Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 333/5531/16Головуючий у 1-й інстанції Наумова І.Й.
Пр. № 22-ц/778/1245/17Суддя-доповідач ОСОБА_1
25 травня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого судді: Гончар М.С.
суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В.
за участі секретаря: Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_2” (надалі - ОСОБА_2) на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2017 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_2” до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про скасування арештів,
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив звільнити з-під арешту квартиру за адресою: м. Запоріжжя вул. Магара б. 4 кв. 18, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу №4584, посвідченого 11.08.2006 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 1.1, та знаходиться у іпотеці Банку, накладеного:
*02.12.2015 р. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 49406753, виданий 23.11.15, видавник: державний виконавець Комунарського ВДВС ЗМУЮ ОСОБА_7 у зв'язку із чим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис - номер запису про обтяження 12323427;
*08.11.2013 р. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 40640093, виданий 07.11.13, видавник: державний виконавець Комунарського ВДВС ОСОБА_8 у зв'язку із чим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис - номер запису про обтяження 3296114;
*31.07.2009 р. на підставі постанови про арешт майна боржника, 852/12/09 від 31.07.2009, винесеної ОСОБА_5 ВДВС Запорізького МУЮ, державний виконавець Абрамова Н.В. у зв'язку із чим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис - реєстраційний номер обтяження 8930610;
*07.10.2010 р. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, № 21782603, виданої 06.10.10, видавник: ОСОБА_5 відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, заступник начальника відділу ОСОБА_9, у зв'язку із чим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис - реєстраційний номер обтяження 10336771;
стягнути з відповідача понесені судові витрати у вигляді судового збору 1378,00 грн.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_2 зазначав, що 11 серпня 2006 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником всіх прав та зобов'язань якого є ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 4918423. В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки № 4923230 відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку позивачу належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, яка придбана за кредитні кошти. В зв'язку з невиконанням умов кредитного договору утворилась значна заборгованість позичальника перед Банком. Позивачу стало відомо про наявність арештів, які були накладені на квартиру боржника, які були зареєстровані третьою особою. Існуючі арешти повністю унеможливлюють реалізацію ПАТ «ПУМБ» своїх інтересів, щодо погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок реалізації іпотечного майна.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2017 року (а.с. 60-62) у задоволенні позову Банку у цій справі відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 66-67) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 72), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 76).
Відповідач ОСОБА_3 через свого представника подав апеляційному суду письмові заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу Банку (а.с.85-86).
У судовому засіданні 13 квітня 2017 року розгляд цієї справи апеляційним судом по суті було розпочато: заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі (а.с. 90-92), у розгляді цієї справи оголошено перерву в порядку задоволення клопотання представника Банку.
Ухвалою апеляційного суду (а.с. 93-94) на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України витребувано у ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції для долучення до матеріалів цієї справи:
- копії постанов про арешт майна боржника ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) та оголошення заборони на його відчуження:
= 02.12.2015 р., серія та номер: 49406753, виданий 23.11.15, видавник: державний виконавець Комунарського ВДВС ЗМУЮ ОСОБА_7 у зв'язку із чим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис - номер запису про обтяження 12323427;
= 08.11.2013 р., серія та номер: 40640093, виданий 07.11.13, видавник: державний виконавець Комунарського ВДВС ОСОБА_8 у зв'язку із чим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис - номер запису про обтяження 3296114;
= 07.10.2010 р., № 21782603, виданої 06.10.10, видавник: ОСОБА_5 відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, заступник начальника відділу ОСОБА_9, у зв'язку із чим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис - реєстраційний номер обтяження 10336771.
*копії всіх постанов про відкриття виконавчих проваджень, в яких накладено вищезазначені арешти на майно боржника ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) та оголошення заборони на його відчуження;
*якщо вищезазначені постанови не містять інформації про стягувача, то надати інформацію, хто саме (ПІБ, назва тощо) є стягувачем у вищезазначених виконавчих провадженнях,
*чи є стягувачем у даних виконавчих провадженнях ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_2”.
Копію цієї ухвали надіслано ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (вул. Європейська, 16 м. Запоріжжя 69104) для виконання.
24 травня 2017 року ОСОБА_5 відділом державної виконавчої служби м. Запоріжжя апеляційному суду на виконання вищезазначеної ухвали суду надані копії постанов (а.с. 102-110), із яких вбачається, що стягувачкем у виконавчих провадженнях № 21782603 та № 49406753 є ПАТ «ПУМБ» - позивач у цій справі, а стягувачем у виконавчому провадженні № 40640093 є ОСОБА_10.
