"30" травня 2017 р. Справа № 922/1128/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - не з'явився,
позивача ТОВ "Харків-Капітал" (вх.№ 1582 Х/1-7) на ухвалу господарського суду Харківської області від "06" квітня 2017 р. у справі
за позовом ТОВ "Харків - Капітал", м. Харків,
до Харківської міської ради, м. Харків,
про визнання неправомірними дій,
Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.04.2017 у справі № 922/1128/17 (суддя Присяжнюк О.О.) повернуто позовну заяву та додані до неї документи на 29-ти арк.,в тому числі платіжне доручення №4657 від 02.03.2017 року на суму 1600,0грн. про сплату судового збору. Відмовляючи у прийнятті позовної заяви, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в господарських судах України.
Позивач не погодився з ухвалою господарського суду першої інстанції та звернувся з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин справи просить скасувати оскаржувану ухвалу господарського суду Харківської області та направити справу на розгляд господарського суду Харківської області в іншому складі суду.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Харків - Капітал", м. Харків звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Харківської міської ради, м. Харків, в якій просить суд винести рішення про визнання неправомірними дій Харківської міської ради по застосуванню рішення 25 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 25.09.2013 р. N 1269/13 «Про затвердження Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 року» до діючих договорів оренди землі, укладених Харківською міською радою після введення в дію Земельного Кодексу України № 2768-111 від 25.10.2001 року, в тому числі, до Договору оренди землі, укладеного між Харківською міською радою та ТОВ «Харків-Капітал» 23.03.2007року, зареєстрованого в Харківській регіональній філії ДП «ЦДЗК при Державному Комітеті по земельних ресурсах» 1.08.2007року (реєстраційний номер 540767100045).
Відмовляючи у прийнятті позовної заяви, місцевий господарський суд зазначив, що вона не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки подана з порушенням правил підвідомчості справ господарським судам України - Харківська міська рада, дії якої оскаржує позивач, є суб'єктами владних повноважень, а тому позовні вимоги щодо оскарження їх дій віднесено до справ адміністративної юрисдикції.
В обґрунтування апеляційної скарги, позивач вказує про те, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів, вважає необхідним звернути увагу на правові позиції Вищого господарського суду України, що знайшли своє втілення в пунктах 3, 3.1, 3.2, 14, 15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011 року "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам, а також розділі 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин.
Так, у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:
- участь у спорі суб'єкта господарювання;
- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;
- наявність у законі норми, що прямо передбачала вирішення спору господарським судом;
- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з укладенням, зміною, виконанням і розірванням усіх господарських договорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи договори, які укладаються шляхом проведення конкурсу, біржових торгів, аукціонів тощо. До таких договорів відносяться, зокрема, такі: про відчуження об'єктів приватизації (крім приватизації державного житлового фонду); передачу державного або комунального майна в оренду; закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб;
Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або зазначено, що спір вирішується в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин.
Господарським судам слід мати на увазі, що не всі договори, укладені суб'єктами владних повноважень, їх посадовими чи службовими особами на реалізацію своїх повноважень, відносяться до адміністративних договорів. Якщо обов'язковим учасником договору відповідно до законодавства повинен бути суб'єкт владних повноважень, то такий договір є адміністративним, оскільки суб'єкт владних повноважень у такому випадку діє від імені держави (територіальної громади), в її інтересах чи для забезпечення їх, а не для своїх власних потреб. У разі ж вчинення цивільного правочину між суб'єктом владних повноважень і суб'єктом господарської діяльності, договірні відносини сторін ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Тому до адміністративних договорів не відносяться договори, укладені за правилами Цивільного та Господарського кодексів України, інших актів цивільного або господарського законодавства.
Питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).
З цією метою господарським судам слід аналізувати предмет позову, підстави позову і зміст позовних вимог.
Господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.
У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати таке.
Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 148 Господарського кодексу України (далі - ГК України), земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.
З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.
Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.
Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає право на звернення до господарського суду, а саме до господарського суду мають право звернення:
Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Вищевикладене залишилось поза увагою місцевого господарського суду при винесенні оскаржуваної ухвали.
Як вбачається з матеріалів справи спір виник з приводу договору оренди землі, що укладеній між Харківською міською радою та ТОВ "Харків-Капітал" на засадах рівності територіальної громади з суб'єктами підприємницької діяльності, що свідчить про наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та наявність спору про право, що виникає з відповідних відносин.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що даний спір підлягає розгляду в господарських судах України, а протилежні за змістом висновки місцевого господарського суду, викладені в оскаржуваній ухвалі, є такими, що ґрунтуються на неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим, ця ухвала підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
Відповідно до статті 105 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви справа передається на розгляд місцевого господарського суду.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу задовольнити.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 06.04.2017 року скасувати.
Справу направити на розгляд до господарського суду Харківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 06.06.2017 року.
Головуючий суддя Сіверін В. І.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Слободін М.М.