36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
10.05.2017 Справа №917/347/17
Господарський суд Полтавської області
в складі головуючого судді Кульбако М.М.
за участю представників:
від позивача: не з'явились,
від відповідача: ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок Новіс",
вул. Журналістів, 9а, м. Дніпро, 49051
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром",
вул. Будька, 47, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300
про стягнення 43 542,92 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок Новіс" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" про стягнення 43 542,92 грн., з яких 40 000,00 грн. - основного боргу, 545, 75 грн. - 3 % річних, 2 997,17 грн. інфляційних втрат, посилаючись на несплату відповідачем коштів за поставлений позивачем товар згідно видаткової накладної.
Ухвалою господарського суду від 13.03.2017 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 29.03.2017.
27.05.2017 від позивача надійшло клопотання в порядку статті 38 ГПК України про витребування доказів, в якому просить суд витребувати у Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11) реєстр виписаних та отриманих податкових накладних Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" (код ЄДРПОУ 35293993) за липень та серпень 2016 року, обґрунтовуючи це тим, що при відпуску спірного товару у липні і серпні 2016 року позивачем було зареєстровано відповідачеві відповідні податкові накладні та відповідно з вищевказаного реєстру можна встановити факт отримання товару.
Також, 27.03.2017 від позивача надійшло клопотання про забезпечення проведення судового засідання у режимі відеоконференції з господарським судом Дніпропетровської області, в якому повідомив суд про неможливість прибуття представника в судове засідання у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем. Вказане клопотання судом задоволено, про що зазначено в ухвалі суду від 29.03.2017.
В судовому засіданні 18.04.2017 (відеоконференція) представник позивача позов підтримав у повному обсязі з мотиві, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись на відсутність належних доказів отримання товару та оплати за зазначеній в позовній заяві накладній. Вимог суду про надання відзиву та надання доказів в обґрунтування своєї правової позиції відповідач не надав.
Розгляд справи відкладено на 10.05.2017.
05.05.2017 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який долучений до матеріалів справи (вх. №5924).
10.05.2017 позивач надіслав суду письмові пояснення стосовно суті спору, в яких зазначив, що ним на підтвердження господарської операції надано відповідачу податкову накладну №250 від 17.08.2016 на загальну суму 47 160,00 грн., яка була зареєстрована у ДФС, що підтверджує квитанція №1. Видаткова накладна №2201 від 17.08.2016 на суму поставки 47 160,00 грн. не містить підпису з боку відповідача як Покупця, але інші документи у справі: податкова накладна №250 від 17.08.2016, часткова оплату на суму 7 160,00 грн., виписана довіреність №354 від 17.08.2016, у сукупності доводять факт поставки товару на вказану суму.
В судовому засіданні 10.05.2017, розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, суд, з огляду на обставини, на які посилається позивач в його обґрунтування, не вбачає підстав для його задоволення.
В судове засідання 10.05.2017 представник позивача не з'явився, причин щодо того суду не повідомив.
Представник відповідача проти задоволення вимог заперечив, посилаючись на відсутність належних доказів отримання товару та оплати за зазначеній в позовній заяві накладній.
Згідно статті 69 ГПК України спір має бути вирішено протягом двох місяців з дня надходження позовної заяви. В даному випадку цей строк закінчується, а тому суд не може більше відкладати розгляд справи.
Зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, розгляд справи неодноразово відкладався, чергове відкладення є порушення процесуальних прав іншої сторони - відповідача. Позивач не повідомляє про необхідність подання інших доказів крім тих, що вже ним подані, а тому неявка його уповноваженого представника не є перешкодою для розгляду справи.
У зв'язку із викладеним суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що як зазначає позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС" (позивач) було поставлено товар Товариству з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" (відповідач) згідно видаткової накладної №2201 від 17.08.2016 на суму 47 160,00 грн. (а.с. 8).
Позивач зазначає, що товар прийнято відповідачем без будь-яких заперечень та частково оплачений згідно платіжного доручення №23689 від 01.11.2016 на суму 7 160,00 грн. (а.с. 9). Так, несплаченим залишився товар на загальну суму 40 000,00 грн.
Як вказує позивач, 24.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "НОВІС" в порядку статті 530 Цивільного кодексу України було направлено відповідачу вимогу про оплату поставленого товару на загальну суму 40 000,00 грн.
Також, позивач зазначає, що ТОВ "Торгівельний будинок "Новіс" на підтвердження господарської операції надав ТОВ "ТЕХМОЛПРОМ" податкову накладну №250 від 17.08.2016 на загальну суму 47 160грн., яка була зареєстрована у ДФС 26.08.2016 року, що підтверджує квитанція №1. Видаткова накладна №2201 від 17.08.2016 на суму поставки 47 160,00 грн. не містить підпису з боку відповідача як Покупця, але інші документи у справі: податкова накладна №250 від 17.08.2016, у сукупності доводять факт поставки на цю суму та навіть її часткову оплату відповідачем на суму 7 160,00 грн. згідно платіжного доручення № 23689 від 01.11.2016 року. Станом на сьогоднішній день основна заборгованість у розмірі 40 000, 00 грн. не сплачена.
