23 травня 2017 р.Справа № 816/254/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Старостіна В.В.
Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О.
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2017р. по справі № 816/254/17
за позовом ОСОБА_1
до Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області треті особи: Голова ліквідаційної комісії Комсомольськлго міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області , Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області , Головне управління Національної поліції в Полтавській області
про зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Голова ліквідаційної комісії Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головне управління Національної поліції в Полтавській області, в якому просила:
- зобов'язати Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу не виплачене грошове утримання за січень-квітень 2009 року;
- зобов'язати Комсомольського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 01 травня 2009 року по день винесення судом рішення.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2017 року по справі № 816/254/17 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржувана постанова не відповідає нормам чинного законодавства, що полягає у порушенні норм матеріального та процесуального права, постанова є необґрунтованою та незаконною, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази в їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 прийнята до органів внутрішніх справ на підставі наказу УМВС № 52 від 03.04.2007 року (а.с. 9).
12.09.2008 року позивачем подано Начальнику ГУМВС України в Полтавській області рапорт про звільнення (а.с. 37).
Наказом ГУ МВС України в Полтавській області від 30.04.2009 року лейтенанта міліції ОСОБА_1, слідчого слідчого відділення Комсомольського міського відділу, згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «ж» (у запас за власним бажанням) (а.с. 8).
Позивач, вважаючи, що відповідачем не проведено повного розрахунку в день звільнення, за період січень-квітень 2009 року, звернулася з позовом до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, з огляду на наступне.
Як визначено ст. 1 Закону України «Про міліцію» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про міліцію» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 2 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), на службу в органи внутрішніх справ приймаються на добровільних засадах особи, які досягли 18-річного віку, здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров'я виконувати покладені на них обов'язки. Призовники не підлягають прийому на службу в органи внутрішніх справ, за винятком випадків, передбачених законодавством. Під час прийняття на службу може бути встановлено іспитовий строк тривалістю до одного року. Особливості проходження служби в період іспитового строку визначаються МВС.
Як вбачається з послужного списку ОСОБА_1, остання прийнята до органів внутрішніх справ з 01.04.2007 року (а.с. 33).
Згідно п. 8 вищевказаного Положення, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться: за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії; у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі; за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи); за службовою невідповідністю; у разі скоєння злочину, після набрання законної сили обвинувальним вироком суду; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 подано на ім'я начальника ГУМВС України в Полтавській області рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням, який зареєстровано у ВДЗР ГУМВС України в Полтавській області 12.09.2008 року (а.с. 37).
12.09.2008 року начальником Комсомольського МВ ГУМВС України в Полтавській області на ім'я начальника ГУМВС України в Полтавській області подано рапорт, з якого слідує, що в ході проведення співбесіди із ОСОБА_1 не можливо було зробити висновок щодо дійсної зваженості та остаточності прийнятого нею рішення, його істиних причин та мотивів. Слідчого слідчого відділення Комсомольського МВ ГУМВС України в Полтавській області лейтенанта міліції ОСОБА_1 попереджено про необхідність дотримання службової та виконавської дисципліни, недопущення прогулів, невиходів та запізнень на службу, халатного відношення до своїх функціональних обов'язків (а.с. 41).
15.09.2008 року позивачем на ім'я начальника ГУМВС України в Полтавській надано письмові пояснення, з яких слідує, що причиною написання рапорту на звільнення є неможливість роботи в карному органі, який є міліція, також додатковими причинами є негнучкий графік роботи, маленька заробітна плата, бажання мати більше вільного часу для створення власної сім'ї (а.с. 44).
Листом Департаменту кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України повідомлено заступника начальника ГУМВС України в Полтавській області, що розглянувши матеріали стосовно лейтенанта міліції ОСОБА_1, слідчого слідчого відділення Комсомольського міського відділення ГУМВС України в Полтавській області, Департамент кадрового забезпечення та Головне слідче управління МВС України не заперечують щодо звільнення її з органів внутрішніх справ (а.с. 53).
