25 травня 2017 року м. Київ К/800/2243/17
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головчук С.В. (суддя-доповідач),
Іваненко Я.Л.,
Мойсюка М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5
на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року
у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції (далі - ГУ ПН) в Миколаївській області, треті особи - Національна поліція України, Атестаційна комісія № 1 ГУ НП в Миколаївській області, Апеляційної атестаційної комісії № 3 Південного регіону, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним і скасувати наказ ГУ НП в Миколаївській області від 24 березня 2016 року № 53, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року, адміністративний позов залишено без розгляду.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначає, що судами порушено норми процесуального права, оскільки справа розглянута у відсутності позивача незважаючи на його клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його хворобою.
В запереченнях на скаргу ГУ НП в Миколаївській області просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами, наказом ГУ НП в Миколаївській області від 24 березня 2016 року № 53 ОСОБА_4 звільнено зі служби в поліції за пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність).
04 квітня 2016 року позивач отримав трудову книжку та військовий квиток.
З позовом про визнання протиправним і скасування зазначеного наказу та поновлення на роботі позивач звернувся 26 липня 2016 року. В обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду вказав, що копію наказу про своє звільнення отримав лише в липні 2016 року.
Відповідно до частини 1 статтею 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 цієї статті встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За правилами статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Отже, пропущення строків звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
У постанові від 17 лютого 2015 року № 21-8а15 Верховний Суд України зазначив, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства (Закон України «Про Національну поліцію) не врегульований порядок видачі копії наказу про звільнення особи зі службі, то у спірних правовідносинах слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Разом з тим, невидача працівникові копії наказу сама по собі не є перешкодою для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, оскільки суд на прохання працівника може зобов'язати роботодавця надати копію такого наказу.
Враховуючи те, що за нормами частини 3 статті 99 КАС України обчислення строків звернення до суду здійснюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і при цьому значення мають обставини, які підтверджують обізнаність особи про порушення прав, свобод або інтересів, а не дата отримання копії наказу, суди правильно вважали, що строк звернення до суду пропущений без поважних причин.
Тому, рішення судів про залишення позову без розгляду є законними та обґрунтованими, оскільки позивачем не зазначено поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального права не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, виходячи з наступного.
Серед підстав для скасування судового рішення, визначених статтею 202 КАС України для апеляційного суду та статтею 227 КАС України для суду касаційної інстанції зазначено порушення норм процесуального права.
При цьому, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України таке порушення має призвести до неправильного вирішення справи, або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Одних лише формальних міркувань недостатньо для скасування правильного по суті рішення суду (частина 2 статті 200 КАС України).
Відсутні такі підстави і у суду касаційної інстанції.
Враховуючи, що апеляційним судом всебічно, повно та об'єктивно досліджено докази у справі, а доводам позивача щодо пропуску строку у зв'язку із несвоєчасним отриманням копії наказу про звільнення дана належна оцінка, підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, якщо суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді С.В. Головчук
Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк