Справа №1403/1489/12 01.06.2017 01.06.2017 01.06.2017
Провадження №22-ц/784/897/17
Справа № 1403/1489/12
Провадження № 22-ц/784/897/17 Головуючий у першій інстанції: Старчеус О.П.
Категорія 48 Доповідач в апеляційній інстанції: Лівінський І.В.
іменем України
01 червня 2017 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Лівінського І.В.,
суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання Лівшенко О.С.,
за участю: представника позивача ОСОБА_3,
відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6,
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_5
на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2012 року
за позовом
процесуального правонаступника позивача ОСОБА_7 - ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на ? частину спільного майна,
В жовтні 2012 року ОСОБА_7 звернувся з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності на ? частину спільного майна.
Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року уклав шлюб з ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. За період сумісного проживання за спільні кошти вони побудували житловий будинок АДРЕСА_1. Крім того, 1 грудня 1999 року ОСОБА_9, отримала державний акт на земельну ділянку, площею 0,1219 га для обслуговування вказаного житлового будинку.
Посилаючись на те, що вказане майно є спільним майном подружжя, позивач просив суд визнати за ним право власності на ? частину зазначеного житлового будинку та земельної ділянки.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2012 року позов задоволено. Постановлено визнати за ОСОБА_7 право власності на ? частину житлового будинку № АДРЕСА_1, а також на ? частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1.
Ухвалою цього ж суду від 19 лютого 2013 року ОСОБА_7 повернуто судовий збір в розмірі 1176 грн. 56 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В зв'язку зі смертю позивача ОСОБА_7 ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 4 травня 2017 року до участі в справі залучено - ОСОБА_8, як процесуального правонаступника позивача ОСОБА_7
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_7 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 з ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с. 6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 померла.
За життя ОСОБА_10 склала заповіт від 13 вересня 2011 року, за яким заповіла все належне їй майно ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 (а.с. 15).
ОСОБА_7 поставив питання про визнання за ним права власності на ? частину житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 та на ? частину земельної ділянки, на якому цей будинок розташований.
Згідно зі статтею 22 КпШС України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).
Із матеріалів справи вбачається, що 1 грудня 1999 року ОСОБА_9, отримала державний акт на земельну ділянку, площею 0,1219 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на підставі рішення виконкому Коблівської сільради від 15 січня 1998 року № 8 (а.с. 7).
29 грудня 2000 року ОСОБА_10 видано свідоцтво на право власності на житловий будинок загальною площею 141,3 кв.м., житловою площею 60,7 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 8-11).
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_7 зазначав, що саме під час шлюбу було збудовано будинок, введено його в експлуатацію та отримано свідоцтво про право власності на нього.
Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_5 посилалась на те, що ОСОБА_10 володіла та користувалась спірним будинком ще до шлюбу з позивачем, що підтверджується записами в погосподарських книгах за 1991-1999 роки.
Між тим, такі заперечення є необґрунтованими, оскільки не відповідають дослідженим у справі доказам.
Зокрема, як вбачається з погосподарської книги Коблівської сільської ради за період 1991-1995 роки, господарство по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_11, як головою цього господарства. При цьому, мається запис про житловий будинок загальною площею 39,7 кв.м., однак ОСОБА_9 серед членів господарства не значилась.
Отже, відомостей про належність ОСОБА_9 будь-якого будинку в період 1991-1995 роки погосподарська книга не містить.
Відповідно до погосподарської книги Коблівської сільської ради за період 1996-2000 роки, за ОСОБА_9 дійсно зареєстровано господарство за АДРЕСА_1.
Між тим, розділ ІІІ книги, за яким передбачено реєстрація житлового будинку в господарстві, не містить будь-яких записів стосовно будинку цього господарства.
Єдиною обставиною, яка може свідчити про наявність будівель на території господарства, це запис в розділі ІV щодо земель під будівлями, для обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
Водночас, перший запис про перебування землі під будівлями зроблено також в 1998 році, її розмір складав 0,03 га. А в 1999 та 2000 роках цей розмір збільшився до 0,06 га.
Отже, погосподарська книга за 1996-2000 роки також не містить відомостей про належність ОСОБА_9 права на спірний житловий будинок загальною площею 141,3 кв.м.
