13 травня 2017 рокуСправа № 921/191/17-г/17
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
розглянув матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско", м. Тернопіль
до відповідачів: 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "-Автотехсервіс-", м.Тернопіль;
2 - товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації", м. Тернопіль;
3 - Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, м. Тернопіль
про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.03.2003 р. та свідоцтва про право власності від 14.02.2013,
за участю представників:
позивача: Гонта М. С., довірнесть б/н від 13.05.2017;
відповідачів-1: Авдєєнко В.В., адвокат, довіреність б/н від 18.04.2017;
відповідачів -2: не з'явилися;
відповідачів -3: не з'явилися.
В розпочатому судовому засіданні представникам сторін процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України, роз'яснено.
Технічна фіксація (звукозапис) розгляду справи здійснювалася на підставі поданого позивачем клопотання без номеру від 18.04.2017 за допомогою програмно-апаратного комплексу "Документообіг господарського суду". Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер LH3150UB03120015D1.
Позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю "Аско", м.Тернопіль, звернувся 10.03.2017 (згідно відмітки поштового відділення зв'язку на конверті) до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів: 1) Приватного акціонерного товариства "Автотехсервіс", м. Тернопіль; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації", м. Тернопіль; 3) Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, м. Тернопіль про 1. визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право власності на будівлю автозаправної станції від 31.01.2003 року, виданого Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради про належність будівлі автозаправної станції загальною площею 39,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 АТЗТ "Автотехсервіс"; 2. визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.06.2012. за №976 "Про внесення змін в пункт 2 рішення виконавчого комітету міської ради від 29.08.2003. №88 "Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди"; 3. визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право власності на будівлю автозаправної станції, загальною площею 39,8 кв.м. за НОМЕР_1, виданого 14.02.2013. Реєстраційною службою Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області ПрАТ "Автотехсервіс".
Позов обґрунтовується наступними копіями документів: свідоцтвом про власність на майно №17 від 17.02.1994 р.; свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 14.02.2013 р.; свідоцтвом про право власності на будівлю автозаправочної станції від 31.01.2003 р.; договором купівлі-продажу державного майна орендного підприємства "Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомобілів №2" №3627 від 14.12.1993 р.; актом передачі державного майна орендного підприємства Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомобілів №2 від 17.02.1994 р.; довідкою №03-4/1494 від 26.08.1999 р.; Державним актом на право постійного користування землею серії ТР №12 від 11.05.1994 р.; рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.08.2003 р.; рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №389314 від 14.02.2013 р.; рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №976 від 13.06.2012 р.; рішенням господарського суду Тернопільської області по справі №6/88-1627 від 26.10.2009 р., а також іншими документами.
Ухвалою суду від 16.03.2017 р. порушено провадження по справі, витребувано від сторін додаткові документи, судове засідання призначено на 04.04.2017 р. з подальшим відкладенням судового засідання на 18.04.2017, 27.04.2017 та 13.05.2017, зважаючи на неявку представників сторін, необхідність витребування додаткових доказів, надання можливості позивачу визначитися із складом сторін в господарському процесі відповідно до положень статей 1, 21 ГПК України.
Позивач та його повноважні представники в судових засіданнях 18.04.2017 та 13.05.2017 позовні вимоги підтримали повністю з підстав, наведених у позовній заяві та з урахуванням наданих додаткових обґрунтувань позовних вимог від 03.04.2017. Поряд з цим, згідно заяви б/н від 03.04.2017 р. (вх.№8821 від 04.04.2017 р.) підтверджено про відсутність у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав та про відсутність рішення цих органів з такого спору. Також позивач у заяві від 03.04.2017 (вх. № 8821 від 04.04.2017) просив не залучати до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Магдич О.О., у зв'язку з тим, що у позовній заяві не ставилася вимога про скасування рішення нотаріуса. У задоволенні клопотання про залучення до участі у справі зазначеної особи нотаріуса в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача судом відмовлено, з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.
В судовому засіданні 13.05.2017 взяв участь інший представник позивача, котрий просив надати можливість ознайомитися з матеріалами справи та у зв'язку з цим відкласти розгляд справи.
Судом дане клопотання задоволено частково. Запропоновано представнику ознайомитися з матеріалами справи, з оголошенням перерви в судовому засіданні. Втім представник позивача відмовився від наданої можливості, та просив суд відкласти розгляд справи.
Дане клопотання судом відхиляється з огляду на таке.
Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Статтею 69 ГПК України визначено двомісячний строк для вирішення господарського спору, котрий у даній справі спливає 13.05.2017 (дана позовна заява поступила до суду 13.03.2017, вх. №207). Клопотання про продовження цього строку, в порядку ч. 3 даної статті, стороною не заявлено у письмовому вигляді.
Позивач мав достатньо часу як для підготовки до судового засідання так і для визначення особи повіреного щодо представлення інтересів Товариства в суді.
Статтею 28 ГПК України право представляти інтереси юридичної особи також надано безпосередньо керівнику підприємства у межах повноважень, визначених установчими документами.
Отже, зважаючи на надання можливості сторонам представити витребувані судом документи, застосовуючи принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, що закріплені в п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.43 та ст.33 ГПК України, беручи до уваги заперечення представника відповідача-1 щодо відкладення судового засідання та враховуючи забезпечення сторонам рівних та належних умов для надання доказів, необхідних для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.
Повноважний представник відповідача-1 у судових засіданнях 18.04.2017, 27.04.2017 та 13.05.2017 позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов, зокрема зазначив, що вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будівлю автозаправної станції від 14.02.2013 року була предметом судового розгляду судом загальної юрисдикції у справі № 607/2629/14-ц і в задоволенні позову ТОВ "АСКО" відмовлено рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 28.10.2014 року. Позов в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на будівлю автозаправної станції від 31.01.2003 подано з пропуском строку позовної давності, яку відповідач просить застосувати та, у відповідності до п.п.3,4 ст. 267 ЦК України, відмовити в позові. Вказує, що рішення № 88 від 29.01.2003 визнано незаконним та скасовано в судовому порядку (справа № 607/7048/14-ц рішення від 21.08.2014) , а у справі № 7/86-1298 від 09.04.2012 господарським судом відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на спірну будівлю автозаправної станції з огляду на встановлення судом обставин здійснення будівництва АЗС виключно за кошти та силами АТЗТ "Автотехсервіс". Просить рішення у справі № 6/88-1627 від 26.10.2009 року до уваги не брати при вирішенні спору, оскільки як допустимий доказ дане рішення вже було відхилено судом апеляційної інстанції у справі № 4/40/5022-387/2012 (постанова від 15.01.2013), де встановлено, що ТОВ "АСКО" внаслідок перетворення не набуло права постійного користування земельною ділянкою, пл. 13067,81 кв.м. по АДРЕСА_1 в порядку правонаступництва, з огляду на положення п.3 ч.1 ст. 27 ЗК України в редакції від 18.12.1990.
В ході розгляду справи, ухвалою від 04.04.2017 в порядку ст. 25 ГПК України, враховуючи клопотання відповідача, судом здійснено заміну відповідача-1 - Приватне акціонерне товариство "Автотехсервіс" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "-Автотехсервіс-", м. Тернопіль.
Повноважні представники відповідачів 2 та 3 в судове засідання жодного разу не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до ст.64 ГПК України, про що свідчать долучені до матеріалів справи повідомлення про вручення відповідних поштових відправлень.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення присутніх представників сторін, дослідивши додатково подані документи, господарський суд встановив наступне.
14.12.1993 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (як продавцем) та організацією орендарів Тернопільської станції технічного обслуговування і ремонту автомобілів №2 (як покупцем), укладено договір купівлі - продажу державного майна, котрий посвідчено 16.12.93 року в нотаріальному порядку, згідно з яким Станція № 2 придбала у власність цілісний майновий комплекс, який знаходиться по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 1,34 га., згідно з планом землекористування, затвердженого рішенням виконкому Тернопільської міської ради депутатів трудящих від 22.12.1977 року за ціною 275922 тис. крб.
17.02.1994 Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомобілів №2 отримала свідоцтво про право власністі на майно за реєстраційним №17 відповідно до даного договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі майна.
11.05.1994 року станції технічного обслуговування-2 видано Державний акт ТР №12 на право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, площею 13439,81 кв.м.
25.07.1994 зареєстровано розпорядженням Тернопільської міської адміністрації народних депутатів Статут Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКО" (витяг надано суду на 3,8,9 аркушах), відповідно до п. 3.3. товариство є правонаступником орендного підприємства Тернопільська станція технічного обслуговування і ремонту автомашин № 2.
Рішенням виконкому Тернопільської міської ради №841 від 18.10.1995 року ТОВ "Аско" дано дозвіл на будівництво автозаправочної станції на закріпленій території по АДРЕСА_1.