В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку що до оплати отриманого товару останньому позивачем нараховано та заявлено до стягнення 545, 75 грн. 3 % річних та 2 997,17 грн. інфляційних втрат.
Відповідач стверджує, що надана позивачем видаткова накладна не являється доказом укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб, оскільки вона не підтверджує і не відображає отримання товару Покупцем. Крім того, надана відповідачем копія платіжного доручення №23689 від 01.11.2016 про оплату ТОВ "Гадячсир" 7 160,00 грн. на користь ТОВ "Торгівельний будинок "Новіс", згідно рахунку №2211 від 25.07.2016 не свідчить про часткову оплату товару поставленого згідно зазначеної вище видаткової накладної. По перше, номер рахунку не відповідає номеру видаткової накладної, рахунок датований 25.07.2016, а видаткова накладна 17.08.2016. По друге, оплата здійснена лише 01.11.2016, тому твердження представника відповідача, що дана оплата була авансовим платежем за поставлений товар не відповідає дійсності. Як, не відповідає дійсності, що вказаний платіж не міг бути здійсненим по раніше здійсненим господарським операціям, із-за їх відсутності, адже в дійсності сторони мали фінансово-господарські взаємовідносини і раніше.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 202 цього ж Кодексу встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (стаття 639 Цивільного кодексу України).
Статтею 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає зі змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
В силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідні приписи містить ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з положеннями якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на видаткову накладну №2201 від 17.08.2016 на суму 47 160,00 грн. (а.с. 8).
Судом враховується, що оформлення видаткових накладних, які відносяться до категорії первинних документів здійснюється відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-XIV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Мінфіну від 24.05.95 №88. Згідно з ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а згідно з ч. 1 ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:1. назву документа (форми); 2. дату і місце складання; 3. назву підприємства, від імені якого складено документ, 4. зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; 5. посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; 6. особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно для вирішення питання про виникнення у покупця обов'язку з оплати вартості товару мають враховуватись передбачені законодавством документи, якими стверджується сам факт здійснення господарської операції з передачі товару або товаророзпорядчого документу на товар. До таких доказів належать первинні документи. У разі відпуску товарно-матеріальних цінностей на кожну партію товару повинна складатись накладна. Саме видаткова накладна, як первинний бухгалтерський документ, повинна містити усі необхідні істотні умови, передбачені чинним законодавством України (належним чином оформлені).
Натомість, у видатковій накладній №2201 від 17.08.2016 (а.с. 8) відсутній підпис відповідального за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, а також підпис отримувача, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від імені відповідача. Тому посилання позивача на видаткову накладну №2201 від 17.08.2016, яка не є належним доказом здійснення господарської операції, не може бути прийнято судом до уваги. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.04.15 №3-77гс15, обов'язковість якої визначена ст. 111-28 ГПК України.
Довіреності на отримання цінностей за видатковою накладною (в видатковій накладній посилання на довіреність №354 від 17.08.2016), яка б могла б підтвердити господарську операцію та встановити особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з отримання товару зі сторони відповідача позивачем суду не надано.
Лише податкова накладна, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не може підтверджувати здійснення господарської операції.
Позивач також посилається на те, що підтвердженням факту одержання відповідачем товару є факт його часткової оплати в сумі 7 160,00 грн., згідно наданого в матеріали справи платіжного доручення АТ "Укрексімбанку" від 01.11.2016 №23689.
Однак, у графі "призначення платежу" зазначено "пакети. рах. 2211 від 25.07.2016", хоча жодних рахунків позивачем в матеріали справи не надано.
Відтак наданий платіжний документ не може бути прийнятий судом як доказ часткової оплати саме за товар, поставлений позивачем за видатковою накладною №2201 від 17.08.2016. Факт здійснення оплати товару саме за видатковою накладною від 17.08.2016 №2201 заперечується також відповідачем.
Крім того, вимога від 24.11.2016 додана позивачем до позову обґрунтовується необхідністю оплатити товар поставлений, згідно видаткової накладної від 15.08.2016, тоді як підставою позову є видаткова накладна №2201 від 17.08.2016.
При вирішення даного спору судом приймається до уваги те, що під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Виходячи із змісту статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Згідно статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Матеріали даної справи не містять доказів здійснення господарської операції між сторонами, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 40 000,00 грн. основної заборгованості та відповідно 545, 75 грн. 3 % річних та 2 997,17 грн. інфляційних втрат.
У зв'язку із відмовою у позові судові витрати по справі (судовий збір) покладаються на позивача (стаття 49 ГПК України).
На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом 10 днів.
Суддя Кульбако М.М.