79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"31" травня 2017 р. Справа № 907/476/16
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Данко Л.С.,
суддів: Галушко Н.А.,
Орищин Г.В.;
при секретарі судового засідання: Оштук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, б/н від 29.03.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1644/17 від 05.04.2017 р.),
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 17 березня 2017 року
у справі № 907/476/16 (суддя Васьковський О.В.),
порушеній за позовом
позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Асстра Україна», м. Київ,
до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород Закарпатської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, с. Заріччя, Іршавського району, Закарпатської області,
про стягнення збитків в сумі 125531,32 грн. та стягнення судових витрат.
За участю представників сторін:
від апелянта/відповідача: не прибув;
від позивача: ОСОБА_4 (п/к на підставі доручення б/н від 29.05.2017 р.);
від третьої особи: не прибув.
Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 27, 28 ГПК України представнику роз'яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.
Представником позивача подано письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2017 р., справу № 907/476/16 Господарського суду Закарпатської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, б/н від 29.03.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1644/17 від 05.04.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 03.05.2017 року, про що сторони /апелянт та його представник, позивач - за трьома адресами/ та третя особа були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи) (а. с. 190-195).
У судове засідання, яке відбулося 03.05.2017 р., представники сторін: апелянта, позивача та третьої особи - не прибули. Апелянт через канцелярію суду подав заяву (вх. № ЛАГС 01-04/2972/17 від 28.04.2017 р.) про відкладення розгляду даної справи (а. с. 210). Інші учасники судового процесу про причини неприбуття у судове засідання - не повідомили.
З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2017 р. у даній справі, розгляд справи відкладено на 31.05.2017 р., про що сторони та третя особа були належним чином повідомлені (а. с. 214-215/зворот).
У судове засідання, яке відбулося 31.05.2017 р., апелянт, повторно, повноважного представника - не направив, про причини неприбуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи (представник апелянта - а. с. 190, апелянт - а. с. 191, 210, 215/зворот).
З підстав зазначених у апеляційній скарзі (а. с. 196 - 200) скаржник просить рішення господарського суду Закарпатської області від 17.03.2017 р. у справі № 907/476/16 - скасувати, ухвалити нове рішення за яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Представник позивача у судове засідання прибув, через канцелярію суду подав Відзив на апеляційну скаргу (вх. № 01-04/3654/17 від 31.05.2017 р.), проти апеляційної скарги заперечує, у судовому засіданні надав пояснення по суті справи та апеляційної скарги, покликаючись при цьому на постанову Вищого господарського суду України від 05 квітня 2017 р. по справі № 907/359/16, рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2016 р. у справі № 907/616/16 та пояснив, що у даній справі звернувся з вимогою про стягнення з відповідача вартості прийнятого до перевезення та втраченого вантажу у сумі 125531,32 грн., яка є різницею від загальної суми збитків в розмірі 392514,79 грн. та сумою 266983,47 грн., яку вже стягнуто у судовому порядку; пояснив, що право регресної вимоги у нього виникло з 11.07.2015 р., наступного дня після дня оплати ним коштів третій особі /замовнику/, оплата відбулася 10.07.2015 р. та цього ж числа була проведена банком, що платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах № 4 від 10.07.2015 р. з відтиском штампу ПАТ «ВТБ Банк» про проведення платежу 10.07.2015 р. в іноземній валюті, є належним доказом про оплату; що для відшкодування збитків строк позовної давності обчислюється відповідно до 253 ЦК України межах статті 257 ЦК України та складає три роки, позовна заява подана до місцевого суду 28.07.2016 р., відтак останній не пропустив загального трирічного строку позовної давності на звернення до суду за захистом своїх прав. Вважає покликання апелянта на пропуск позивачем річного строку позовної давності, який випливає з договору перевезення вантажів - надуманим, тим більше, що мало місце надання послуг з транспортного експедирування, яке регулюється Главою 65 ЦК України, строк позовної давності для стягнення коштів за надані послуги з транспортного експедирування - 3 роки, і в цьому випадку позивач не пропустив строків позовної давності, покликання апелянта на застосування до даних правовідносин приписів Конвенції вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, ще й з тих підстав, що і позивач, і відповідач є резидентами України, відтак регресні вимоги стягуються за приписами національного законодавства.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, повторно, у судове засідання повноважного представника не направив, про причини неприбуття - суд не повідомив, був належним чином повідомлений 13 квітня 2017 р. про день, час та місце розгляду даної справи (а. с. 192, 215/зворот).
Оглянувши та дослідивши подані сторонами та зібрані місцевим господарським судом докази у ході розгляду даної справи, оцінивши викладене скаржником в апеляційній скарзі та позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, та те, що апелянт та третя особа, повторно, не забезпечили участі своїх представників у судове засідання, без поважних причин, не зважаючи на те, що були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду даної справи, колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції не було позбавлено сторін конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи (а. с. 190-195, 210, 215/зворот), позивач забезпечив участь повноважного представника у судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду даної справи.
Відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом ДСАУ № 28 від 20.02.2013 р., перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам або іншим учасникам судового процесу.
Слід зазначити, що кореспонденція з процесуальними документами суду, яка надсилалася на адресу представника апелянта та апелянта/відповідача отримана останніми 12.04.2017 року під розписку (а. с. 190, 191) та третьою особою (а.с. 192).
Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників апелянта/відповідача, третьої особи бути присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.
Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 р., від 03.05.2017 р. у даній справі, участь уповноважених представників сторін обов'язковою не визнавалась.
З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 907/476/16.
Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.
Частиною першою статті 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду заслухала пояснення представника позивача, розглянула матеріали апеляційної скарги, вивчила матеріали справи, наявні в ній докази, перевірила юридичну оцінку обставин справи, дослідила правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, прийшла до висновку, рішення місцевого суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.03.2017 року у справі № 907/476/16 (суддя Васьковський О.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна" суму 125531,32 грн. збитків та суму 1883,00 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору (абзаци перший та другий резолютивної частини судового рішення)(а. с. 175, 176-183).
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням місцевого господарського суду, скаржник (Фізична особа - підприємець ОСОБА_2), звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 29.03.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1644/17 від 05.04.2017 р.)(196-198).
Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням усіх обставин справи, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню.
Так, скаржник в апеляційній скарзі покликається на те, що ТзОВ "Асстра Україна" раніше вже зверталось до господарського суду Закарпатської області до ФОП ОСОБА_2 про відшкодування збитків на суму еквівалентну 1023693,48 рублів, що становило 266983,47 грн за курсом НБУ (справа № 907/787/15), судом першої інстанції по справі № 907/787/15 було відмовлено позивачу у позові, постановою ЛАГС від 28.01.2016 р. рішення суду першої інстанції у цій справі скасовано, позов позивача задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 266983,47 грн збитків та судовий збір. Однак позивач у даній справі, 10.07.2016 р., повторно, звернувся до суду з вимогою про стягнення збитків з того ж предмету і підстав, при цьому, що позивач позовних вимог не збільшував, стягнувши з відповідача на користь позивача у справі № 907/476/16 125531,32 грн збитків, місцевий суд неповно з'ясувавши обставини справи, замість того, щоб припинити провадження у справі за відсутністю предмета спору відповідно до п.2 ст. 62 ГПК України, задовольнив позовні вимоги позивача повністю, що вважає порушенням норм процесуального права та підставою для скасування судового рішення в силу п. 4 ст. 104 ГПК України.
Апелянт стверджує, що позивач пропустив річний строк позовної давності для звернення з позовом до суду, оскільки до спорів, що виникають з договорів перевезення застосовується позовна давність в один рік з моменту виникнення права на таку вимогу. За твердженнями скаржника у позивача виникло право вимоги 10.05.2015 р., звернувся з позовом - 20.07.2016 р., відтак позивач пропустив строк позовної давності, і суд зобов'язаний був застосувати до даних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності. Відмова суду у застосуванні строку позовної давності є, за твердженнями скаржника, порушенням норм матеріального права, та підставою для скасування судового рішення.
Скаржник апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що позивач не надав доказів відшкодування ним збитків кредитору, ввів в оману суд у справі № 907/787/15, зазначивши, що шкода відшкодована ним підприємству ТзОВ "ВГСМ", подавши незавірені та без перекладу копії документів, стверджуючи, що це платіжні доручення, в той час, коли позивач мав подати суду докази про відшкодування коштів вантажоодержувачу: ТзОВ "Ікеа Торг" Росія (ООО "ИКЕА ТОРГ"), так як на адвокатський запит від ТзОВ "ВГСМ" надійшла відповідь, що кошти були йому сплачені ТзОВ "Ікеа Торг" за умовами поставки FCA смт. Великий Бичків.
Апелянт також стверджує, що як вбачається з транспортного заказу № 20140929-0264 від 02.10.2014 р., він не містить відсилання до договору про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному автомобільному сполученні № 21/05/2013 від 21.05.2013 р., укладеного між позивачем та відповідачем, відтак ТзОВ "Асстра Україна" не мало правових підстав виступати замовником з перевезення цього вантажу, а було виконавцем та самостійно несла відповідальність за всі ризики з доставки вантажу, тому положення цього договору не можуть застосовуватися у спірних правовідносинах, суд зобов'язаний був застосовувати до спірних відносин Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення (ст. 9, 17 Конвенції).
Скаржник стверджує, що згідно з даними зазначеними в CMR містяться відомості про відправника: ТзОВ "ВГСМ" (графа 1 CMR), одержувача: ТОВ "Ікеа Торг" Росія (графа 2 CMR), перевізника: ПП ОСОБА_3 (графа 16 CMR), прийняття вантажу до перевезення засвідчено перевізником у графі 23 CMR. У вказаній накладній відсутні будь-які відмітки ФОП ОСОБА_2 про отримання вантажу до перевезення.
Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна", 28.07.2016 р. звернулося до місцевого господарського суду за вх. № 02.5.1-17/520/16 з позовною заявою до СПД-ФО ОСОБА_2 про стягнення збитків у розмірі 125531,32 грн. (а. с. 5-6) згідно договору про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному автомобільному сполученні № 21/05/2013 від 21.05.13 р.
Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідачем, всупереч умовам договору про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному автомобільному сполученні № 21/05/2013 від 21.05.13 як виконавцем вказаного договору не забезпечено транспортування та збереження вантажу, оскільки під час перевезення вантаж через знищення його вогнем не був доставлений вантажоодержувачу. Посилається на те, що самим позивачем відшкодовано своєму замовнику - фірмі "Asstra Torwarding AG", Швейцарія - вартість знищеного вантажу (платіжне доручення в іноземній валюті від 10.07.15 р. про перерахування суми 1023693,48 російських рублів, що станом на зазначену дату за офіційним курсом НБУ становило 266983,47 грн.). При цьому позивач, з посиланням, зокрема на ч.3 ст.35 ГПК України, вказує, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 січня 2016 року у справі № 907/787/16, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна" та стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 суму 266983,47 грн. збитків за договором про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному автомобільному сполученні № 21/05/2013 від 21.05.13 р. У зв'язку з цим, позивач просить суд задоволити позовні вимоги та стягнути з відповідача вартість прийнятого до перевезення та втраченого вантажу у сумі 125531,32 грн., яка є різницею від загальної суми збитків в розмірі 392514,79 грн. та сумою 266983,47 грн., яку вже стягнуто в судовому порядку.
Колегія суддів, розглянула матеріали справи, оцінила докази зібрані місцевим господарським судом в процесі розгляду даної справи, які надавалися сторонами, доводи апеляційної скарги та заперечення на скаргу, заслухала пояснення представника позивача, відповідно до статті 101 ГПК України, встановила наступне.
02.08.2010 р. між фірмою "Asstra Forwarding AG" (замовник) та ТзОВ "Асстра Україна" (виконавець) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні № AUZ 158.10 (далі за текстом - Договір ТЕП-1).
10.10.2012 р. між ТзОВ "ВГСМ", як продавцем, та ТзОВ "Ікеа Торг", як покупцем, було укладено контракт № 129 на поставку товарів, перевезення яких можуть здійснювати різні компанії.
21.05.2013 р. ТзОВ "Асстра Україна" (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) уклали договір про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному автомобільному сполученні № 21/05/2013 (далі за текстом - договір ТЕП-2)(а. с. 10-14).
Зазначений договір укладено в письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками обох сторін за договором, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу ст. 204 ЦК України, так сторони не довели перед судом зворотнього.
За умовами договору про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному автомобільному сполученні № 21/05/2013, виконавець зобов'язується від свого імені та за рахунок замовника укласти один або декілька договорів перевезень в міжнародному автомобільному сполученні, тим самим, організувавши та забезпечивши транспортування вантажів замовника (або його контрагентів) відповідно до його письмових вказівок-доручень, які оформляються у вигляді транспортних замовлень та стають невід'ємною частиною договору, а замовник, в свою чергу, зобов'язується сплатити виконавцю винагороду за виконання згаданого доручення.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що виконавець несе відповідальність за своєчасну доставку вантажу у цілісному та збереженому стані та у відповідності до умов цього договору, та повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його отримання до моменту передачі вантажу одержувачу, а також несе відповідальність за втрату прийнятого до перевезення вантажу.
Відповідно до п. 8.1 цього договору сторони повністю звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов'язань за даним договором, якщо таке невиконання стало наслідком обставин нездоланної сили (форс-мажор), таких як: стихійні лиха, страйки, локаути та інші акти громадянської непокори, а також військові маневри, війни, за умови, що ці обставини виникли після підписання даного договору і безпосередньо впливають на здатність сторін виконувати свої зобов'язання за даним договором.
З матеріалів справи вбачається, що 09.04.2014 р. ФОП ОСОБА_2 (експедитор) та ФОП ОСОБА_3 (перевізник) уклали Договір № 09/04/2014 про перевезення вантажів у міському, міжміському та міжнародному сполученні (далі - договір перевезення), п 2.2. якого сторони визначили, зокрема, що умови перевезення за даним договором ґрунтуються на положеннях Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, іншими міжнародними угодами та діючими нормативними актами України.
Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на виконання договору ТЕП-2 і договору перевезення, 29.09.2014 р. ТзОВ "Асстра Україна", ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, підписали заявку на перевезення, а 02.10.2014 р. транспортне замовлення № 20140929-026 на організацію перевезення вантажу (меблі дерев'яні) за маршрутом: Великий Бичків (Україна) - Хоругвіно (Російська Федерація) на транспортному засобі ФОП ОСОБА_3 - автомобілі з причепом з державними номерними знаками НОМЕР_1 / НОМЕР_3 (а. с. 15).
