31 травня 2017 року Апеляційний суд м. Києва
у складі:
головуючого Вербової І.М.
суддів Поливач Л.Д.,
ШкоріноїО.І.,
при секретарі Горак Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_2 до Української асоціації підприємств легкої промисловості «Углепром» про стягнення не нарахованої та невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини зарплати у зв'язку із затримкою термінів її виплати, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2017 року,
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Української асоціації підприємств легкої промисловості «Углепром» про стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації за невиплачену вчасно заробітну плату при розрахунку в розмірі 40 725 грн. 59 коп.
В ході розгляду справи, позивачка збільшила розмір позовних вимог та просила стягнути з відповідача на її користь 60 488 грн. 34 коп., яка складається з наступних сум: 1 666 грн. 50 коп. - сума нарахованої та невиплаченої заробітної плати за травень 2015 року, 239 грн. 45 коп. - сума нарахованої та невиплаченої заробітної плати за червень 2015 року, 402 грн. 94 коп. - сума компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, 51 673 грн. 14 коп. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування витрат по оплаті правової допомоги в розмірі 6 500 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено, у зв'язку з пропуском позивачкою строків позовної давності (а.с.111-114).
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, тим, що судом недоцільно застосовано позовну давність до позовних вимог позивачки, керуючись ст.233 КЗпП України, оскільки не можна застосовувати позовну давність до наказу №4 від 27 травня 2015 року, який не був предметом оскарження. Проте, суд зобов'язаний дати оцінку зазначеному наказу і відповідно до цього вирішити спір про наявність чи відсутність факту неповного розрахунку при звільненні.
Справа № 752/13016/16-ц
№ апеляційного провадження 22-ц/796/4983/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Ладиченко С.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.
В матеріалах справи відсутні докази щодо повідомлення позивачки не пізніше, ніж за два місяці про зміну істотних умов праці, зокрема, про встановлення неповного робочого часу.
Наказ №4 від 27 травня 2015 року виданий без належного повідомлення позивачки та всупереч ст.ст.32, 56 КЗпП України.
Суд безпідставно не врахував доводи позивачки, що оскільки з дня її звільнення - 09 червня 2015 року, відповідач не оплатив їй повний розрахунок при звільненні, то відповідно до ст.117 КЗпП України, при відсутності спору про розмір, відповідач повинен був виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 09 червня 2015 року по день звернення до суду.
Крім того, суд першої інстанції не застосував положення ч.5 ст.95 КЗпП України, згідно якої заробітна плата підлягає індексації у встановленому законом порядку, а тому на користь позивачки підлягає стягненню сума індексації за період з липня 2015 року по липень 2016 року.
В суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Представники Української асоціації підприємств легкої промисловості «Углепром» - Нестеренко А.К., Позичанюк К.І., просили апеляційну скаргу відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи та дослідивши матеріали справи і письмові докази у їх сукупності та співставленні, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги, зважаючи на наступне.
В ході судового розгляду встановлено, що у період з 23 травня 2014 року по 09 червня 2015 року ОСОБА_2 працювала юрисконсультом в Українській Асоціації підприємств легкої промисловості «Укрлегпром» та була звільнена з роботи за п.1 ст.36 КЗпП за згодою сторін (а.с.6,7).
У 2015 році позивачка перебувала у черговій щорічній відпустці з 16 березня 2015 року по 23 березня 2015 року, відповідно до її заяви від 13 березня 2015 року (а.с.33) на підставі наказу від 13 березня 2015 року (а.с.34).
Крім того, позивачкою 06 травня 2015 року подано заяву адміністрації про надання їй чергової щорічної відпустки з 06 травня 2015 року по 01 червня 2015 року. (а.с.37). Дана заява була задоволена, позивачці надали відпустку на підставі наказу від 06 травня 2015 року (а.с.38).
Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 р. № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час роботи з першого числа наступного місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, з якого починається відпустка.
Як вбачається з матеріалів справи, з розрахунку відпускних ОСОБА_2 відповідачем знято 8 календарних днів, оскільки позивачкою написано заяву про відпустку з 16 березня 2015 року по 23 березня 2015 року, 8 календарних днів, яка їй була надана згідно наказу № 2в від 13 березня 2015 року.
