справа № 753/9989/16 головуючий у 1-й інстанції: Коренюк А.М.
апеляційне провадження № 22-ц /796/4486/2017
30 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого : Головачова Я.В.
суддів: Поливач Л.Д. , Шахової О.В.
при секретарі: Горак Ю.М.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Головне управління юстиції у місті Києві, Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Дарницького району міста Києва Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2, про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на квартиру; за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: Головне управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_1, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Тетяна Василівна про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на квартиру, за апеляційними скаргами ОСОБА_1; ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року,
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка на день смерті мешкала у квартирі АДРЕСА_1.
З ОСОБА_5 вона проживала однією сім'єю майже 20 років. Оскільки остання була людиною похилого віку, мала незадовільний стан здоров'я, у зв'язку з чим потребувала постійної сторонньої допомоги, яку вона надавала відповідно до договору довічного утримання, укладеного в усній формі.
Посилаючись на те, що договір довічного утримання не було посвідчений нотаріально, а лише був укладений в усній формі, а тому просила визнати договір довічного утримання укладений усно між ОСОБА_5, та позивачем дійсним; визнати за нею право власності на однокімнатну квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року залучено у справі третю особу, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_2.(а.с.87,88 т.1).
В ході розгляду справи, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання дійсним, визнання права власності на квартиру.
Зазначала при цьому, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.
У померлої не було ні чоловіка, ні дітей. Її мати була подругою померлої, а у неї з ОСОБА_5 склалися дружні стосунки.
Останні 20 років вона з ОСОБА_5 фактично проживали однією сім'єю, допомагала їй , підтримувала матеріально та морально.
За життя ОСОБА_5 мала намір за договором довічного утримання передати їй у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
18 січня 2016 року вона з ОСОБА_5 звернулись до нотаріуса для посвідчення договору довічного утримання, однак такий договір посвідчено не було у зв'язку з тим, що приватний нотаріус ОСОБА_6 був завантажений у цей день та просив звернутися пізніше, при цьому порекомендував їй спочатку провести оцінку квартири з метою визначення її вартості, оскільки без вказаного документу підписання договору довічного утримання у нотаріуса буде неможливим, так як ціна договору є його істотною умовою.
У визначений нотаріусом для укладення договору день, ОСОБА_5 було вже значно гірше, а тому договір довічного утримання не було укладено, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Вважаючи, що вона в повному обсязі виконувала зобов'язання, передбачені усним договором довічного утримання, позивач просила визнати вказаний договір дійсним та визнати за нею право власності на зазначену квартиру.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року об'єднано ці два позови в одне провадження .
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 жовтня 2016 року залучено по справі третю особу, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Синицю Т.В.( а.с. 129, 130 т.1) , ( а.с. 131, 32 т. 1 ).
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Головне управління юстиції у місті Києві, Територіальний центр соціального обслуговування Дарницького району міста Києва, ОСОБА_2, про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на квартиру; та позову третьої особи, як заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: Головне управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_1, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Т.В. про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на квартиру, відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що судом не враховано всі обставини справи, зокрема, що позивач фактично проживали однією сім'єю з ОСОБА_5, яка за станом здоров'я потребувала постійного стороннього догляду ( як фізичного так і психологічного) й допомоги, між ними був укладений усний договір довічного утримання, оскільки остання померла і не встигла оформити його нотаріально. Та обставина, що ОСОБА_5 перебувала на соціальному обслуговуванні держави з 2012 року не може бути підставою для відмови в судовому порядку про визнання даного договору довічного утримання дійсним. Суд не надав належну оцінку наданим позивачем доказам в підтвердження наявності усного договору довічного утримання між нею та ОСОБА_5 Зокрема, суд першої інстанції не взяв до уваги нотаріально посвідчену заяву від 20 травня 2016 року, в якій засвідчується факт проживання їх однією сім'єю і те, що остання до смерті була на її утриманні, при цьому справжність підписів свідків було посвідчено приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_7, а також квитанції про сплату житлово-комунальних послуг за квартиру та поховання ОСОБА_5
У поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в частині відмови у задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2, скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Скаржник зазначав, що висновки суду про те, що померла ОСОБА_5 не мала наміру укладати договір довічного утримання з позивачем, оскільки перебувала на обслуговуванні Територіального центру соціального обслуговування ( надання соціальних послуг) Дарницького району міста Києва Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації є такими, що прийняті з порушення норм матеріального права, оскільки судом не враховано положення п. 2 ст. 1 Типових положень про територіальний центр соціального обслуговування ( надання соціальних послуг) у розділі "Перелік соціальних послуг, умови та порядок їх надання структурними підрозділами територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг)", затверджених Постановою КМУ від 29.12.2009 № 1417, тому підставою для зняття особи з обліку таких, що потребують соціального забезпечення є письмовий договір, інформація про який внесена до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи те, що між нею та померлою не було укладено письмового договору довічного утримання, а були лише погоджені всі істотні умови цього договору, підстави для зняття ОСОБА_5 з обліку таких, що потребують соціального забезпечення, відсутні. Крім того, суд порушив норми процесуального права та не надав правової оцінки письмовим доказам, наявним в матеріалах справи, які свідчать про те, що позивачем та ОСОБА_5 було досягнуто усіх істотних умов договору довічного утримання, а саме: суду було надано Звіт про оцінку майна від 26 січня 2016 року, проведений за заявою померлої, який свідчить про те, що остання дійсно мала намір укладати з позивачем договір довічного утримання і лист центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва від 01 листопада 2016 року , відповідно до якого позивач викликала швидку допомогу ОСОБА_5 та була з нею в лікарні, а отже виконувала свої зобов'язання з утримання останньої. Тому вважає висновки суду про те, що ОСОБА_5 не назвала особу набувача квартири за договором довічного утримання під час консультації у нотаріуса є такими, що не відповідає обставинам справи.
ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити її з наведених в ній підстав і заперечували проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2
Представники ОСОБА_2 - ОСОБА_9, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав і заперечували проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1
Представник Київської міської ради - ОСОБА_10 заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, вважала, що суд першої інстанції ухвалив рішення суду з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Інші особи, які беруть участь у справі, в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Відповідно до ст.ст. 744, 745 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужував) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.
Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 13 постанови "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації.
Судом установлено, що 18 листопада 1980 року ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Залізничного районного виконкому комітету ради народних депутатів від 13 жовтня 1980 року видано ордер № 061786 серія Б на жиле приміщення, квартируАДРЕСА_1 виданий (а.с. 11 т.1).
В подальшому на підставі розпорядження Будівельним управління № 149 відкритого акціонерного товариства "Південзахідтрансбуд" від 11 квітня 1997 року за № 28 спірна квартира була передана у власність ОСОБА_5, яка отримала свідоцтво про право власності на квартиру ( а.с.13 т.1).
Відповідно до довідки форми № 3 Будівельного управління № 149 АТ "ПЗТБ" від 01 листопада 1995 року ОСОБА_5, яка є власником, проживала та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1( а.с. 12 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла ( а.с. 9 т. 1).
За життя ОСОБА_5 договір довічного утримання не укладала та нотаріально не посвідчувала.
Згідно листа Територіального центру соціального обслуговування ( надання соціальних послуг) Дарницького району міста Києва Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 23 травня 2016 року № 01-01/397 ОСОБА_5 перебувала на обслуговуванні відділення соціальної допомоги вдома "Ново-Дарницьке" Територіального центру з 22 березня 2012 року ( наказ № 88) до 25 квітня 2016 року ( наказ № 142). Соціальним робітником надавалися послуги визначені в індивідуальному плані, який укладено і переглядався у відповідності до "Державного стандарту догляду вдома", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №760 від 13 листопада 2013 року. Протягом всього часу перебування на обслуговуванні, підопічну ОСОБА_5 обслуговувала соціальний робітник ОСОБА_11 ( а.с. 22 т. 1).