Відповідач, прийняв від позивача транспортне замовлення №20140929-0264 від 2 жовтня 2014 року на надання послуг з виконання перевезення вантажу, згідно заяви від 29 вересня 2014 року та організував надання зазначених транспортно-експедиторських послуг, через третю особу, як перевізника.
Перевізник: ФОП ОСОБА_3, відповідно до даних міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 4044675 від 02.10.2014 р. (далі за текстом - CMR), прийняв до перевезення вантаж вартістю 1023693,48 російських рублів (рахунок (інвойс) № 99/2014 від 30.09.2014 p.), відправником якого було ТзОВ "ВГСМ" (Україна), а одержувачем - ТзОВ "ІКЕА ТОРГ" (Російська Федерація).
Як вбачається з матеріалів даної справи, 06.10.2014 р. біля пункту пропуску через державний кордон України - Нові Яриловичі, виникла пожежа автомобіля IVECO з державним номерним знаком НОМЕР_1 та причепа НОМЕР_2, яка о 05 год. 45 хв. 06.10.2014р. була ліквідована силами підрозділу МНС України, про що складено відповідний акт від 07.10.2014 р. (а.с. 17-18).
Згідно з актом пожежею знищено автомобіль, причіп, вантаж та встановлено, що ймовірною причиною пожежі стало коротке замикання електропроводки вантажного автомобіля.
07.10.2014 р. Ріпкінським райвідділом Управління ДСНС України в Чернігівські області ДСНС України видана довідка за № 01-657/432 про факт пожежі, якою знищено вантажний автомобіль НОМЕР_1, причіп д.н. НОМЕР_2, вантаж. Також під час пожежі вогнем знищено наступні документи: книжка НОМЕР_4, паспорт на ім'я ОСОБА_7, водійське посвідчення на ім'я ОСОБА_7, дозвіл на міжнародні перевезення Білорусь транзит, Словакія транзит, страхові поліси Європи, СНД та України. Причиною пожежі встановлено коротке замикання електропроводки автомобіля (а. с. 19).
За таких обставин, вантаж прийнятий від ТзОВ "ВГСМ" до перевезення СПД-ФО ОСОБА_3 за умовами договору перевезення з ФОП ОСОБА_2 був втрачений внаслідок пожежі та не був доставлений вантажоодержувачу ТзОВ "Ікеа Торг", чим спричинено збитки ТзОВ "Асстра Україна" в сумі 392514,79 грн. (вартість втраченого товару), що еквівалентно 1023693,48 російських рублів за офіційним курсом НБУ (станом на момент виплати "Asstra Torwarding AG" ).
Спірні у даній справі відносини виникли внаслідок здійснення господарських операцій з купівлі-продажу товару (меблів дерев'яних) та його доставки до кінцевого споживача, шляхом надання визначених договорами транспортного експедирування послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу та організації перевезення, учасниками яких були: ТзОВ "ВГСМ", ТзОВ "ІКЕА торг" (відповідно - продавець та покупець товару), фірма "Asstra Torwarding AG", ТзОВ "Асстра Україна", ФОП ОСОБА_8 (замовники, експедитори перевезення товару), ФОП ОСОБА_3 (перевізник товару).
Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу; договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Положення Глави 65 ЦК України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
Організація безпосередньо самих перевезень вантажів за договором транспортного експедирування регулюється нормативно-правовими актами України перевезення вантажів.
Відповідно ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Експедитор має право згідно ст. 932 ЦК України залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб; у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Згідно зі ст. 934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", сфера дії якого поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного, визначено, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.
В нашому випадку одержувачем вантажу є ТзОВ "Ікеа Торг", яке знаходиться на території Російської Федерації - Хоругвіно, Московський регіон, відтак до правовідносин з надання послуг транспортного експедирування у цьому міжнародному сполученні, застосовується Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладена державами - учасницями СНД у м. Києві 20.03.92, статтею 11 якої встановлено правила застосування цивільного законодавства однієї держави - учасниці СНД на території іншої держави - учасниці СНД. За цими правилами, зокрема, права та обов'язки сторін за договором визначаються законодавством країни - місця укладення такого договору, якщо інше не передбачено угодою сторін.
Окрім цього, у ч.2 ст.7 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19.05.1956р.) встановлено, що якщо на запит відправника, перевізник вносить у вантажну накладну дані, зазначені у пункті 1 цієї статті, то вважається, доки не доведене зворотне, що він це зробив від імені відправника. Саме вантажна накладна, як визначено у ч.1 ст.9 вказаної Конвенції, є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
У відповідності до ч.ч. 1, 5 ст.12 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19.05.1956р.), відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній. Право розпорядження вантажем здійснюється за таких умов: a) відправник чи, у випадку, зазначеному в пункті 3 цієї статті, одержувач, який бажає здійснити це право, представляє перший примірник вантажної накладної, яка містить нові інструкції перевізнику, а також звільняє перевізника від відповідальності за будь-які витрати, шкоду і збитки, викликані виконанням таких інструкцій; b) виконання таких інструкцій є можливим у той момент, коли їх одержує особа, яка повинна їх виконати; воно не порушує нормальний хід роботи підприємства перевізника і не впливає на відправників чи одержувачів інших вантажів; c) такі інструкції не призводять до розбивки вантажу.