В ході розгляду справи встановлено, що розрахунок відпустки бухгалтером не був зроблений у зв'язку з невідповідальним відношенням до службових обо'язків, у зв'язку з чим останній було зроблено попередження.
У зв'язку з викладеними обставинами, у березні ОСОБА_2 виплатили заробітну плату як за фактично відпрацьований місяць, а кінцевий перерахунок відпускних було зроблено лише в травні.
Заробітну плату позивачці за червень 2015 року нараховано згідно 6 робочих днів. 3 2 по 5 червня, 4 робочі дні, заробітну плату нараховано згідно окладу, що склало 580 грн. 00 коп., за 8 та 9 червня заробітну плату нараховано за 2 години робочого часу - 36 грн. 25 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу № 4 від 27 травня 2015 року, режим роботи відбувався на умовах неповного робочого часу (а.с.40), яким встановлено 1-годинний робочий день.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні встановлено проведення відповідачем повного розрахунку із позивачкою відповідно до ст.116 КЗпП України у день припинення з нею трудових відносин - 09 червня 2015 року, крім того, спірним, при розрахунку грошових сум позивачки, є застосування наказу №4 від 27 травня 2015 року про режим роботи на умовах неповного робочого часу, однак цей наказ і його застосування при розрахунках остання не оскаржує, хоча повідомлена про нього. Оскільки інших обставин у правильності проведеного розрахунку судом не встановлено, то у таких розрахунках з позивачкою необхідно застосовувати ч.1 ст.233 КЗпП України, оскільки відповідачем подана відповідна заява.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду в частині відсутності підстав для задоволення позовних вимог, разом з тим, критично оцінює посилання суду на застосування позовної давності.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України.
В силу ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Отже, в ході розгляду справи встановлено проведення відповідачем повного розрахунку із позивачкою відповідно до ст.116 КЗпП України у день припинення з нею трудових відносин - 09 червня 2015 року, а тому доводи апеляційної скарги в частині не проведення відповідачем повного розрахунку при звільненні, необхідності виплати останнім середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також необхідності застосування судом першої інстанції положення ч.5 ст.95 КЗпП України, є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами в суді апеляційної інстанції, у зв'язку з чим відхиляються колегією суддів.
Разом з тим, висновки суду першої інстанції в частині необхідності застосування ч.1 ст.233 КЗпП України при проведенні розрахунку грошових сум позивачки та застосування наказу №4 від 27 травня 2015 року про режим роботи на умовах неповного робочого часу, колегія суддів оцінює критично, з огляду на наступне.
Так, статтею 233 КЗпП України встановлені спеціальні строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Частина 1 статті 233 КЗПП України вказує на те, що працівник може звернутися з заяв про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Наказ № 4 від 27 травня 2015 року про режим роботи на умовах неповного робочого часу (а.с.40) недійсним не визнавався, позовні вимоги ОСОБА_2 не стосуються визнання цього наказу незаконним.
Відповідач в ході розгляду справи просив застосувати до позовних вимог позивачки строк позовної давності передбачений ст.233 КЗпП України.
Офіційне тлумачення ч.1 ст.233 КЗпП України дано у рішенні Конституційного суду України №4-рп від 22 лютого 2012 року «У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу».
Відповідно до вказаного рішення Конституційного суду України, положення частини першої ст..233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями, в тому числі статей 116 та 177 КЗпП України, слід розуміти так, що: для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Відповідач провів повний розрахунок з позивачкою у відповідності до ст..116 КЗпП України у день припинення трудових відносин, тобто 09 червня 2015 року.
При цьому, встановлене ч.2 ст.233 КЗпП України правило, відповідно до якого у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Оскільки судом встановлено, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження та не підлягають задоволенню, то відсутні підстави для застосування позовної давності.
Таким чином, зважаючи на викладені обставини та аналізуючи норми діючого законодавства, колегія суддів дійшла до висновку, що посилання в рішенні суду на застосування позовної давності є неправильним, а тому наявні підстави для зміни оскаржуваного рішення в частині посилання на застосування строку позовної давності.
Керуючись статтями 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2017 року - змінити.
Виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання на застосування позовної давності.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: І.М. Вербова
Судді: Л.Д. Поливач
О.І.Шкоріна