з ним розрахувався, який на момент звернення позивача до суду сплив.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що враховуючи відсутність позивача на роботі в день звільнення та повідомлення його, в передбаченому КЗпП України порядку звільнення, проведені розрахунки, необхідність звернення до каси підприємства за виплатами (або узгодити дату виплати коштів) та одержанням трудової книжки, однак не звернення позивача у зазначений відповідачем час до каси підприємства за виплатою нарахованих коштів, неузгодження з відповідачем іншої дати їх виплати та не повідомлення банківських реквізитів для перерахунку коштів на розрахунковий рахунок, належна позивачеві до виплати заробітна плата була депонована у передбаченому законом порядку, у зв'язку з чим вина відповідача щодо невиплати належних звільненому працівникові сум заробітної плати відсутня.
В суді апеляційної інстанції, представник ПАТ «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» - Кушнір С.Л., апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_9, просили апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи та дослідивши матеріали справи і письмові докази у їх сукупності та співставленні, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, зважаючи на наступне.
В ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 з 17 березня 1975 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «НВП «Більшовик». З 26 березня 2014 року він обіймав посаду начальника відділу продажу ПАТ «НВП «Більшовик», на умовах повного робочого дня (том І а.с.56-58; том ІІ а.с.24-26).
З протоколу засідання Правління ПАТ «НВП «Більшовик» №08-15 від 30 червня 2015 року вбачається, зокрема, вирішено затвердити організаційну структуру та штатний розпис ПАТ «НВП «Більшовик» (том І а.с.179-183).
01 липня 2015 року відповідачем був виданий наказ №83 «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису ПАТ «НВП «Більшовик» на 2015 рік», згідно якого введено в дію з 01 липня 2015 року організаційну структуру та штатний розпис ПАТ «НВП «Більшовик» (том І а.с.60).
Наказом №85 від 01 липня 2015 року «Щодо змін, затверджених штатним розписом», виведено з організаційної структури, зокрема, посаду, яку обіймав позивач (том І а.с.61).
Наказом №86 від 01 липня 2015 року «Щодо змін, затверджених штатним розписом», виведено відповідні підрозділи із організаційної структури підприємства (том І а.с.62).
Наказом №87 від 01 липня 2015 року «Щодо виведення посад із організаційної структури та штатного розпису, що підлягають скороченню», виведено із організаційної структури підприємства посади, що підлягають скороченню, в тому числі посаду, яку займав позивач (том І а.с.63).
Повідомленням №11/к-07/01 від 02 липня 2015 року, ПАТ «НВП «Більшовик» повідомлено Первинну профспілкову організацію ПАТ «НВП «Більшовик» про заплановане звільнення працівників (том І а.с.183).
На підставі Наказу №87 від 01 липня 2015 року «Щодо виведення посад із організаційної структури та штатного розпису, що підлягають скороченню», 06 липня 2015 року відповідачем попереджено позивача про заплановане звільнення. В даному попередженні було зазначено, що у зв'язку з відсутністю на підприємстві відкритих вакансій, що відповідають спеціальності чи посаді ОСОБА_2, адміністрація ПАТ «НВП «Більшовик» не може запропонувати позивачеві іншу роботу на даному підприємстві (том І а.с.71).
Наказом №203/к від 12 жовтня 2015 року «Про звільнення з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників», ОСОБА_2 звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників (том І а.с.72).
Як встановлено в ході розгляду справи, позивач з 04 квітня 2000 року до моменту звільнення був членом первинної профспілкової організації ПАТ «НВП «Більшовик» (том І а.с.94).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що враховуючи допущенні порушення з боку відповідача ст.49-2 КЗпП України при звільненні позивача, наявні законні підстави для поновлення прав позивача шляхом визнання незаконним оспорюваного наказу, поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, включаючи строк, який перевищує один рік, оскільки заява про поновлення позивача розглядається більше одного року не з вини працівника (ч.2 ст.235 КЗпП України).
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Виходячи зі змісту п.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно ст.43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених, між іншим, п.1 ст.40 цього Кодексу може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Відповідно до ч. 5 ст. 43 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.
Крім цього, ч. 6 ст. 43 КЗпП України передбачено, що рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
В матеріалах даної справи міститься ксерокопія звернення ПАТ «НВП «Більшовик» до Первинної профспілкової організації ПАТ «НВП «Більшовик» з повідомленням про заплановане звільнення позивача, який колегія суддів оцінює досить критично, оскільки даний документ не містить дати та вихідного номеру, крім того, взагалі відсутні відмітки про прийняття (отримання) такого звернення (том І а.с.73).