Згідно з ч.1 ст.15 цієї Конвенції, якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття на місце, призначене для здачі, перевізник запитує інструкції у відправника. Якщо одержувач відмовляється прийняти вантаж, відправник має право розпорядитися вантажем без пред'явлення першого примірника вантажної накладної. У ч.1 ст.16 зазначеної Конвенції також встановлено, що перевізник має право на відшкодування витрат, викликаних запитом про надання інструкцій чи виконанням таких інструкцій, якщо такі витрати не є наслідком його власних дій або недогляду.
Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення збитків у регресному порядку, правовідносини між сторонами у справі, які є в т.ч. резидентами України, регулюються національним законодавством.
Відтак покликання апелянта в апеляційній скарзі, який є резидентом України, на застосування до правовідносин у даній справі норм Конвенції, а не приписів національного законодавства, є безпідставним, оскільки Конвенція в т.ч. регулює відносини перевізника та замовника, а у даній справі, відповідач не був перевізником, він був експедитором.
Нормами ст. ст. 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Так, матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород про відшкодування збитків на суму 266983,47 грн., за результатами чого, рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.10.2015 р. у справі № 907/787/15 у позові відмовлено повністю. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 р. рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2015 у справі № 907/787/15 скасовано, позовні вимоги задоволено повністю та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суму 266983,47 грн. збитків. Постанова Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 р. у справі № 907/787/15яку залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.06.2016 р. у справі № 907/787/15.
Отже, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача у регресному порядку на користь позивача збитків у розмірі вартості прийнятого до перевезення та втраченого вантажу у сумі 125531,32 грн., яка, у справі № 907/476/16, виступає різницею від загальної суми збитків в розмірі 392514,79 грн. та сумою 266983,47 грн. (суму 266983,47 - вже стягнуто в судовому порядку по справі № 907/787/15, рішення у якій набрало законної сили).
Таким чином, обставини справи та спірні правовідносин, які є предметом розгляду даного спору вже встановлювались та оцінювались судом, зокрема в межах апеляційного та касаційного провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що згідно ч.3 ст.35 ГПК України не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Так, в ході апеляційного розгляду справи № 907/787/15 встановленим є факт прийняття перевізником - ФОП ОСОБА_3, відповідно до даних міжнародної товарно-транспортної накладної № 4044675 від 02.10.2014 р. (далі - CMR) до перевезення вантажу вартістю 1023693,48 російських рублів (рахунок (інвойс) №99/2014 від 30.09.2014 p), відправником якого було ТзОВ "ВГСМ" (Україна), а одержувачем - ТзОВ "Ікеа Торг" (Російська Федерація).
Також, в ході апеляційного розгляду справи №907/787/15, судовою колегією зауважено, що п. 5.1 договору ТЕП-2 саме на виконавця - ФОП ОСОБА_2 покладено відповідальність за доставку вантажу у цілісному, збереженому стані та повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його отримання до моменту передачі вантажу одержувачу, а також за втрату прийнятого до перевезення вантажу.
Відповідач та третя особа, заперечуючи обов'язок щодо відшкодування збитків, покликаються на те, що втрата вантажу, прийнятого ними до перевезення, сталася внаслідок пожежі автомобіля IVECO державний номерний знак НОМЕР_1 та причепу НОМЕР_2, за обставин, які визнані в експертному висновку ЧК-343 від 31.08.2015р. Чернігівської регіональної торгово-промислової палати обставинами непереборної сили.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").
Однак, в ході розгляду справи в апеляційній інстанції, судом не прийнято як належний доказ в справі № 907/787/15 експертний висновок ЧК-343 від 31.08.2015р. Чернігівської регіональної торгово-промислової палати в якому вказано, що обставини, які спричинили виникнення пожежі автомобіля IVECO ДН НОМЕР_1 з причепом НОМЕР_2 відносяться до обставин непереборної сили - передбачити, вплинути та відвернути їх виникнення перевізник ОСОБА_3 не міг, з врахуванням відповіді Торгово-промислової палати України про відсутність підстав для засвідчення форс-мажорних обставин.
Крім того, п. 8.1 договору ТЕП-1 передбачено, що інформація про настання форс-мажорних обставин повинна бути підтверджена компетентним органом тієї країни, де виникли зазначені обставини, а з аналізу розділу 4 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) вбачається, що до виключної компетенції Торгово-промислової палати України належить засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються, зокрема, зобов'язань за умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України. З врахуванням того, що спірні правовідносини виникли на виконання договору ТЕП-1, який містить ознаки міжнародного договору, відтак органом який мав би засвідчувати форс-мажорні обставини є Торгово-промислова палата України, а не регіональна торгово-промислова палата.
