Справа №4-с/2-1192/11 01.06.2017 01062017 01.06.2017
Провадження №22-ц/784/1325/17
Головуючий у першій інстанції-Гуденко О.А.
Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.
Категорія 59
1 червня 2017 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Данилової О.О.,
суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,
із секретарем - Лівшенком О.С.,
за участю представника заявника - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_2
на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2017 року у справі за скаргою
ОСОБА_2
на рішення державного виконавця
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся зі скаргою на рішення державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - УДВС ГТУЮ), в якій просив визнати незаконною та скасувати постанову від 16 вересня 2016 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-1192/11, виданим 29 січня 2014 року за судовим рішенням, що набуло законної сили 25 квітня 2013 року, про стягнення з нього на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 3106809,26 грн. кредитного боргу.
Заявник зазначав, що стягувачем пропущено строк пред'явлення виконавчого листа до виконання, а заяву про пред'явлення виконавчого листа подано особою без підтвердження його повноважень на вчинення цих дій. При цьому заявник виходив з того, що після попереднього повернення виконавчого листа стягувачеві, цей строк, що складає один рік, має поновлюватись, а не встановлюватись заново.
Представники УДВС ГТУЮ та стягувача - ПАТ «Райффайзен Банк аваль» скаргу вважали безпідставною.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив ухвалу скасувати та задовольнити його скаргу, посилаючись на ті ж обставини, якими її обґрунтовував та правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 19 серпня 2014 року (справа №3-55гс14).
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Для виконання, зокрема судових рішень, строки, зазначені в цій нормі, встановлюються з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (частина 1 статті 25 Закону).
Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Закону строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Особливі наслідки для перебігу цього строку за певних обставин передбачені частиною 2 статті 23 Закону.
Так, відповідно до цієї норми у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, тобто на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання
після переривання встановлюється з дня його повернення.
Отже, системний аналіз пунктів 1-3 статті 23 Закону дає підстави для висновку, що у разі повернення виконавчого листа стягувачу за правилами пункту 2 частини 1 статті 47 Закону, строк пред'явлення листа до виконання встановлюється заново, тобто виконавчий лист може бути повторно пред'явлено до виконання протягом одного року з дня його попереднього повернення.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2013 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2013 року, з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто 3106903,57 грн.
29 січня 2014 року Центральним районним судом м.Миколаєва видано виконавчий лист за №2-1192/11(номер цивільної справи), який вперше було пред'явлено до виконання 10 лютого 2014 року.
Пізніше виконавчий лист неодноразово пред'являвся до виконання та згодом повертався стягувачу постановою державного виконавця.
30 травня 2016 року виконавчий лист востаннє повернуто ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за постановою державного виконавця на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону «Про виконавче провадження» (а.с.44-45).
Відповідно до пункту 3 статті 23 Закону, цей виконавчий лист міг бути повторно пред'явлено до виконання протягом одного року з часу його повернення (30 травня 2016 року), тобто до 30 травня 2017 року.
Виконавчий лист було повторно пред'явлено до виконання 14 вересня 2016 року (а.с.6).
Отже, дії стягувача по пред'явленню виконавчого листа до виконання вчинені в межах строку, передбаченого статтею 22 Закону, що відповідає правилам частини 3 статті 23 Закону.
16 вересня 2016 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження № 52252976 (а.с. 5).
Таким чином, дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження постановою від 16 вересня 2016 року відповідають вимогам статей 22,23 Закону, тобто з додержанням строків пред'явлення виконавчого документу до виконання, та вчинені відповідно до частини 1 статті 25 Закону щодо підстав відкриття виконавчого провадження.
При цьому колегія суддів не може погодитись з твердженням апелянта про те, що після повернення державним виконавцем виконавчого листа строк не починається заново, а поновлюється з урахуванням часу, що минув від набуття рішення законної сили до його пред'явлення до виконання. Апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладеній у постанові від 19 серпня 2014 року (справа №3-55гс14) за аналогічним спором.
Проте за обставинами справи, яка розглядалась Верховним Судом України, повторному пред'явленню виконавчого листа до виконання передувала відмова у відкритті виконавчого провадження, а не повернення виконавчого листа за пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону, як у спорі, що розглядається.
Отже, Верховний суд України тлумачив правила частини 2 статті 23 Закону, якою встановлено правило поновлення строку, тоді як у даному спорі застосуванню підлягає правило частини 3 статті 23 Закону, якою закріплено правило встановлення нового строку, передбаченого статтею 22 Закону.
Таким чином, правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 19 серпня 2014 року (справа №3-55гс14), стосується інших, а не аналогічних обставин справи, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Оскільки суд першої інстанції при вирішенні скарги дав належну оцінку встановленим обставинам, вірно застосував норми виконавчого законодавства, та обґрунтовано відмовив у її задоволенні, підстав для скасування ухвали суду не вбачається.
Керуючись статтями 312,315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий О.О.Данилова
Судді: І.В.Лівінський
Н.О.Шаманська