У 1997-1998 роках проведено будівництво автозаправочної станції, котру введено в експлуатацію 22.07.1998 , а 17.08.1998 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради прийнято рішення за № 947 "Про затвердження акту приймальної комісії", яким затверджено Акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію автозаправочної станції потужністю 375 заправок на добу за адресою АДРЕСА_1, збудовану ТОВ "АСКО" на підставі рішення виконавчого комітету від 18.10.1995 року №841.
Вказана АЗС була контейнерною із терміном використання до 01.01.2000 року, у зв'язку з чим, потребувалось будівництво (реконструкція) стаціонарної автозаправочної станції.
Тому, 01.09.1998 року між ТОВ "АСКО" і АТЗТ "Автотехсервіс" було укладено договір про спільну діяльність.
Згідно рішення господарського суду Тернопільської області 09.04.2012р. у справі №7/86-1289 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКО" до відповідачів: Приватного акціонерного товариства "Автотехсервіс" та Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ТОВ Міське БТІ , про визнання права власності на будівлю автозаправочної станції під літ. "А", загальною площею 39.8 кв.м. по АДРЕСА_1 за ТОВ "Аско" в позові відмовлено. При цьому судом встановлено:
- влаштування контейнерної заправки та реконструкція АЗС по АДРЕСА_1 здійснювалася за кошти АТЗТ "Автотехсервіс" та на земельній ділянці за погодженням власника землі (міська рада делегувала виконавчому комітету повноваження у галузі будівництва) та землекористувача -ТОВ "Аско", в якого земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває в постійному користуванні на підставі державного акту, виданого відповідно до рішення міської ради від 08.02.1994р. №87 Станції технічного обслуговування-2, правонаступником якої є товариство (п.3.3 Статуту);
- рішенням виконавчого комітету від 13.01.2000р. №12 "Про надання дозволу на реконструкцію автозаправочної станції" дозволено АТЗТ "Автотехсервіс" провести реконструкцію автозаправочної станції в межах закріпленої земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, та зобов'язано проектну документацію на реконструкцію АЗС погодити в управлінні містобудування та архітектури, отримати в інспекції державного архітектурно- будівельного контролю дозвіл на виконання робіт, та після завершення робіт здати об'єкт в експлуатацію ;
- розпорядженням міського голови від 06.03.2000р. №206 "Про затвердження акту обстеження земельної ділянки" затверджено акт обстеження земельної ділянки під реконструкцію існуючої АЗС на стаціонарну АЗС потужністю 250 заправок на добу по АДРЕСА_1;
- дозвіл на виконання будівельних робіт виданий інспекцією від 12.06.2000р. АТЗТ "Автотехсервіс" на виконання робіт по реконструкції існуючої АЗС відповідно до затвердженої 27.03.2000р. проектної документації;
- договір довгострокової оренди від 30.09.2000р. укладений між ТОВ "Аско" в особі директора Андрійчук Т.Д. (Орендодавець) та АТЗТ "Автотехсервіс" в особі директора Богайчук Б.І. (Орендар), відповідно до якого Орендодавець передає для облаштування АЗС площадку, площею 1000кв.м. по АДРЕСА_1, та не втручається в господарську діяльність Орендаря, а Орендар зобов'язується сплачувати щомісячно до 5 числа місяця за звітним 2280 грн. орендної плати, строк дії договору до 30.09.2010р. Даний договір підтверджує, що АТЗТ "Автотехсервіс" викупило частку ТОВ "Аско", оскільки однією з умов договору про спільну діяльність була безоплатна передача земельної ділянки під влаштування АЗС та здійснювати контроль за діяльністю АТЗТ "Автотехсервіс" в рамках договору ;
- акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від червня 2001р. - реконструкція існуючої автозаправочної станції потужністю 250 заправок на добу, складається з операторської з магазином супутних товарів, загальна площа-39,8кв.м.( забудовник АТЗТ "Автотехсервіс") ;
- рішення виконавчого комітету від 08.08.2001р. №1002 "Про затвердження акту державної технічної комісії", яким затверджено Акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта автозаправочної станції потужністю 250 заправок на добу, по вул.Микулинецькій, та здійснено АТЗТ "Автотехсервіс" (інд.код 23588912) на підставі рішення виконавчого комітету від 13.01.2000р. №12;
- 29.01.2003р. виконавчий комітет Тернопільської міської ради прийняв рішення №88 про оформлення права власності на будівлю автозаправної станції, загальною площею 39,8кв.м. по АДРЕСА_1 за АТЗТ "Автотехсервіс".
Вищезазначене судове рішення залишено без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 року та Вищого господарського суду України від 13.11.2012 року, відтак, набрало законної сили.