Відповідно до п.п. «ж» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік, зокрема за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків).
Наказом ГУ МВС України в Полтавській області від 30.04.2009 року лейтенанта міліції ОСОБА_1, слідчого слідчого відділення Комсомольського міського відділу, згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «ж» (у запас за власним бажанням).
У відповідності до п. 1.18 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 31.12.2007 року № 499, при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.
Наказом Комсомольського міського відділення ГУМВС України в Полтавській області № 1 о/с від 20.01.2009 року, у зв'язку з невиходом без поважних причин з 01.01.2009 року на службу, призупинено нарахування та виплату заробітної плати та додаткових нарахувань лейтенанту міліції ОСОБА_1 - слідчому слідчого відділення Комсомолького МВ ГУМВС до вирішення питання згідно поданого рапорту (а.с. 62).
Доказів оскарження або скасування вищевказаного наказу в ході розгляду справи не встановлено.
Факт відсутності нарахування і виплати заробітної плати ОСОБА_1 з 01.01.2009 року підтверджується й особовою карткою грошового забезпечення (заробітної плати) (а.с. 65).
Відповідач обгрунтовує правомірність призупинення нарахування і виплати заробітної плати позивачу посилаючись на Методичні рекомендації про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу від 30.06.2005 року.
Колегія суддів зазначає, що така відповідальність дійсно була передбачена Методичними рекомендаціями про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затвердженими наказом МВС України «Про скасування окремих наказів МВС України з питань грошового забезпечення та заробітної плати» від 30.06.2005 року № 501, які, в свою чергу, були скасовані наказом МВС України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» від 31.12.2007 року № 499, в який дану норму було внесено наказом Міністерства внутрішніх справ України лише 08.06.2010 року № 230.
Разом з тим, п. 12 Розділу ІІ Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ від 29.07.1991 року № 114, встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.
Нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не передбачена будь-яка матеріальна відповідальність працівника органів внутрішніх справ за відсутність на службі без поважних причин.
Проте, така відповідальність передбачена, зокрема, Тимчасовим положенням про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу МНС України, затвердженої наказом МНС України від 27 квітня 2005 року №139.
Так, п. 1.9 вказаного положення передбачено, що виплачене грошове забезпечення може бути стягнуто за розпорядженням начальника органу управління (підрозділу), якщо особа була відсутня на службі без поважних причин.
Пунктом 1.12 цього ж положення передбачено, що за час відсутності на службі без поважних причин (прогулу), особам рядового і начальницького складу грошове забезпечення не виплачується.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про можливість застосування у даному випадку аналогії закону, що передбачено ч. 7 ст. 9 КАС України - у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Крім того, варто також зазначити, що факт невиходу на роботу за спірний період не заперечується і самим позивачем.
Слід зазначити, що питання щодо виплати/невиплати грошового забезпечення за січень-квітень 2009 року позивачем при звільненні та протягом майже восьми років не ставилося.
Колегія суддів також зауважує, що не знаходить свого логічного підтвердження й не вчинення позивачем активних дій (звернення до керівництва за роз'ясненнями щодо невиплати грошового забезпечення, із вимогами здійснити такі виплати тощо) у період з січня по травень 2009 року спрямованих на нарахування та виплату грошового забезпечення у цей період.
Згідно із ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Зі змісту довідки Комсомольського міського відділу УМВС України в Полтавській області № 236 від 02.03.2017 року вбачається, що відповідно до даних бухгалтерського обліку заборгованість перед ОСОБА_1 після винесення наказу про її звільнення відсутня (а.с. 61)
Таким чином, враховуючи, що в ході розгляду справи не встановлено невиплати з вини власника належних позивачу сум в день звільнення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 01.05.2009 року.
Отже, суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2017 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2017р. по справі № 816/254/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.
Судді(підпис) (підпис) Рєзнікова С.С. Бегунц А.О.
Повний текст ухвали виготовлений 29.05.2017 р.