30 травня 2017 року Справа № 920/1057/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Вовк І.В. (головуючий, доповідач),
Грек Б.М., Могил С.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 року у справі № 920/1057/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради про стягнення пені, 3% річних та інфляційних сум,
У жовтні 2016 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою до відповідача про стягнення пені в сумі 80 971,74 грн., 126 138,330 грн. інфляційних сум, 3% річних у сумі 4 707,31 грн. у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати одержаного природного газу за договором від 19.12.2014 року №3230/15-КП-29.
Рішенням господарського суду Сумської області від 10.01.2017 року (суддя Коваленко О.В.) у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90% відмовлено, позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 80 971,74 грн., 126 138,330 грн. інфляційних сум і 3% річних у сумі 4 707,31 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 року (судді: Білоусова Я.О., Пуль О.А., Фоміна В.О.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та провадження у справі припинено.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, що 19.12.2014 року між ПАТ НАК "Нафтогаз України" (продавцем) та КП "Ромникомунтепло" Роменської міської ради (покупцем) укладено договір № 3230/15-КП-29 купівлі-продажу природного газу, згідно з умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).
Згідно з п. 2.1. договору продавець передає покупцеві в період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року газ обсягом до 640 тис. куб. м.
За умовами п. 5.2. договору ціна за 1000 куб. м газу становить 5900,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування та розподіл природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%, податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 366,70 грн., крім того ПДВ - 20% - 73,34 грн., всього з ПДВ - 440,04 грн.
У відповідності до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 6.3. договору визначено, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами перерахування коштів, затвердженими відповідною постановою уповноваженого органу, та зараховується як оплата за газ, поставлений продавцем покупцю в порядку, визначеному нормами чинного законодавства. Сторони погоджуються, що при перерахуванні коштів в призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. У разі, якщо оплата за газ здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного газу, покупець зобов'язується здійснити будь-які дії в межах чинного законодавства для виконання пункту 6.1. цього договору.
Відповідно до п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.
Згідно з п. 7.2. договору в разі невиконання покупцем умов п. 6.1. договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
У п. 9.3. договору зазначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
Відповідно до п. 11 договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
В подальшому до договору між сторонами було укладено декілька додаткових угод.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідачу протягом січня-грудня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 256,419 тис. куб. м. на загальну суму 2 174 895,08 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, довідками щодо кінцевого сальдо та щодо операцій із відповідачем, які містяться в матеріалах справи.
Однак, відповідач свої зобов'язання за договором виконував з простроченням термінів, встановлених для сплати в договорі, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідач просив суд зменшити розмір пені на 90% та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 80 971,74 грн., посилаючись на те, що розмір пені, яку просить позивач стягнути з відповідача, є занадто великим та неспіврозмірним із можливими збитками.
До того ж, відповідач просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що станом на 05.12.2016 року набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а отже у позивача відсутні будь-які правові підстави для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних збитків.
Предметом даного судового розгляду є вимоги продавця до покупця про стягнення пені, 3% річних та інфляційних сум у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати поставленого природного газу на підставі договору.
Суд першої інстанції задовольняючи позов про стягнення пені, інфляційних сум та 3% річних виходив з доведеності порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати одержаного природного газу та наявності підстав для їх стягнення. При цьому судом відмовлено в задоволенні клопотання позивача про зменшення розміру пені на 90 % у зв'язку з відсутністю виняткових обставин.
Апеляційний господарський суд припиняючи провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України виходив з того, що Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016 року, суми, заявлені позивачем до стягнення, підлягають списанню.
Відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Враховуючи право позивача на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, господарський суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність факту порушення відповідачем прав позивача та прийняти відповідне рішення.
Проте, господарський суд апеляційної інстанції порушив наведену правову норму щодо прав позивача на захист свого порушеного права і не звернув увагу на те, що позивач заперечував проти списання пені, інфляційних сум та 3% річних і наполягав на стягненні цих сум, що свідчить про наявність між сторонами неврегульованих питань та спору, і дійшов хибного висновку про відсутність предмету спору.
При цьому, суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, за наявності спору між сторонами щодо предмету позову, зробивши висновки щодо застосування норм матеріального права, безпідставно застосував норми ст. 80 ГПК України та припинив провадження у справі, не прийнявши рішення по суті спору.
Разом з тим, згідно з вимогами ч. 2 ст. 1115 та ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За вимогами п. 3 ст. 1119 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.
За таких обставин, оскільки оскаржену постанову прийнято із порушенням норм процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із вимогами закону вирішити спір.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 року скасувати, і справу № 920/1057/16 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в іншому складі.
Головуючий суддя І.Вовк
Судді Б.Грек
С.Могил