Справа № 289/2124/16-ц
Номер провадження 2/289/212/17
30.05.2017 м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого - судді Невмержицького І.М.
при секретарі - Шуба В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя,-
Позивачка ОСОБА_1, посилаючись на те, що під час спільного шлюбного життя побудували разом з Відповідачем житловий будинок з господарськими спорудами та капітальний гараж, на даний час шлюб розірваний, вони з Відповідачем проживають окремо в нових сім»ях, а тому просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований в м.Радомишлі Житомирської області по вул.Довженка,4-а.
В судовому засіданні ОСОБА_1 не з»явилася, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надіслала письмову заяву, просила справу розглянути без неї, заявлені позовні вимоги підтримала,при цьому в поданій до суду заяві зазначила про те, що вона в червні 1982 року маючи дошлюбне «прізвище» - «СІНЬКО» уклала шлюб з ОСОБА_2, який був зареєстрований відділом РАЦС Радомишльського РУЮ в Житомирській області.05 грудня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції був розірваниий шлюб між Позивачем ОСОБА_3 та Відповідачем ОСОБА_2, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №1091 від 5 грудня 2006 року та видано свідоцтво про розірвання шлюбу Серії І-ТП №014493.17 січня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб між ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідний актовий запис за №32,після укладання шлюбу дружина взяла «прізвище» чоловіка - «МАСТЕРКОВА». Позивачка ОСОБА_1,посилаючись на те,що під час спільного шлюбного життя побудували разом з Відповідачем житловий будинок з господарськими спорудами та капітальний гараж,які Відповідач в БТІ оформив на себе одноособово, на даний час шлюб розірваний, вони з Відповідачем проживають окремо в нових сім»ях, а тому просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок з господарськими спорудами,що розташований в м.Радомишлі Житомирської області по вул.Довженка,4-а.
В судовому засіданні Відповідач ОСОБА_2 з»явився, з позовними вимогами не погодився, при цьому пояснив суду про те,що дійсно проживав з Позивачкою в зареєстрованому шлюбі з 1982 року по 2006 рік включно і під час шлюбу вони разом за спільні кошти побудували житловий будинок, гараж та інші надвірні споруди,однак Позивачка після розірвання шлюбу завірила його, що на частину будинку вона не претендує і в подальшому претендувати не буде, однак вже в 2009 році оформила на себе технічній паспорт маючи на меті продати свою частку будинку,однак з невідомих йому причин не зробила цього,а тому він вважає, що Позивачка пропустила строк на звернення до суду без поважних причин,до суду з клопотанням про поновлення такого строку не зверталася, а тому просив суд застосувати до цих правовідносин строки позовної давності і виключно з цих підстав відмовити в позові.
Вислухавши пояснення Відповідача по справі,дослідивши матеріали справи,оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що Позивачка ОСОБА_1 маючи дошлюбне «прізвище» - «СІНЬКО»в червні 1982 року уклала шлюб з ОСОБА_2, який був зареєстрований відділом РАЦС Радомишльського РУЮ в Житомирській області.05 грудня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції був розірваниий шлюб між Позивачем ОСОБА_3 та Відповідачем ОСОБА_2, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №1091 від 5 грудня 2006 року та видано свідоцтво про розірвання шлюбу Серії І-ТП №014493.
17 січня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб між ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідний актовий запис за №32, після укладання шлюбу дружина взяла «прізвище» чоловіка - «МАСТЕРКОВА».
Під час спільного шлюбного життя, що не заперечується сторонами у справі, побудували разом з Відповідачем житловий будинок з господарськими спорудами та капітальний гараж,які Відповідач в БТІ оформив на себе одноособово, на даний час шлюб розірваний,вони з Відповідачем проживають окремо в нових сім»ях
З Витягу КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» від 11.02.2009 року, номер Витягу №21836725 вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстроване право власностіна житловий будинок з господарськими спорудами,що розташований в м.Радомишлі Житомирської області по вул.Довженка,4-а(а.с.54).
Зазначене підтверджується також Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно(а.с.44).
У відповідності до ст.60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу,належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того,що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку(доходу).
Згідно з ч.1 ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі,яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників,які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ч.І ст. 70 СК України, розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є рівним, при цьому при поділі майна, суд може відступити від засад рівності часток подружжя при наявності обставин, що мають істотне значення.Зокрема якщо один з подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї,приховав,знищив чи пошкодив спільне майно,витрачав його на шкоду інтересам сім»ї.
У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»яза-на довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень,при цьому докази подаються сторонами та іншими особами,які беруть участь у справі.
Згідно з ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види Позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог Законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки(штраф,пеня).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу строку позовної давності пов»язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У відповідності до частини другої статті 72 СК України встановлено,що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
З правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2013 р. № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», вбачається наступне - «..вирішуючи питання застосування строків позовної давності, суди мають приділяти належну увагу такому поняттю як момент, з якого особа дізналася про порушення свого права, та керуватися доказами, які підтверджують його настання.Суди, інколи відмовляючи в задоволенні позову по суті, додатково підставою для відмови в задоволенні позову зазначають сплив строку позовної давності, що є неправильним.Встановивши, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови.Тобто, якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право Позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення суду про відмову в задоволенні позову саме на цій підставі, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж встановлено, що таке право порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення про відмову в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності. Якщо ж причину пропуску цього строку суд визнає поважною, порушене право повинно бути захищене.Саме загальна позовна давність застосовується до вимог, що стосуються захисту права власності та інших речових прав.Особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за умови обґрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права..».
Судом встановлено,що на момент розірвання шлюбу між сторонами(2006 рік) Позивачу ОСОБА_1 було відомо про те,що право власності на житловий будинок з господарськими спорудами,що розташований в м.Радомишлі Житомирської області по вул.Довженка,4-а було зареєстроване одноособово саме за Відповідачем - ОСОБА_2 і протягом 11 років з того моменту вона до суду з позовом про відновлення порушеного права не зверталася,в поданій до суду в 2016 році заяві пропуск строків позовної давності не обґрунтувала та з клопотанням про його поновлення з поважних причин до суду не зверталася.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з огляду на вищезазначене.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 79, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст.254,256-258,261,509,526, 610,626,629,631,1048,1050,1054 ЦК України,Конституцією України, суд -
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Житомирської області через Радомишльський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні під час його проголошення мають право оскаржити рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії .
Суддя І. М. Невмержицький