ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.05.2017Справа № 910/5821/17
За позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
до Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд
про стягнення 155 925,00 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Йосипишин Р.В. (представник за довіреністю №820 від 30.12.2016р.);
від відповідача: Делявська Г.М. (представник за довіреністю № 502 від 03.01.2017р.).
Обставини справи:
Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (надалі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд (надалі - відповідач) суми заборгованості за Договором зберігання №147/11 від 19.04.2011р. в розмірі 155 925,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
Відповідач надав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що надані позивачем до матеріалів справи акти виконаних робіт не відповідають вимогам первинних документів та вказані акти до відповідача не надходили, у зв'язку з чим останній просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 23.05.2017р.
В судовому засіданні 23.05.2017р. судом оголошено перерву до 30.05.2017р.
Розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 30 травня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
19.04.2011р. між позивачем (зерновий склад) та відповідачем (поклажодавець), укладено Договір складського зберігання зерна №147/11 (надалі - Договір), відповідно до умов якого поклажодавець зобов'язується передати, а зерновий склад прийняти для зберігання зерно і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим Договором та законодавством.
Зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску. (п.3.1.1. Договору).
Положеннями пункту 3.1.5. Договору передбачено обов'язок зернового складу видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання.
Пунктом 3.3.2. Договору встановлено, що поклажодавець зобов'язаний відшкодувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також витрати, що виникають в порядку, визначеному підпунктом 3.1.4. цього Договору (щодо здійснення додаткових заходів по зберіганню).
Розрахунки відшкодування витрат по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Відшкодування витрат по зберіганню зернового складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів. (п.4.1. Договору).
За умовами п. 3.4.2. Договору поклажодавець має право переоформити право власності на зерно відповідно до законодавства.
Відшкодування витрат за зберігання встановлено пунктом 4.3. Договору у розмірі 17,50 грн. за 1 тону за 30 календарних днів, з урахуванням ПДВ.
Пунктом 4.4. Договору сторони погодили, що поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання.
Відповідно до п. 4.5. Договору відвантаження зерна поклажодавцеві здійснюється після відшкодування витрат на зберігання зернового складу у повному обсязі.
У подальшому між сторонами укладались додаткові угоди до даного Договору, якими зокрема збільшувалась ціна договору та продовжено його строк дії до 31.12.2013, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі (Додатковий договір від 31.12.2013 року).
Як видно з матеріалів справи, відповідач поставив на зберігання до позивача жито 1 класу у кількості 445 500,00 кг, яке прийнято зерновим складом, що підтверджується належним чином засвідченою копією складської квитанції на зерно №66 від 04.03.2011 року.
На виконання умов договору позивачем складено Акти виконаних робіт з липня 2015 року по лютий 2017 року щодо надання послуг відповідачу по зберіганню зерна із нарахуванням відповідної плати за вказаний період на загальну суму 155 925,00 грн.
Вказані акти відповідачем не підписані, проте вмотивованої відмови від їх підписання також не надано.
В судових засіданнях 23.05.2017р. та 30.05.2017р. представник відповідача факт зберігання зерна за укладеним з позивачем договором не заперечувала.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач щомісячно складав акти наявності зерна за Договором №147/11 від 19.04.2011 за період з липня 2015 року по лютий 2017 року, з яких вбачається найменування, обсяг зерна, тариф, період, вартість зберігання.
Зважаючи на неналежне виконання відповідачем умов Договору у частині своєчасних розрахунків за надані позивачем послуги, останній направляв відповідачу претензію від 01.03.2017, у якій просив погасити у 30-денний строк заборгованість у розмірі 155 925,00 грн., на яку відповідачем було надано відповідь про неможливість розрахуватися з позивачем.
У зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за послуги зі зберігання зерна, останній був змушений звернутись до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Укладений 19.04.2011 між позивачем та відповідачем Договір №147/11 є за своєю правовою природою договором зберігання, правовідносини за яким регулюються положеннями Глави 66 Цивільного кодексу України.
Згідно положень частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України).
За приписами статті 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Як було зазначено вище, відповідач поставив на зберігання до позивача жито 1 класу у кількості 445 500,00 кг, яке прийнято зерновим складом, що підтверджується належним чином засвідченою копією складської квитанції на зерно №66 від 04.03.2011 року, а позивачем на виконання умов договору в період з липня 2015 року по лютий 2017 року складено Акти виконаних робіт щодо надання послуг відповідачу по зберіганню зерна на загальну суму 155 925,00 грн.
При цьому, не заслуговують на увагу суду посилання відповідача у своєму відзиві на позовну заяву на те, що вказані Акти виконаних робіт не відповідають вимогам, які ставляться до первинних документів, оскільки вказані акти містять всі обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 168/704 від 5 червня 1995 р.
Судом також не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що Акти виконаних робіт за період з липня 2015 року по лютий 2017 року до нього не надходили, що і стало причиною їх неоплати, оскільки договором на позивача не було покладено обов'язку щодо направлення вказаних актів на адресу відповідача, а про наявність заборгованості відповідач є обізнаним протягом сього часу перебування зерна на зберіганні у позивача, а її розмір був повідомлений відповідачу у претензії від 01.03.2017р.
Внаслідок несплати відповідачем грошових коштів за отримані послуги по зберіганню зерна за Договором №147/11 від 19.04.2011, у останнього перед позивачем утворилась заборгованість у загальному розмірі 155 925,00 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором №147/11 від 19.04.2011 встановлено також в рішенні Господарського суду міста Києва від 21.10.2015р. у справі № 910/21548/15, яке набрало законної сили та відповідно до ст. 35 ГПК України вказані обставини не потребують доказування при розгляді даної справи.
Доказів на підтвердження сплати вартості послуг зі зберігання зерна, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.
Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/5821/17 позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу в розмірі 155 925,00 грн.
Судовий збір в розмірі 2 338,88 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд (ідентифікаційний код 33642855, адреса: 01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 1) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (ідентифікаційний код 37243279, адреса: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1) 155 925,00 грн. (сто п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот двадцять п'ять гривень 00 коп.) суми основного боргу та 2 338,88 грн. (дві тисячі триста тридцять вісім гривень 88 коп.) судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 02.06.2017р.
Суддя С.М. Морозов