243/4222/17
провадження № 2-о/243/388/2017
31 травня 2017 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого судді Мірошниченко Л.Є.
при секретарі Останькович А.О.
за участю заявника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська, цивільну справу за заявою ОСОБА_1, за участю заінтересованої особи Слов'янського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Донецькій області про встановлення факту смерті, -
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Слов'янського міськрайонного суду з заявою, за участю заінтересованої особи Слов'янського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Донецькій області про встановлення факту смерті, обґрунтувавши свої вимоги тим, що 26.06.2015 року у м. Горлівка Донецької області померла його колишня дружина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Оскільки ця територія є окупованою, то отримані документи не мають юридичної сили і факт колишньої дружини йому потрібно встановити в судовому порядку для отримання свідоцтва про смерть і подальшого використання в цивільно-правових відносинах, у зв'язку з чим, заявник просить суд встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, яка померла в м. Горлівка, Донецької області, 26.06.2015 року.
Заявник ОСОБА_1, в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги та просив заяву задовольнити.
Представник заінтересованої особи Слов'янського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Донецькій області до судового засідання не з'явився, надавши до суду клопотання з проханням слухати справу за його відсутності, рішення просив винести згідно діючого законодавства (а.с.25). Оскільки сторони повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника зацікавленої особи, що відповідає положенням ст. 169 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, вислухавши свідків, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається із рішення Микитівського районного суду м. Горлівка від 15.11.2011 року (а.с.10) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано.
Відповідно до довідки про причину смерті №106/у №1346 від 26.06.2015 року, причина смерті ОСОБА_2 - шок. Сполучені травми тіла - переломи кісток, черепу, множинні переломи ребер, кісток тазу, лівої нижньої кінцівки (а.с.11).
Вирішуючи питання про встановлення факту смерті особи, суд виходить з наступного.
Законом України від 04.02.2016 р. № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України», що набув чинності 21.02.2016 року, Цивільний процесуальний кодекс України доповнений ст. 257-1, якою визначені особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.
ОСОБА_1 звернувся із даною заявою 10 травня 2017 року, отже стаття 257-1 ЦПК України підлягає застосуванню при розгляді заяви.
Відповідно до ч.1 ст. 257-1 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Статтею 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» чітко закріплено, що тимчасово окупованою територією України є ОСОБА_3 Крим та м. Севастополь.
Натомість постановою Верховної Ради України №254-VIII від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування.
Згідно з ч.1 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» та Постанови Верховної Ради України №252-VIII від 17.03.2015 року (згідно додатку), яка набрала чинності 08 квітня 2015 року до окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» тимчасово запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, належать райони або їх частини, міста, селища і села, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена додатком до цієї Постанови. Місто Донецьк віднесено до населених пунктів, у яких тимчасово запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, а, відтак, і до тих, які визнано тимчасово окупованими територіями.
Враховуючи те, що норми статті 257-1 ЦПК України спрямовані на забезпечення прав осіб, які проживають на території, де не здійснюють діяльність органи державної реєстрації актів цивільного стану, для застосування цієї норми тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей слід вважати населені пункти, визначені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення». Цей нормативно-правовий акт містить чіткий перелік населених пунктів Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади (у тому числі органи реєстрації актів цивільного стану) тимчасово не здійснюють свої повноваження, що фактично і зумовлює необхідність застосування передбаченого статтею 257-1 ЦПК України порядку встановлення фактів народження або смерті.
Згідно статей 3,8,9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Переміщені всередині країни особи є громадянами своєї держави і мають широке коло громадських, політичних, екологічних, соціальних і культурних прав.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщена особа має права, визначені Конституцією України та законами України. Зокрема, на проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання за місцем перебування.
Відповідно до принципу 20 Керівних принципів з питання про переміщення осіб всередині країни, які були розроблені та прийняті в 1998 році за дорученням Генеральної Асамблеї ООН та Комісії з прав людини, кожна людина, де б вона не знаходилась має право на визнання її правосуб'єктності. Для забезпечення цього права особам, які переміщені всередині країни відповідні органи влади надають всі документи, які необхідні для поваги і здійснення їхніх законних прав, як-то паспорти, посвідчення особи, свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб і свідоцтва про смерть. Органи влади сприяють, зокрема, у видачі нових документів або заміні документів, втрачених під час переміщень, без будь-яких необґрунтованих умов, як-то вимога повернення на місце звичайного проживання для отримання цих та інших необхідних документів.
Згідно із ст. 258 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
У відповідність до довідки наданої Слов'янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану від 10.05.2017 року (а.с.25), вбачається, що актовий запис про смерть громадянки ОСОБА_2, померлої 26.05.2015 року, за період з 26.05.2015 року по теперішній час по Слов'янському міському відділу державної реєстрації актів цивільного стану та Святогірській міській раді. В результаті розширеного пошуку у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян відомості актового запису про смерть на ім'я зазначеної особи, відсутні.
Пунктом 8 частини 1статті 256 ЦПК України, передбачений розгляд судом справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно з абз. 2 п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Судом встановлено, що 26.05.2015 року у м. Горлівка Донецької області померла ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка України, причина смерті - шок. Сполучені травми тіла - переломи кісток, черепу, множинні переломи ребер, кісток тазу, лівої нижньої кінцівки, що підтверджується довідкою №106/у №1346 від 26.06.2015 року (а.с.11).
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявником надане свідоцтво про смерть ОСОБА_2 від 29.06.2015 року, серія І-НО №808312 (а.с.8), лікарське свідоцтво про смерть №1346 від 26.06.2015 року (а.с.11) та фото з місця поховання на кладовищі в м. Горлівка з зображенням хреста та таблички з надписом прізвища, ім'я та по батькові колишньої дружини заявника - ОСОБА_2 та з датами народження та смерті ОСОБА_2А.(а.с.16-17).
Крім того свідок ОСОБА_4, допитана в судовому засіданні, пояснила, що заявник є її сином, зазначила, що ОСОБА_2 була її невісткою, остання дійсно мешкала у м. Горлівка, померла 26.06.2015 року та похована у м. Горлівка, Донецької області, ОСОБА_4 особисто була присутня на похованні.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження та смерті особи в певний час на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 58,59 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими за змістом частини першої ст. 59 ЦПК України є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватися положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної ОСОБА_3 Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), а також Молдови та Росії (зокрема, Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду повинно ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 213 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток, можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справи у порядку статті 257-1 ЦПК України.
З огляду на викладене та ту обставину, що для проведення державної реєстрації смерті на території України є об'єктивні перешкоди, з метою захисту прав і свобод громадян України, суд вважає, що заявлені вимоги слід задовольнити, з огляду на їх законність та обґрунтованість, що надасть заявнику можливість отримати видане державним органом України свідоцтво про смерть.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 256-259 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” №5 від 31.03.1995 року, суд -
Заяву ОСОБА_1, за участю заінтересованої особи Слов'янського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Донецькій області про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України.
Визнати датою смерті ОСОБА_2 - 26.06.2015 року, місце смерті - м. Горлівка, Донецька область, Україна.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду ОСОБА_5