23 травня 2017 р.Справа № 818/494/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Старостіна В.В.
Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О.
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 05.04.2017р. по справі № 818/494/17
за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України
до ОСОБА_2 треті особи: ОСОБА_3 , Кролевецька міська рада Сумської області
про зобов'язання вчинити дії,
Позивач, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Кролевецька міська рада, в якому просила зобов'язати ОСОБА_2 знести самочинне будівництво, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05.04.2017 року по справі № 818/494/17 відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погоджуючись з ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05.04.2017 року по справі № 818/494/17 позивач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В ухвалі Сумського окружного суду від 05.04.2017 року зазначено, що оскільки дана справа не підсудна цьому адміністративному суду, її належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно до ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Як було встановлено судом першої інстанції, позивач Державна архітектурно-будівельна інспекція України, в позовній заяві звертається до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Кролевецька міська рада та просить зобов'язати ОСОБА_2 знести самочинне будівництво за адресою: АДРЕСА_1:
Відповідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;
6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно ч. 4 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.
Як визначено п. 5 ч. 4 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України, в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.
Так, згідно з ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що спеціальною нормою, що міститься в ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (ч. 7 ст. 376 Цивільного кодексу України).
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності
При цьому, колегія суддів зауважує, що за змістом ст. 177 Цивільного кодексу України, об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав.
Отже, з урахуванням норм ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Аналіз вказаних законодавчих положень свідчить про те, що спір за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права. А відтак, його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Слід звернути увагу на те, що аналогічні висновки зроблені Верховним Судом України у постанові від 15.11.2016 року в справі № 802/1318/15-а.
У відповідності до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу (неоднакове застосування норм матеріального чи процесуального права), є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Колегія суддів наголошує, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Стосовно посилань позивача на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України № 8 від 20.05.2013 року «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки вказана постанова не містить роз'яснень щодо права Державної архітектурно-будівельної інспекції України звертатись до суду саме з вимогами до фізичних осіб про знесення самочинного будівництва.
Крім того, постановою Верховного суду України від 15.11.2016 року по справі № 802/1318/15-а усунено розбіжності із практики Вищого адміністративного суду України та обґрунтовано порядок звернення до суду із такими вимогами в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що адміністративний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України, натомість може бути розглянутий господарським судом згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу України (з огляду на суб'єктний склад).
Отже, враховуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідно до наведених вище положень, даний спір повинен бути розглянутий в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що вказана адміністративна справа не підсудна Сумському окружному адміністративному суду та повинна бути розглянута в порядку цивільного судочинства.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, зважаючи на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження по справі за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України діяв в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і доказів в їх обґрунтування не надано.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 05.04.2017р. по справі № 818/494/17 залишити без змін.
Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України судовий збір у розмірі 1 600,00 (одна тисяча шістьсот) грн. до спеціального фонду державного бюджету України - отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.
Судді(підпис) (підпис) Рєзнікова С.С. Бегунц А.О.
Повний текст ухвали виготовлений 29.05.2017 р.