У судове засідання 25 травня 2017 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с. 95-97, 99, 101) відповідач ОСОБА_3 і представник третьої особи - ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
При вищевикладених обставинах, колегія суддів визнала, що причини неявки відповідача ОСОБА_3 та третьої особи - ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби неповажними і на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника Банку за довіреністю (а.с. 65) ОСОБА_11, представника відповідача ОСОБА_3 за договором - адвоката (а.с. 39-40) ОСОБА_12 та третьої особи ОСОБА_4
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Банку не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі у повному обсязі, керувався ст. ст. 213 - 215, 383 ЦПК України, ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» та виходив із безпідставності позовних вимог Банку у цій справі, відсутності підстав для задоволення останніх у цій справі.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 11 серпня 2006 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №4918423 (а.с. 4-8).
В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем 11.08.2006 року було укладено договір іпотеки №4923230, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим номером 4587, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 9-21).
В зв'язку з невиконанням умов кредитного договору утворилась заборгованість позичальника перед банком. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07.11.2013 року позов ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором №4918423 від 11.08.2006 року у сумі 34778,70 доларів США та 70074,04 грн. (а.с, 50-52).
На підставі вказаного рішення судом було видано виконавчий лист №812/4401/12 , за яким 16.03.2016 року постановою про відкриття виконавчого провадження Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПУМБ» 34778,70 доларів США та 70074,04 грн.
Також, 03.07.2015 року постановою про відкриття виконавчого провадження Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №812/4401/12, виданого 27.01.2014 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПУМБ» 34778,70 доларів США та 70074,04 грн. (а.с.48-49).
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.
Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав треба розуміти закріпленні законом матеріально правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів вказаний у ст.16 ЦК України, який не є вичерпним та застосовується судом, залежно від змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідків, що спричиненні цим порушенням.
Згідно із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, а також у позовному провадженні.
На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, незалежно від того, накладено арешту в порядку забезпечення позову чи з метою забезпечення подальшої конфіскації, чи в порядку звернення стягнення на майно боржника при виконанні виконавчих документів, у тому числі постанов про притягнення до адміністративної відповідальності.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №61425536, сформованої 14.06.2016 року (а.с. 22-23) у відношенні боржника ОСОБА_3 обрано тип обтяження арешт на все нерухоме майно:
-02.12.2015 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції зроблено запис про обтяження №12323427 на все нерухоме майно ОСОБА_3;
-08.11.2013 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції зроблено запис про обтяження №3296114 на все нерухоме майно ОСОБА_3;
- 31.07.2009 року на підставі постанови про арешт майна боржника ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції зроблено запис про обтяження №8930610 все нерухоме майно ОСОБА_3;
-07.10.2010 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції зроблено запис про обтяження №10336771 на все нерухоме майно ОСОБА_3;
Тобто, арешт на нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_3 було накладено постановами державного виконавця в рамках виконавчих проваджень.
Відповідно до ст.383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Ч. 1 ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Так зі змісту позовної заяви Банку судом першої інстанції правильно встановлено, що позов заявлено з підстав порушення прав позивача щодо арештованого майна. Тобто предметом оскарження по суті є процесуальна дія державної виконавчої служби, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
У п. 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.
Крім того, відповідно до ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI) (далі Закон про виконавче провадження) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
За змістом ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутися не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.
У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням ст.ст.57, 58 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до положень ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» і роз'яснень, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року №4 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (з наступними змінами) особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.
Таким чином, арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.
Банк - ПАТ «ПУМБ» вимог щодо визнання за ним права власності на предмет іпотеки або задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі не заявляло та відповідних обставин суду першої інстанції не доводило.
Отже, банк, як позивач, не наділений правом вимоги щодо спірного нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_3 у цій справі, тому позовні вимоги Банку про зняття арешту з цього майна є безпідставними.
Оскільки зі змісту поданої позовної заяви судом першої інстанції було правильно встановлено, що між сторонами немає спору про право власності (користування) майном, на яке накладено арешт і таке право Банку ніким не оспорюється, ОСОБА_2 мав право звертатись до суду для вирішення питання, не в позовному порядку, а за правилами розділу VII ЦПК України.
Крім того, Банком не було надано суду першої інстанції доказів звернення до третьої особи ОСОБА_5 ВДВС Запорізького МУЮ з вимогою про зняття арешту зі спірної квартири, та доказів відмови відповідача у задоволенні такої вимоги.
Відповідач через свого представника у суді першої інстанції у тому числі заявляв про застосування строків позовної давності у цій справі в якості підстави для відмови у позові Банку.
Однак, суд першої інстанції правильно зазначав, що у нього немає підстав для застосування останньої у цій справі.
Оскільки, суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про те, що позов Банку у цій справі є безпідставним, не міг додатково у даному випадку застосовувати сплив позовної давності у цій справі як підставу для відмови у задоволенні позову Банку.