Крім того, як вбачається з письмових пояснень Голови первинної профспілкової організації ПАТ «НВП «Більшовик» ОСОБА_10, ОСОБА_2 був членом Первинної профспілкової організації ПАТ «НВП «Більшовик» на момент вручення повідомлення про вивільнення, але згоду на їх звільнення Первинна профспілкова організація ПАТ «НВП «Більшовик» не надавала адміністрації ПАТ «НВП «Більшовик». Крім того, на вимогу Первинної профспілкової організації ПАТ «НВП «Більшовик» надати обґрунтування та пояснення вивільнення працівників, адміністрація ПАТ «НВП «Більшовик» своїм листом №967-1 від 23 липня 2015 року повідомила про те, що вона не вбачає підстав для надання таких пояснень та погодження вивільнення працівників - членів Первинної профспілкової організації ПАТ «НВП «Більшовик» (том ІІ а.с.33-34).
Крім того, в матеріалах справи міститься заборона Фонду державного майна України щодо звільнення працівників, яка була оформлена наказом №1508 від 13 жовтня 2015 року. Факт отримання відповідачем даного наказу підтверджується відповідною відміткою на листі (том ІІ а.с.67-68).
Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових зборів» при розгляді трудових спорів, пов'язаних зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом законодавства, що регулюють вивільнення працівника.
Позивач та його представник в судовому засіданні факту скорочення чисельності та штату працівників у відповідача не спростовують, разом з тим, посилається на наявність інших вакансій.
Втім, як встановлено в ході судового розгляду, при звільненні позивача відповідачем було допущено порушення вимог ст.49-2 КЗпП України щодо обов'язку запропонувати йому іншу роботу на підприємстві.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачеві протягом липня, серпні, вересня 2015 року пропонувалися вакантні посади на підприємстві, разом з цим позивач відмовлявся підписувати пропозиції, у зв'язку з чим уповноваженими особами відповідача були складені акти про відмову позивача в отриманні пропозиції про переведення на вільні вакантні посади (том ІІ а.с. 112-125).
Позивач та його представник в ході розгляду справи заперечували вказані обставини та зазначали, що жодної вакантної посади йому з боку відповідача не пропонувалося.
Як вбачається з «персональної розстановки» ПАТ «НВП «Більшовик», введеної в дію з 01 липня 2015 року, затвердженою головою правління, вакантними були посади начальника команди (2 вакансії) та юрисконсульт (1 вакансія) (том І а.с. 68-70), які позивачеві не пропонувалися.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем не в повній мірі були виконані вимоги ст.49-2 КЗпП України щодо обов'язку запропонувати позивачу іншу роботу на підприємстві. При виконанні даних вимог працівникові, що вивільняється має бути запропоновані всі вакансії, що є на підприємстві.
Так, з точки зору ст.49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу.
Питання щодо можливості переведення позивача на вакантні посади з врахуванням наявного у нього фаху, спеціальності, освіти, стажу та досвіду роботи та інших вимог, які ставляться до можливого кандидата, повинні бути обговорені і остаточно вирішені після того, як вакантні посади будуть йому фактично запропоновані.
Керівництво має запропонувати всі наявні вакансії і саме не повинно вирішувати, які посади можуть бути запропоновані позивачу, а які ні, оскільки в іншому випадку це не відповідає нормам трудового законодавства, т.я. такими діями обмежується право працівника самому обирати вакантну посаду, навіть і ту, яка не відповідає його кваліфікації, або звернутися до центру зайнятості для подальшого працевлаштування.
Крім того, з точки зору ст.49-2 КЗпП України при вивільненні працівнику має бути запропонована робота за відповідним фахом (спеціальністю) і лише при відсутності такої роботи інша робота, яка є на підприємстві, в установі, організації.
Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем при звільненні позивача були допущені порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України, що призвело до порушення встановленого порядку звільнення працівника за п.1 ст.40 КЗпП України.
А отже, доводи апеляційної скарги щодо грубого порушення судом положень ст.ст.59, 60, 64 ЦПК України та посилання в оскаржуваному рішенні на «персональну розстановку», є безпідставними та не відповідають дійсності.
Оскільки в ході розгляду справи встановлені порушення з боку відповідача ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні позивача, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність законних підстав для поновлення прав позивача шляхом визнання незаконним оспорюваного наказу, поновлення останнього на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, включаючи строк який перевищує один рік, оскільки заява про поновлення позивача розглядається більше одного року не з вини працівника ( ч. 2 ст. 235 КЗпП України).
Крім того, судом правильно вирахувано суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З матеріалів справи вбачається, що 22 червня 2016 року, до початку розгляду справи по суті, позивачем з дотриманням вимог процесуального закону було змінено предмет позову - визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. А тому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо безпідставного прийняття судом першої інстанції заяви про уточнення позовної заяви, яка на його думку є по суті зміною предмету та підстав позову, оскільки вони є необґрунтованими, суперечать духу трудового законодавства та не відповідають дійсним обставинам справи.
Інші доводи апеляційної скарги жодним чином не випливають на висновки суду першої інстанції та не є підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, а тому не приймаються колегією суддів.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ГармашаМиколи Миколайовича в інтересах Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» - відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: І.М. Вербова
Судді: О.В. Шахова
Л.Д. Поливач