Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
Від "29" травня 2017 р. Справа № 906/165/17
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Маріщенко Л.О.
за участю представників сторін:
прокурор: Дереча І.В. - посв. №023362
від відповідача -1: ОСОБА_1 - дов від 01.03.2017
від відповідача - 2: ОСОБА_2 С - дов. від 05.01.2017 № 1537
ОСОБА_3 - дов. від 12.12.2016 № 1415
від третіх осіб: не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Першого заступника керівника ОСОБА_4 місцевої прокуратури в інтересах держави (м. Житомир)
до 1) Відділу освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Житомирської області (м. Житомир)
2) Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі ОСОБА_4 філії ПАТ "Укртелеком" (м. Житомир)
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Гадзинська загальноосвітня школа I-III ступенів (с. Гадзинка Житомирського району Житомирської області)
2) ОСОБА_4 районна рада (м. Житомир)
про визнання недійсним договору оренди частини нежитлового приміщення №5 від 01.01.2004 та зобов'язання звільнити нежитлове приміщення загальною площею 25,11 кв.м
Перший заступник керівника ОСОБА_4 місцевої прокуратури в інтересах держави (м. Житомир) звернувся до господарського суду з позовом до Відділу освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Житомирської області (м. Житомир) та Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі ОСОБА_4 філії ПАТ "Укртелеком" (м. Житомир) про визнання недійсним договору оренди частини нежитлового приміщення №5 від 01.01.2004, зобов'язання звільнити та повернути нежитлове приміщення загальною площею 25,11 кв.м. Відділу освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Житомирської області
Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваний правочин укладено з порушенням ст.63 Закону України "Про освіту", оскільки передача в оренду майна, що є об'єктом освіти без урахування його призначення - для навчально-виховного процесу, освітньої діяльності, в силу ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) є підставою для визнання договору оренди недійсним.
Ухвалою суду від 24.02.2017 порушено провадження у справі № 906/165/17 та залучено до участі у справі Гадзинську загальноосвітню школу I-III ступенів Житомирського району Житомирської області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому вважає, що спірне орендоване приміщення, площею 25,11 кв.м, не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій діяльності та орендар не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються та працюють у Гадзинській ЗОШ І-ІІ ступенів, а сплати орендної плати є додатковим джерелом фінансування закладів освіти (а.с.61-65, 101-105).
Відповідач-2 надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись, зокрема, на те, що спірний договір оренди за своїм змістом відповідає вимогам чинного законодавства, а отримання додаткових доходів від здачі вільних приміщень в оренду не суперечить ч.4 ст. 61 Закону України "Про освіту (а.с.127-132).
Ухвалою суду від 04.05.2017 за клопотанням прокурора залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги, на стороні позивача ОСОБА_4 районну раду.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Представники відповідачів проти позовних вимог заперечили.
Треті особи повноважених представників в судове засідання не направили, про причини неявки не повідомили, хоча про час і місце засідання суду повідомлені своєчасно та належним чином.
Третя особа ОСОБА_4 районна рада 29.05.2017 надала суду письмові пояснення по суті позовних вимог, згідно яких задоволення позовних вимог вважає недоцільним, посилаючись на те, що спірне орендоване приміщення, площею 25,11 кв.м, не використовується у освітній, навчально - виховній, навчально - виробничій діяльності та орендар не погіршує соціально - побутових умов осіб, які навчаються та працюють у Гадзинській ЗОШ І-ІІ ступенів, а сплати орендної плати є додатковим джерелом фінансування закладів освіти.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, господарський суд
Розпорядженням заступника голови ОСОБА_4 районної ради №23 від 24.05.2005, затвердженого рішенням ОСОБА_4 районної ради від 02.08.2005, надано дозвіл Відділу освіти ОСОБА_4 РДА на укладання з ВАТ "Укртелеком" договору оренди нежитлового приміщення Гадзинської ЗОШ І-ІІ ступенів, площею 25.11 кв.м. з метою надання послуг, яке розташоване за адресою: Житомирський район, с.Гадзинка, вул. Вишнева, 2 (а.с. 22-23).
01.01.2004 між відділом освіти ОСОБА_4 РДА (орендодавець, 1-ий відповідач) та Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" в особі начальника ЦТЕМТЗ ОСОБА_4 дирекції ВАТ "Укртелеком" (орендар, 2-ий відповідач) був укладено договір оренди нежилого приміщення №5 під АТС (далі - Договір), за умовам якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення загальноосвітньої школи с. Гадзинка, площею 25,11кв.м. (а.с.35-36).