В межах справи № 907/787/15, рішення у якій набрало законної сили, встановлено, що вказана причина пожежі не свідчить про винятковий характер обставини, а також про те, що вона знаходиться за межами впливу виконавця за договором на здійснення транспортно-експедиторських послуг при перевезенні вантажів у міжнародному автомобільному сполученні № AUZ 158.10, укладеному 02.08.2010р. між "Asstra Forwarding AG" та ТзОВ "Асстра Україна".
Вищим господарським судом України у постанові від 29.06.2016 року в справі № 907/787/15 вказано, що умовами, укладеного сторонами у справі, договору про надання транспортно-експедиторських послуг сторони узгодили відповідальність відповідача за втрату вантажу, перевезення якого він має організовувати, факт втрати вантажу внаслідок пожежі, що учасниками справи не заперечується і підтверджено наявними у справі документами, факт відшкодування позивачем вартості втраченого вантажу власним коштом. Враховуючи те, що відповідач належних доказів на спростування вини перевізника і своєї вини, внаслідок дії форс-мажорних обставин, не надав, суд касаційної інстанції вказав на правильність висновків апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості втраченого внаслідок пожежі вантажу у розмірі 266983,47 грн. та задоволення позову, скасувавши рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
В силу приписів ст. 34 даного кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Місцевий господарський суд правомірно врахував доводи позивача, щодо преюдиційної сили обставин викладених в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 р. та постанові Вищого господарського суду України від 29.06.2016 р. у справі № 907/787/15, оскільки згідно ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи встановлені обставини справи та висновки суду апеляційної та касаційної інстанції у справі № 907/787/15 не потребує доказуванню, зокрема те, що відповідач, як експедитор за договором ТЕП-2, не виконав зобов'язання за договором перед замовником - позивачем у даній справі, - оскільки організувавши за замовленням останнього перевезення вантажу, не забезпечив його доставку одержувачу, внаслідок втрати вантажу, відтак позовні вимоги ТзОВ "Асстра Україна" до ФОП ОСОБА_2 про стягнення збитків є підставними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами.
Таким чином, оскільки судом у ході розгляду справи № 907/787/15 надано оцінку поданим доказам, а також встановлювались обставини щодо невиконання відповідачем обов'язку за договором перед замовником - позивачем у справі при організації відповідачем за замовленням позивача перевезення вантажу та не забезпечення його доставки одержувачу, факт втрати вантажу, внаслідок пожежі, а також беручи до уваги те, що відповідачем не подано належних доказів на спростування вини перевізника і своєї вини, внаслідок дії форс-мажорних обставин, наявність господарського правопорушення та, відповідно, обов'язок відшкодування відповідачем збитків, не підлягає повторному визначенню та встановленню в ході розгляду даної справи, тобто судові акти у справі №907/787/15 мають преюдиційну силу.
Щодо суми збитків, яка підлягає відшкодуванню відповідачем судом встановлено наступне.
10.07.2015 року позивач відшкодував своєму замовнику ("Asstra Forwarding AG") вартість знищеного вантажу в розмірі 1023693, 48 російських рублів, що становить 392514,79 грн. станом на момент їх виплати - 10.07.15 за офіційним курсом НБУ.
Зазначені обставини підтверджуються наступними документами: оригіналом платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах № 4 від 10 липня 2015 р. з оригінальним відтиском банківського штампу (ПАТ «ВТБ Банк» від 10.07.2015 р., №8) про проведення платежу у розмірі 1 023 693,48 (один мільйон двадцять три тисячі шістсот дев'яносто три російських рублів 48 копійок)(а. с. 171) та належним чином засвідченими копіями фінансових документів, які підтверджують факт купівлі валюти та проведення відповідного платежу (а. с. 24, 55, 56, 57, 58, 59, 172, 66, 91).
Покликання апелянта в апеляційній скарзі на те, що вищезазначені докази, тобто оригінал платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах № 4 від 10 липня 2015 р. з оригінальним відтиском банківського штампу (ПАТ «ВТБ Банк» від 10.07.2015 р., №8) про проведення платежу у розмірі 1 023 693 російських рублів 48 копійок (а. с. 171) та належним чином засвідчені копії фінансових документів, які підтверджують факт купівлі валюти та проведення відповідного платежу (а. с. 24, 55, 56, 57, 58, 59, 172, 66, 91) є неналежними доказами, колегією суддів не приймається, як безпідставне.
Відтак, не заслуговують на увагу також твердження скаржника, що так як місцевий суд не надав вищевказаним фінансовим документам у даній справі належної правової оцінки, судове рішення підлягає скасуванню в силу вимог статті 104 ГПК України.
Право на регресне відшкодування виникає у позивача з часу виплати грошової суми третій особі, саме від цього часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову (така правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 21.12.2016 у справі № 6-2267цс16), а також у постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2017 р. по справі № 907/359/16).
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, право на регресну вимогу у позивача виникло з наступного дня після проведення ним виплати грошової суми третій особі /як встановлено вище у цій справі така виплата проведена позивачем - 10.07.2015 р./, з 11.07.2015 р.