Крім того, відповідно до наданої позивачем інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, однією з підстав обтяження є постанова про арешт майна боржника ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції при виконанні виконавчого листа №2-525 виданого 10.04.2008 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10 (а.с.23).
Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Враховуючи, що однією з вимог щодо зняття арешту на майно боржника накладеного на підставі постанови ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби від 31.07.2009 року де стягувачем у виконавчому провадженні є ОСОБА_10, то вказана особа повинна бути по справі відповідачем за зазначеною вимогою.
Ст. 33 ЦПК України, регламентовано порядок заміни неналежного відповідача, або залучення співвідповідача по справі. Таке право має позивач по справі заявивши відповідне клопотання суду.
Банком, як позивач у цій справі про залучення в якості співвідповідача ОСОБА_10, в інтересах якої накладено арешт на майно ОСОБА_3, у суді першої інстанції не заявляв.
При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції правильно вважав, що оскільки у цій справі Банком не доведено ані правових, ані фактичних підстав для зняття арешту зі спірного майна, тому необхідно у задоволенні позову Банку у цій справі відмовити.
Доводи апеляційної скарги Банку є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію представника позивача, висловлену ним в позові у цій справі, та яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
В силу вимог ст. 3 ЦПК України захисту у суді підлягає лише порушене, оспорене чи невизнане право особи, зокрема у даному випадку Банку.
Банк, як позивач, здійснює захист свого права на свій розсуд, що узгоджується із вимогами ст. 20 ЦК України.
Однак, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення Банку від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Банк та представник останнього не надали суду належних, допустимих доказів в обґрунтування позову Банку у цій справі.
Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).
В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).
Доказами, передбаченим ст. 303 ч.2 ЦПК України у цій справі, які можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом у цій справі на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України та якими підтверджуються правильні висновки суду першої інстанції у цій справі, є копії постанов ОСОБА_5 відділу державної виконавчої служби с. Запоріжжя про відкриття виконавчих проваджень № 49406753 від 23.11.2015 року, №40640093 від 07.11.2013 року і № 21782603 від 06.10.2010 року і копії постанов про арешт майна боржника ОСОБА_3 та оголошення заборони на його відчуження у цих виконавчих провадженнях 23.11.2015 року, 07.11.2013 року і 06.10.2010 року відповідно (а.с. 102-110).
Із яких вбачається, що саме ПАТ «ПУМБ» - ОСОБА_2 - позивач у цій справі є стягувачем у виконавчих провадженнях № 21782603 та № 49406753 (а.с. 103-105), а тому суд першої інстанції правильно вважав, що вирішення питання про скасування арештів від 06.10.2010 року та від 23.11.2015 року на вищезазначене іпотечне нерухоме майно у цих виконавчих провадженнях ОСОБА_2 має вирішувати не в позовному провадженні, а саме за правилами розділу VII ЦПК України (судовий контроль за виконанням рішень).
Якими також підтверджуються правильні висновки суду першої інстанції у цій справі, що Банком у цій справі не залучено в якості належних відповідачів в частині позовних вимог про скасування арештів на вищезазначене іпотечне нерухоме майно від 08.11.2013 року та від 31.07.2009 року - стягувачів: ОСОБА_10 (виконавче провадження №40640093 а.с. 107-108) та АППБ «Аваль» (а.с. 23).
Визначення кола відповідачів за своїм позовом чи співвідповідачів в порядку ст. 33 ЦПК України у цій справі є виключним правом Банку, як позивача у цій справі.
Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦУПК України сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин у цій справі, зокрема роз'яснював Банку його право заявити клопотання в порядку ст. 33 ЦПК України чи уточнити свої позовні вимоги із залученням до участі у цій справі належних відповідачів.
Однак, Банк у цій справі не вважав це за доцільне, тому суд першої інстанції мав розглядати та розглядав дану справу саме в межах заявлених у цій справі позовних вимог Банку.
Саме в межах заявлених Банком у суді першої інстанції позовних вимог дана справа має переглядатись та переглядається судом апеляційної інстанції.
Проте, це не перешкоджає Банку у подальшому звертатись до суду з відповідними позовами до належних відповідачів (ОСОБА_10 та АППБ «Аваль» про звільнення вищезазначеного іпотечного нерухомого майна з-під арештів від 08.11.2013 року та 31.07.2009 року.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.
В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку, як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.
Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.
Встановлено, що судом першої інстанції оскаржуємим рішенням не вирішувалось питання про розподіл між сторонами понесених ними судових витрат у цій справі, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, тому останнє також не було предметом апеляційного перегляду у цій справі апеляційним судом, та може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду в порядку, передбаченому ст. 220 ЦПК України.
За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.
Крім того, у разі відмови Банку у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_3 будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору (а.с. 68), сплаченого при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.
Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_2 ” відхилити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_1 ОСОБА_13ОСОБА_14