Відповідно до п.8.1. Договору останній діє з Відповідно до п.8.1. Договору останній діє з моменту підписання сторонами договору до 31.12.2004, тобто на один рік. моменту підписання сторонами договору до 31.12.2004, тобто на один рік.
Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення дії договору ні одна із сторін не заявила про його припинення (п.4.2. Договору).
Відтак, у зв'язку з відсутністю повідомлень сторін про припинення договору, термін дії договору продовжений до 31.12.2017.
Розмір орендної плати та порядок розрахунків визначено у розділі 3 договору.
Права та обов'язки сторін сторони передбачили у розділі 5 договору.
Відповідно до акту прийому-передачі орендованого приміщення від 01.01.2004 (додаток до договору), який підписано сторонами та скріплено відтисками їх печаток, орендодавцем передано орендарю нежитлове приміщення загальноосвітньої школи с. Гадзинка, площею 25,11 кв.м. (а.с.37).
Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.8 ЦК України встановлено, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Відповідно до п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ч.1 п.4 ст.179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частин 1, 2 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст.627 ЦК України, яка надає можливість сторонам бути вільними в укладенні договору, що дозволяє сторонам укладати договір, який хоч і не передбачений цивільним законодавством, але не суперечить його загальним засадам (ст.6 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).
Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно ч.1 ст.283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст.207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч.3 ст.207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та іншими актами законодавства.
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як свідчать матеріали справи, у відповідності до п.1.1 Положення про відділ освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації (далі - Положення), затвердженого розпорядженням від 24.09.2003 № 374, Відділ освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації (далі - Відділ освіти) є структурним підрозділом районної державної адміністрації та є підзвітним і підконтрольним держадміністрації, що його утворила, і підпорядковується голові РДА та його заступнику згідно розподілу обов'язків, а з питань здійснення делегованих йому повноважень підконтрольний управлінню освіти і науки ОСОБА_4 ОДА (а.с.25-34).
Відділ освіти у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами та іншими нормативно-правовими документами Міністерства освіти і науки України, розпорядженнями обласної державної адміністрації, наказами управління освіти і науки обласної державної адміністрації, рішеннями міської ради, міського виконавчого комітету та розпорядженнями міського голови, а також цим Положенням (п.1.2 Положення).
Згідно п.п. 1.3, 1.7 Статуту Гадзинської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Житомирського району Житомирської області, остання є юридичною особою, управління якою здійснює відділ освіти ОСОБА_4 райдержадміністрації (а.с.79).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з письмових відзивів відповідачів та листа третьої особи, частина нежитлового приміщення, яка є об'єктом спірного договору, вказане приміщення не використовується школою у навчально-виховних цілях. У зв'язку із особливостями проектного розміщення приміщення, що є об'єктом оренди, його використання ОСОБА_4 філією ПАТ "Укртелеком" жодним чином не впливає та не перешкоджає учасникам навчально-виховного процесу (а.с. 101-105, 127-132, 133).
Згідно приписів ст. 28, 29 Закону України "Про освіту", система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту та самоосвіту.
Отже, за змістом наведених норм законодавства, під освітньою діяльністю розуміється діяльність закладів, що входять до системи освіти, з метою здобуття відповідного виду освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів освіти та інших осіб, що визначаються метою освіти.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про загальну середню освіту", систему загальної середньої освіти становлять: загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту.
В свою чергу, згідно з п.1.2 Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 01.08.2001 №563, навчально-виховний процес, як складова освітньої діяльності - це система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).
Отже, згідно договору оренди частини нежилого приміщення № 5 від 01.01.2004 частина приміщення школи передана Публічному акціонерному товариству "Укртелеком" в особі ОСОБА_4 філії ПАТ "Укртелеком" для розміщення обладнання стаціонарного телефонного зв'язку, тобто суто в цілях господарської діяльності орендаря, не пов'язаної з навчально-виховним процесом та не з метою надання освітніх послуг.
Частина 1 ст.760 ЦК України визначає можливість встановлення законом видів майна, що не можуть бути предметом договору найму (оренди).
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не можуть бути об'єктами оренди - об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Частиною 2 статті 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.
Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.61 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування, зокрема, визначено доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
У відповідності до ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту", об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Пунктом 105 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою КМ України від 27.08.2010 №778 конкретизовано, що джерелами фінансування закладу є доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, навчально-дослідних ділянок, підсобних господарств, від передачі в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Підпунктом 2 п.8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №796 від 27.08.2010, також передбачено, що навчальні заклади можуть надавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Проте, згідно імперативних вимог ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту", об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).
Згідно з п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001р. та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.
Оскільки приміщення, яке передане в оренду є частиною будівлі навчального корпусу, що перебуває на балансі Відділу освіти ОСОБА_4 РДА, а тому воно може передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.
Враховуючи вище викладене, господарський суд приходить до висновку, що приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст.63 Закону України "Про освіту".
Наразі таке майно визначено положеннями ч.2 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими, зокрема, заборонено передачу в оренду об'єктів державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).
В свою чергу, ч.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" серед державного майна, яке не підлягає приватизації та має загальнодержавне значення, визначає об'єкти освіти, що фінансуються з державного бюджету.
Таким чином, системний аналіз положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Закону України "Про приватизацію державного майна" вказує на те, що не може бути об'єктом оренди майно за одночасної наявності таких ознак: перебування майна у державній власності; майно є об'єктом освіти, що фінансується з державного бюджету.
Отже, прокурором доведено факт того, що оспорюваний договір оренди нежилого приміщення від 01.01.2004 №5 суперечить нормам Закону України "Про освіту", а тому є правові підстави для визнання його недійсним.
Статтею 236 ЦК України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Як вже зазначалось, відповідно до вимог ч.3 ст.207 ГК України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Господарський суд відповідно до приписів ст.43 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків, визначитись чи потребуються спеціальні знання для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору.
Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" наголошено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
За змістом ст.36 ГПК України, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
При цьому, згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судовий збір покладається на відповідачів.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задоволити.
2. Визнати недійсним договір оренди частини нежитлового приміщення №5 від 01.01.2004, укладеного між Відділом освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації (10003, м. Житомир, вул. Л.Українки,1, ідентифікаційний код 02143040) та Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" (01601, м. Київ, бул.ОСОБА_5, 18, ідентифікаційний код 21560766) в особі ОСОБА_4 філії ПАТ "Укртелеком" (10014, м. Житомир, вул.Київська, 20, ідентифікаційний код 01184114), загальною площею 25,11 кв.м, розташованого в приміщенні Гадзинської ЗОШ І-ІІ ступенів Житомирського району Житомирської області, вартість якої становить 8436,00 грн та припинити зобов'язання за договором на майбутнє.
3. Публічному акціонерному товариству "Укртелеком" (01601, м. Київ, бул.ОСОБА_5, 18, ідентифікаційний код 21560766) в особі ОСОБА_4 філії ПАТ "Укртелеком" (10014, м. Житомир, вул.Київська, 20, ідентифікаційний код 01184114) звільнити нежитлове приміщення загальною площею 25,11 кв.м, вартістю 8436,00 грн, розташоване в приміщенні Гадзинської ЗОШ І-ІІ ступенів за адресою: 12404, Житомирський район, с. Гадзинка, вул. Вишнева, 2 та повернути його Відділу освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації (10003, м. Житомир, вул. Л.Українки,1, ідентифікаційний код 02143040) шляхом підписання акту прийому-передачі.
4. Стягнути з Відділу освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації (10003, м. Житомир, вул. Л.Українки,1, ідентифікаційний код 02143040) на користь Прокуратури Житомирської області (10008, м. Житомир, вул.1Травня, 11, ідентифікаційний код 02909950, р/р 35215069011049, МФО 820172, банк - Державна казначейська служба України, м. Київ, призначення платежу - повернення судового збору (судових витрат)) 1600,00 грн витрат зі сплати судового збору.
5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бул.ОСОБА_5, 18, ідентифікаційний код 21560766) в особі ОСОБА_4 філії ПАТ "Укртелеком" (10014, м. Житомир, вул.Київська, 20, ідентифікаційний код 01184114) на користь Прокуратури Житомирської області (10008, м. Житомир, вул.1Травня, 11, ідентифікаційний код 02909950, р/р 35215069011049, МФО 820172, банк - Державна казначейська служба України, м. Київ, призначення платежу - повернення судового збору (судових витрат)) 1600,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 01.06.17
Суддя Маріщенко Л.О.
Друк:
1 - у справу,
2,3 - третім особам (рек.з повід.)