Право позивача звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України), у строк передбачений статтею 257 ЦК України, який встановлюється тривалістю у три роки, тобто початком перебігу загального строку позовної давності у справі № 907/476/16 є 11.07.2015 р., закінченням цього строку є 11.07.2018 р., позивач звернувся до місцевого господарського суду у справі № 907/476/16 з позовною заявою - 28.07.2016 р. (вх. № 02.5.1.-17/520/16)(а. с. 5), відтак останній не пропустив загального трирічного строку позовної давності на звернення з позовом до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів про відшкодування у даній справі решти збитків у регресному порядку.
Законодавець у Главі 19 Цивільного кодексу України для вимог щодо стягнення збитків у регресному порядку не передбачив спеціальної позовної давності, відтак до правовідносин, які стосуються стягнення збитків у регресному порядку, поширюється строк позовної давності встановлений статтею 257 ЦК України, тривалістю у три роки.
Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів даної справи, що в липні 2015 року позивач звернувся до господарського суду Закарпатської області про стягнення частини збитків у сумі 266983,47 грн. (справа № 907/787/15).
Так, відповідач вказує, що в ході апеляційного розгляду справи № 907/787/15 встановленим є факт прийняття перевізником - ФОП ОСОБА_3, відповідно до даних міжнародної товарно-транспортної накладної № 4044675 від 02.10.2014 р. (далі - CMR) до перевезення вантажу вартістю 1023693,48 російських рублів (рахунок (інвойс) №99/2014 від 30.09.2014 p), відправником якого було ТзОВ "ВГСМ" (Україна), а одержувачем - ТзОВ "Ікеа Торг" (Російська Федерація) та зазначено в описовій частині постанови ЛАГСу від 28.01.2016 р., що вказана сума еквівалентна сумі 466983,48 грн.
Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим судом, позов, поданий у справі № 907/787/15 був поданий в грошовому еквіваленті - гривні, а не в іноземній валюті із зазначенням еквіваленту в національній валюті, у відповідності до ст. 55 ГПК України. Відтак, позовні вимоги у справі № 907/787/15 розглядались судом в межах заявленої суми, з врахуванням того, що інша частина суми збитків не заявлена та за беручи до уваги те, що загальна сума понесених позивачем збитків становить суму 1023693,48 російських рублів в розмірі втраченого вантажу, що при визначенні гривневого еквіваленту позивачем заявлено не було.
Враховуючи те, що саном 10.07.2015 р. (момент виплати суми збитків ("Asstra Forwarding AG") за офіційним курсом НБУ сума 1023693,48 російських рублів становила 392514,79 грн., позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у сумі 125531,32 грн., яка є різницею від загальної суми збитків в розмірі 392514,79 грн. та сумою 266983,47 грн., яку вже стягнуто в судовому порядку, відтак висновок місцевого суду, що вимоги позивача у справі № 907/476/16 про стягнення решта збитків у регресному порядку у розмірі 125531,32 грн. є підставними та підлягають задоволенню повністю, є правомірними.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі та обставин справи, які встановлені судом та зазначені вище у цій постанові, покликання скаржника в апеляційній скарзі, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом є безпідставним.
Слід також зазначити, що покликання скаржника на пропуск позивачем строку позовної давності в один рік, що випливає з договорів перевезення вантажів, є безпідставним з огляду на таке.
По-перше, предметом спору у даній справі є стягнення частини (решти) збитків у регресному порядку, що не є суть тотожне договору перевезення вантажів, а як зазначено вище та випливає із норм чинного законодавства, на вимоги про відшкодування шкоди у регресному порядку, поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
По-друге, як встановлено матеріалами даної справи та зазначено вище у цій постанові, згідно правової оцінки правовідносин, які виникли між сторонами, мало місце надання послуг за договором транспортного експедирування, організація перевезення вантажів у міжнародному сполученні автомобільним транспортом.
Договір транспортного експедирування, правовідносини за яким регулюються статтею 316 ГК України та статтями Глави 65 ЦК України та договір перевезення вантажів, правовідносини за яким регулюються статтями Глави 64 ЦК України є суть різними договорами як за предметом, так і за істотними умовами цих правочинів, регулюються різними нормами чинного законодавства, відтак спеціальні строки позовної давності визначені статтею 925 ЦК України та п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України та стосуються саме перевезення вантажу на правовідносини, що випливають із договору транспортного експедирування, які полягають в організації перевезення та наданні інших послуг, пов'язаних з перевезенням, не поширюються.
На правовідносини, які виникли з транспортного експедирування поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Усталена правова позиція в цій частині викладена, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 24.02.2010 р. № 11/237, від 22 листопада 2011 р. № 5015/1094/11, від 17 квітня 2012 р. у справі № 1/93/5022-1253/2011 та інших.
На підставі вищенаведеного в частині, що стосується строків позовної давності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, тим більше, що місцевим судом встановлено та вбачається з матеріалів даної справи, що за захистом порушеного права позивач звернувся ще у липні 2015 році, тобто в межах встановленого трирічного строку позовної давності, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, у відповідності до ст.267 ЦК України.