До того ж, право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.
Згідно з пп. 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Статтею 105 ЦК УРСР (у редакції чинній на час будівництва спірного будинку) передбачено, що громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу або без належно затвердженого проекту, або з істотним відхиленням від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його.
Таким чином, самовільно споруджені будинки чи прибудови не можуть бути об'єктом права приватної власності.
Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в України (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).
Тобто до 1995 року включно записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади, що підтверджують право приватної власності.
Між тим, з 1996 року такі записи не можуть вважатись правовстановлюючими документами на житловий будинок.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року (справа № 6-606цс15) стосовно правового статусу майна подружжя, отриманого до 2004 року, судова палата у цивільних справах погодилась з рішенням суду першої інстанції, за яким, визнаючи будинок спільним сумісним майном подружжя, суд відповідно до статей 22, 25 КпШС України (аналогічні положення містять статті 60, 62 СК України) дійшов висновку про статус спірного майна як спільно нажитого, оскільки його побудовано та введено в експлуатацію в період шлюбу.
При цьому, Верховний Суд України не погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який вважав, що прийняття житлового будинку в експлуатацію в період шлюбу не свідчить про те, що будинок є спільним майном подружжя, оскільки його придбано та збудовано до шлюбу.
Отже, оскільки спірний будинок було побудовано, введено в експлуатацію та видано свідоцтво про право власності в період шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_10, то цей будинок є спільним майном подружжя, а тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем права власності на ? частину цього будинку за правилами ст. 22 КпШС України.
При цьому колегія вважає, що до спірних правовідносин не може застосовуватись правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 11 березня 2015 року № 6-211цс14, оскільки у справі, яка переглядалась Верховним Судом України, порівняно з даною справою, наявні різні фактичні обставини. Зокрема, зроблено висновок щодо поділу майна, набутого до 1 січня 2004 року особами, які проживали однією сім'єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі.
Доводи представника відповідачки про те, що ОСОБА_9 набула право власності на спірний будинок після ОСОБА_11 на підставі цивільно-правової угоди, не можуть прийматись до уваги.
Виходячи з підстав вказаних доводів, на спірні правовідносини щодо набуття права власності на будинок розповсюджуються положення Цивільного кодексу УРСР 1963 року.
Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Отже, право власності на будинок має бути підтверджено нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу.
При цьому, відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат», такий договір мав бути посвідчений саме в державній нотаріальній конторі або приватним нотаріусом, оскільки за ст. 37 цього Закону, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до повноважень посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, не входило право вчиняти такі нотаріальні дії, як посвідчення угод.
Між тим, відповідачами не надано жодних доказів укладення ОСОБА_9 з ОСОБА_11 договору купівлі-продажу будинку.
До того ж, як зазначалось вище, будинок, який був зареєстрований за ОСОБА_11, мав загальну площу 39,7 кв.м., а спірний будинок, який ОСОБА_10 зареєструвала в 2000 році, має загальну площу 141,3 кв.м.
Що стосується земельної ділянки, то колегія дійшла наступного.
Відповідно до положень статей 6, 17 ЗК України 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і статті 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації ОСОБА_10 спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.
Разом з тим, виходячи зі статті 30 ЗК України 1992 року, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об'єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться.
Такі самі норми містяться в нині чинних статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.
Відповідно до статті 22 КпШС України, чинного на час будівництва спірного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Аналогічні норми містяться і в статтях 60, 63, 70 СК України, частині третій статті 368, частині другій статті 372 ЦК України.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 9 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15.
Отже, хоча спірна земельна ділянка і належала ОСОБА_10 на праві особистої власності, як отримана в порядку приватизації, між тим, оскільки на вказаній ділянці вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_7 побудували будинок, то у останнього виникло право власності на цю земельну ділянку, а тому основний висновок суду про те, що позивач має право на ? частину цієї ділянки, є правильним.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірна земельна ділянка не може вважатись спільним сумісним майном подружжя, не заслуговують на увагу з наведених вище підстав.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального чи процесуального права, апеляційна скарга не містить. Тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий І.В.Лівінський
Судді В.В. Коломієць
Н.О. Шаманська