ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.05.2017Справа № 910/3880/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Бізнес Груп"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравеліт-21"
2. Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
про визнання недійсним договору та акту прийому-передачі, -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача-1: Романюта А.Л. (представник за довіреністю № 05 від 19.09.2016р.);
від відповідача-2: Суворова Л.В. (представник за довіреністю № 6-57 від 10.01.2017р.).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Офіс Бізнес Груп" (надалі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про визнання недійсним Договору купівлі-продажу природного газу №9-г-псг від 25.03.2016р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Гравеліт-21" (надалі - відповідач-1) та визнання недійсним акту №254/24-16 прийому-передачі природного газу в ПСГ Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (надалі - відповідач-1) від 30.03.2016р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим що, укладений з відповідачем-1 правочин не відповідає нормам діючого законодавства, оскільки його було вчинено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах та враховуючи, що між позивачем та відповідачами було підписано акт прийому-передачі природного газу від 30.03.2016р., який на думку позивача, є невід'ємною частиною оскаржуваного договору та порушує його майнові права, позивач просить визнати вказані правочини недійсними.
Відповідач-1 надав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, необхідних для визнання договору недійсним, наявність спору між сторонами за укладеним договором (справа № 910/16401/16), при вирішенні якого позивач вказував на виконання умов договору, здійснення оплати за природний газ за договором
Відповідач-2 також надав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на недоведеність позивачем існування тяжких обставин, реалізацію природного газу за договором, у зв'язку з чим просив суд відмовити в задоволенні вимоги позивача про визнання вказаного вище договору недійсним. Щодо визнання акту прийому-передачі природного газу від 30.03.2016р. недійсним, відповідач-2 зазначив, що така вимога не може бути самостійним предметом спору, оскільки за своїми ознаками вказаний акт не є самостійним правочином, а є первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції, на підставі чого в задоволенні такої вимоги просив суд також відмовити.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 11.04.2017р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2017р. розгляд справи відкладено до 16.05.2017р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2017р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи до 30.05.2017р.
В судове засідання 30.05.2017р. представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні 30 травня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
25.03.2016р. між ТОВ "Гревеліт-21" (продавець) та ТОВ "Офіс Бізнес Груп" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 9-г-псг (далі - Договір), відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти і сплатити на умовах цього договору природний газ, який знаходиться у ПСГ ПАТ "Укртрансгаз".
Згідно з п. 2.1 договору обсяг поставки у березні 2016 року становить 5 255, 990 тис. м3 природного газу.
Продавець передає газ в підземних сховищах газу (ПСГ) ПАТ "Укртрансгаз" в березні 2016 р., що належить йому на правах власності, а покупець приймає природний газ. Приймання-передача газу оформлюється актом приймання-передачі газу між продавцем і покупцем. Газ вважається переданим продавцем та прийнятим покупцем при підписанні акту приймання-передачі газу (п.п. 4.1.1, 4.1.2 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору ціна за 1 000, 00 м3 природного газу, що поставляється, без витрат на транспортування, на час укладання цього договору складає 5 600, 00 грн. Сума договору складає 29 433 565,02 грн.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України (гривнях) на розрахунковий (поточний) рахунок продавця у 100 % вартості обсягу газу не пізніше 15-го квітня 2016 р.
Даний договір набирає чинності з 25 березня 2016 р. і діє в частині передачі газу до 31.03.2016 р. включно, а в частині проведення розрахунків за газ, до їх повного здійснення (п. 10.1 договору).
Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їхніми печатками.
Крім того, між позивачем та відповідачами було підписано та скріплено печатками акту №254/24-16 прийому-передачі природного газу в ПСГ ПАТ "Укртрансгаз" від 30.03.2016р. (надалі - акт), відповідно до якого відповідач-1 передав природний газ в обсязі 5 255, 990 тис. м3, а позивач прийняв вказаний обсяг газу. Прийом-передача природного газу здійснюється в ПСГ ПАТ "Укртрансгаз".
Спір у даній справі виник внаслідок того, що позивач вважає укладений договір та акт недійсними у зв'язку з тим, що їх було вчинено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, що в свою чергу порушує його майнові права та законні інтереси.
Відповідачі заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказують на їх недоведеність та необґрунтованість, вчинення дій з боку позивача на виконання умов договору (відповідач-1), а визнання акту недійсним, на думку відповідача-2 не може бути самостійним предметом спору.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Положеннями статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Згідно з ст. ст. 4, 10, 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 180 Господарський кодекс України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу природного газу
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Зі змісту договору вбачається, що договір підписаний з боку сторін та скріплений печатками позивача та відповідача-1, що свідчить про волевиявлення його сторін щодо викладених в ньому умов та змісту договору в цілому.
Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
За таких обставин, зважаючи на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які ним обумовлюються.
Згідно зі статтею 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 Цивільного кодексу України.
Згідно п. 23. постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача (п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Так, позивач вказує на те, що договір з відповідачем-1 укладено на вкрай невигідних умовах, оскільки позивач у першому кварталі 2016р. мав фінансові негаразди, а наявність простроченої дебіторської заборгованості з контрагентами унеможливлювало формування страхового запасу природного газу через барк коштів через брак коштів, часу для закупівлі достатніх обсягів газу, гідної ціни, прийнятних умов для здійснення розрахунків, тощо.
Позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 32 - 34 ГПК України на підтвердження того, що спірний договір був укладений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, а посилання на фінансові проблеми, неконкурентну ціну газу, кращі пропозиції від інших контрагентів не приймаються судом в якості обґрунтування заявлених вимог у цій частині, оскільки, за висновками суду, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Крім того, суд при розгляді даного спору приймає до уваги вчинення дій з боку позивача, а саме часткової оплати вартості газу на суму 3 500 000,00 грн. (копії платіжних доручень містяться у матеріалах справи), які свідчать про фактичне схвалення правочину позивачем.
Наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним позивачем в позовній заяві не доведено, а під час розгляду справи судом не встановлено.
Так само судом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення спірного договору.
З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний договір не суперечить положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочинів, такі як предмет, ціна та строк, та в подальшому був схвалений сторонами вчиненням дій направленого на його виконання, підстави для визнання його недійсним відсутні.
Щодо визнання недійсним акту №254/24-16 прийому-передачі природного газу в ПСГ ПАТ "Укртрансгаз" від 30.03.2016р. суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Нормами статті 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Норми статті 16 Цивільного Кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, якими є: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110цс12.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем при подачі даного позову обрано невірний спосіб захисту свого порушеного права в частині вимог про визнання акту недійсним, оскільки такий акт не є самостійним правочином, а є первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції, що в свою чергу зумовлює відмову в задоволенні такої вимоги.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.
Судовий збір позивача в розмірі 3 200,00 грн., у зв'язку з відмовою в позові, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на останнього.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 02.06.2017р.
Суддя С.М. Морозов