Щодо незалучення до участі у даній справі, згідно поданого відповідачем клопотання, в якості третьої особи - Asstra Forwarding AG, суд констатує наступне.
Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК України). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.
Враховуючи обставини справи та те, що відповідачем не наведено правових підстав залучення Asstra Forwarding AG третьою особою без самостійних вимог на предмет спору, як і не доведено обставин, що рішення у даній справі може вплинути на права та виникнення обов'язків у Asstra Forwarding AG, а також не подано належних та допустимих доказів на їх підтвердження, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що у клопотанні відповідача про залучення до участі у справі у якості третьої особи - Asstra Forwarding AG належить відмовити повністю.
Щодо поданих відповідачем та третьою особою клопотань про витребування у позивача додаткових доказів у справі судом встановлено наступне.
У поданих клопотаннях відповідач та третя особа вказує, що для з'ясування обставин справи необхідним є витребування у позивача доказів відшкодування позивачем шкоди вантажоотримувачу: ООО "ІКЕА ТОРГ", 141400, Моссковская область, г.Химки, микрорайон "Икеа", корпус.1, Россия.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не перебував у договірних відносинах з вантажоодержувачем: ООО "ІКЕА ТОРГ" як замовником перевезення, крім того, ним сплачено суму 123693,48 рублів Asstra Forwarding AG - замовнику за договором від 02.08.2010 р. Враховуючи обставини справи, докази про відшкодування позивачем шкоди вантажоотримувачу: ООО "ІКЕА ТОРГ" не спростовують обов'язку відповідача щодо відшкодування збитків, за втрачений товар, відповідачем не доведено, що такі докази можуть підтвердити обставини, які мають значення для вирішення даного спору по суті.
У зв'язку з чим, місцевий господарський суд правомірно у клопотаннях відповідача та третьої особи про витребування у позивача додаткових доказів у справі, відмовив повністю.
Покликання апелянта в апеляційній скарзі на те, що /приведено дослівно/ «Як вбачається з транспортного заказу № 20140929-0264 від 02.10.2014 р. (а. с. 16) він не містить відсилання до договору про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному автомобільному сполученні № 21/05/2013 р. від 21 травня 2013 р. (укладеним між позивачем та відповідачем)» колегією суддів теж до уваги не приймається, так на аркуші даної справи 16, на яку покликається скаржник, знаходиться товарно-транспортна накладна (CMR) № 4044675 від 02.10.2014 р., правову оцінку якій судами надано у справі № 907/787/15, рішення у якій набрало законної сили та у даній справі, як і умовам транспортного замовлення № 20140929-0264 від 02.10.2014 р. (а. с. 15).
Апелянтом до апеляційної скарги додано новий додатковий доказ: відповідь ТзОВ «ВГСМ» № 0179 від 3 жовтня 2016 року (а. с. 204), який не був предметом дослідження суду першої інстанції, відповідачем місцевому суду в процесі розгляду даної справи - не подавався, в апеляційній скарзі скаржник не обгрунтовує неможливості подання цього додаткового доказу суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, враховуючи, що зазначена відповідь датована 03.10.2016 р., відтак колегія суддів, при вирішенні питання щодо прийняття додаткових доказів, повно і всебічно з'ясувавши причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінивши поважність цих причин, приходить до висновку, відхилити як доказ у даній справі відповідь ТзОВ «ВГСМ» № 0179 від 3 жовтня 2016 року, оскільки скаржник не обґрунтував неможливості подання цього доказу суду першої інстанції, оскільки таке обґрунтування згідно із статтею 101 ГПК України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції враховано рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2016 р. у справі № 907/616/16 /http: reyestr. сourt. gov. ua/Review/63446498/ (а.с. 130-138), докази скасування цього судового рішення в апеляційному та/або касаційному провадженні, відсутні, у якому викладена думка та позиція Відповідача щодо розміру (суми) завданим ним Позивачу збитків, яка є значно більшою та відмінною від позиції Відповідача у даній справі, оскільки у справі № 907/616/16 фізична особа-підприємець, який є Відповідачем у даній справі № 907/476/16, за своїм позовом до СПД-ФО ОСОБА_3 (третьої особи без самостійних вимог у даній справі) клопотав про стягнення суми збитків завданих втратою вантажу у розмірі 411360,00 грн.
Колегією суддів не можуть братися до уваги висновки судового рішення від 22.08.2016 р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2017 р. у справі № 907/359/16, причиною виникнення спору у якій було стягнення інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки зазначені судові рішення скасовані постановою ВГСУ від 05.04.2017 р. у справі № 907/359/16, через не встановлення судами строку з якого виникло право регресної вимоги, та, справу № 907/359/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області /http: //www. reyestr. сourt. gov. ua/Review/65854728/.
Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.03.2017 р. у справі № 907/476/16 - без змін.
Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.
Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 35, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17 березня 2017 року у справі № 907/476/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Закарпатської області.
Головуючий суддя Л.С.Данко
Суддя Н.А.Галушко
Суддя Г.В.Орищин
31.05.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 06.06.2017 р.