31 травня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/2049/17
Категорія: 14 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого Золотнікова О.С.,
суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,
при секретарі Мадюді В.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2017 року за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Малиновського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси про зобов'язання вчинити певні дії, -
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Малиновського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси (далі Малиновський ВДВС м. Одеси) про зобов'язання скасувати арешт та заборону на відчуження всього рухомого та нерухомого майна, накладений постановою В-1/451/2011 від 3 червня 2011 року державного виконавця другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2017 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Малиновського ВДВС м. Одеси про зобов'язання вчинити дії. Позовну заяву ОСОБА_2 до Малиновського ВДВС м. Одеси про зобов'язання вчинити дії повернуто позивачу. Роз'яснено позивачу право на звернення з відповідним позовом на загальних підставах в порядку цивільного процесуального судочинства до суду, який видав виконавчий документ.
Не погоджуючись з ухвалою судді окружного адміністративного суду, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначає, що суддею неправильно застосовано положення ст. ст. 383 та 384 ЦПК України, а також ст. 181 КАС України. Так, на думку апелянта, судом не прийнято до уваги, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача вчинити певні дії не в рамках та не в процесі виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси, а у зв'язку з тим, що після вжиття заходів по виконанню рішення Малиновського районного суду м. Одеси та закінчення виконавчого провадження Малиновським ВДВС м. Одеси було порушено права і охоронювані законом інтереси ОСОБА_2, а саме, відповідачем не знято арешт з майна позивача. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої ухвали судді з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача в підтримку апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Відмовляючи ОСОБА_2 у відкритті провадження у справі, суддя окружного адміністративного суду обґрунтовано виходив з того, що заявлені позовні вимоги не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 17 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Пунктом 1 частини 2 вказаної статті Кодексу визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
На підставі частин 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною 2 ст. 4 названого Кодексу встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Пунктами 1 та 7 ст. 3 Кодексу визначено, що справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Разом з цим, згідно ч. 1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Таким чином, названою нормою встановлені особливості провадження у справах про оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби.
Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За таких даних, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
На підставі ч. 1 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
При цьому до сторін, які можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, належать також їх представники за законом чи договором.
Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.
Аналогічні роз'яснення містяться у п. 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 (із послідуючими змінами) «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби».
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до суду через свого представника з позовом до Малиновського ВДВС м. Одеси про зобов'язання скасувати арешт та заборону на відчуження всього рухомого та нерухомого майна, накладений постановою В-1/451/2011 від 3 червня 2011 року державного виконавця другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
Названу постанову від 3 червня 2011 року «Про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження» державним виконавцем другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції прийнято на підставі виконавчого листа від 22 березня 2011 року, виданого Малиновським районним судом м. Одеси по цивільній справі, у зв'язку з наявністю у ОСОБА_2 заборгованості по сплаті аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Частиною 2 ст. 384 названого Кодексу визначено, що скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
Із врахуванням викладеного та наведених вище норм законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що названий позов не належить до компетенції адміністративних судів, оскільки вимоги, які заявлені в позові, стосуються дій та бездіяльності Малиновського ВДВС м. Одеси під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
За таких даних, суддею окружного адміністративного суду правильно надано оцінку вказаним правовідносинам та відмовлено у відкритті провадження на підставі наведеної вище норми ст. 109 КАС України.
Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що ОСОБА_2 звернувся до суду з названим позовом не в рамках та не в процесі виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси, а у зв'язку з тим, що після вжиття заходів по виконанню рішення Малиновського районного суду м. Одеси та закінчення виконавчого провадження Малиновським ВДВС м. Одеси було порушено права і охоронювані законом інтереси ОСОБА_2, а саме, відповідачем не знято арешт з майна позивача, оскільки позивачем не надано доказів закінчення виконавчого провадження Малиновським ВДВС м. Одеси по виконавчому листу від 22 березня 2011 року, виданому Малиновським районним судом м. Одеси.
Враховуючи, що суддею ухвалено судове рішення з додержанням норм процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену ухвалу судді - без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 199, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2017 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Повний текст ухвали складено 2 червня 2017 року.
Головуючий: О.С. Золотніков
Судді: Ю.В. Осіпов
В.О. Скрипченко