Як установлено судом, 28 березня 2014 року між ОСОБА_5 та Територіальним центром соціального обслуговування ( надання соціальних послуг) Дарницького району м. Києва було укладено договір про соціальне обслуговування ( надання соціальних послуг) відділенням соціальної допомоги вдома одинокого (проживаючого самотньо) громадянина (далі-договір), за умовами якого останній прийняв на обслуговування у відділення соціальної допомоги вдома громадянку ОСОБА_5 на підставі особистої заяви, медичного висновку про здатність до самообслуговування та потребу в сторонній допомозі, карти індивідуальних потреб громадянина у соціальному обслуговуванні ( наданні соціальних послуг), акта обстеження матеріально-побутових умов громадянина, довідки про склад сім'ї (за формою №3) та надає соціальні послуги, визначені цим договором.
Відповідно до п. 2.2. вказаного договору Територіальний центр відповідно до заяви, медичного висновку, карти індивідуальних потреб та Положення про територіальний центр і Положення про відділення соціальної допомоги вдома зобов'язалося здійснювати соціальне-побутове обслуговування громадянки ОСОБА_5 та надавалося їй безкоштовно такі соціальні послуги, як догляд вдома відповідно до індивідуального плану із кількістю відвідувань обслуговуваного два рази на тиждень ( а.с. 116-133 т.2).
Наказом Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Дарницького району міста Києва Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 25 квітня 2016 року № 142 "Про припинення соціального обслуговування громадян ( надання соціальних послуг)", ОСОБА_5, 1933 рокународження, яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 припинено соціальне обслуговування ( надання соціальних послуг) відділенням соціальної допомоги вдома "Ново-Дарницьке", у зв'язку зі смертю з 25 квітня 2016 року ( а.с. 135 т. 2).
Відповідно до ст. 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Враховуючи викладене, договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, не може бути визнано дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Таким чином, встановивши, що за життя ОСОБА_5 перебувала на обслуговуванні Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Дарницького району м. Києва згідно поданої нею заяви від 28 лютого 2012 року як одинока, самотня й потребуюча надання соціальних послуг особа, а отже, договорів довічного утримання між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 і ОСОБА_12 укладено не було, оскільки позовні вимоги про визнання права власності є похідними від вимог про визнання договору довічного утримання дійсним, а тому суд правильно відмовив у задоволені позову як ОСОБА_1 так і ОСОБА_12 за відсутністю підстав.
Даний висновок узгоджується з іншими доказами у справі, а саме: зі свідченнями свідків: ОСОБА_11 ( соціальний працівник) та приватного нотаріусу КМНО ОСОБА_6
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_12 суд першої інстанції визначився з характером спірних правовідносин та нормами, що їх регулюють; врахував, що усний договір довічного утримання (догляду), за яким передається у власність нерухоме майно підлягає і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, тому не може бути визнаний дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не враховано, що ОСОБА_1 протягом 20 років проживала однією сім'єю разом із ОСОБА_5, дбала про неї, підтримувала її та надавала кошти на лікування, їжу, одяг, сплачувала житлово-комунальні послуги, і за життя ОСОБА_5 виявила бажання оформити договір довічного утримання, проте не встигла оформити письмово домовленість, а тому вважає, що було укладено договір довічного утримання в усній формі не заслуговують на увагу суду, оскільки договір довічного утримання між ними не є укладеним, а отже, не створюють прав та обов'язків для сторін, тому такий правочин не можна визнати дійсними з підстав, передбачених ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що між нею та ОСОБА_5 було укладено усний договір довічного утримання, і за життя остання мала намір за договором довічного утримання передати їй у власність спірну квартиру та нотаріально посвідчити його, проте не встигла у зв'язку із смертю ОСОБА_5, про що свідчить оцінка квартири, що була складена на передодні нотаріального укладення договору та прийом у нотаріуса суд правильно не взяв до уваги, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях позивача щодо обставин справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Під час дослідження доказів та встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду та не є підставами, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість ухвалення рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги ОСОБА_1; ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Я.В. Головачов
Судді: Л.Д. Поливач
О.В.Шахова