Окрім того, правомірність укладення договору про спільну діяльність з підстав його фальсифікації (існування трьох примірників в різних редакціях); невідповідності оспорюваного договору в частині надання земельної ділянки вимогам ст.48 ЦК УРСР та ч.1 ст.203 ЦК України; перевищення директором позивача своїх повноважень при укладенні спірної угоди; необхідності реєстрації договору про спільну діяльність в органах податкової служби, а також додатку № 1 до договору були предметом судового розгляду у справах № 6/7/921/39/13 та № 9/43/5022-681/2012 відповідно, де позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору та додатку до нього з підстав необґрунтованості позовних вимог та надана правова оцінка всім обставинам справи. Рішення суду від 11.04.2013 у справі №6/7/921/39/13 та від 12.05.2014 у справі № 9/43/5022-681/2012 є чинними.
При цьому суди, зокрема, дійшли висновку про відхилення тверджень позивача про те, що складовою оскаржуваного договору є угода про оренду земельної ділянки комунальної форми власності, а, відтак, перевищення директором ТОВ "Аско" в цій частині своїх повноважень як неналежного орендодавця. Навпаки, встановлено, що керівник ТОВ "АСКО" своїми діями схвалював підписання Додатку до договору про спільну діяльність;
- законодавство, чинне на момент укладення спірного договору, не передбачало вимоги про обов'язкову державну реєстрацію договорів про спільну діяльність, як і наслідку її недотримання у вигляді визнання угод недійсними;
- судами визнано не достатньо обґрунтованими посилання, як на підставу для визнання недійсним Додатку до договору про спільну діяльність, на невідповідність вказаного Додатку до договору про спільну діяльність умовам чинного законодавства про договори про спільну діяльність, а також, посилання на ту обставину, що Додаток до договору є самостійним правочином - договором купівлі - продажу; а також доводи позивача щодо відсутності державної реєстрації Договору про спільну діяльність від 01.09.1998р. в органах державної податкової служби та відсутність прав власника земельної ділянки у ТОВ "АСКО".
Суди визнали безпідставними твердження позивача про недотримання сторонами при укладенні оспорюваного договору вимог про його державну реєстрацію, а саме порушення п.п. 4.12.3 наказу ДПА України №80 від 19.02.1998 р. "Про затвердження порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів)" щодо необхідності взяття на облік договору про спільну діяльність органами державної податкової служби.
Окрім того, в провадженні господарського суду Тернопільської області перебувала справа № 4/40/5022-387/2012, порушена за позовом ТОВ "АСКО" до відповідачів - Тернопільської міської ради та Приватного акціонерного товариства "Автотехсервіс", про визнання недійсними рішення Тернопільської міської ради № 6/8/61 від 19.05.2011р. "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування та реконструкції АЗС з магазином супутніх товарів з влаштуванням АГЗП, автомийки та прибудови побутових приміщень до операторної за адресою АДРЕСА_1 ПрАТ "Автотехсервіс"", рішення № 6/14/33 від 30.09.2011р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,2475 га за адресою АДРЕСА_1 ПАТ "Автотехсервіс" та договору оренди землі від 28.11.2011р., посилаючись на прийняття радою оскаржуваних рішень без дотримання процедури вилучення земельної ділянки згідно п.9 ст.123 ЗК України та на підставі сфальсифікованих документів - витягу з рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88. Рішенням від 02.08.2012, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 р., в позові відмовлено. Судом встановлено, що земельна ділянка для обслуговування будівлі АЗС по АДРЕСА_1 надана ПАТ "Автотехсервіс", а будь - яких рішень про надання землі ТОВ "АСКО" відповідними органами влади чи місцевого самоврядування не приймалось.
Також у справі № 607/2629/14-ц, що розглядалася Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аско" до приватного акціонерного товариства "Автотехсервіс", ОСОБА_2, за участю третьої особи - реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2013 та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - будівлю АЗС за приватним акціонерним товариством "Автотехсервіс", де позивач посилався на незаконність отримання свідоцтва про право власності та незаконність проведення державної реєстрації права власності, позивачу відмовлено у задоволенні позову повністю (з урахуванням рішення колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Тернопільської області від 28.10.2014).
За висновками судів, котрі зсилалися на рішення господарського суду Тернопільської області у справі № 7/86-1298 констатовано, що ТОВ "АСКО" ніколи не було власником АЗС по АДРЕСА_1, тому ні ПАТ "Автотехсервіс", ні ОСОБА_2 не порушували прав позивача; ТОВ "АСКО" не мало жодного відношення до будівництва автозаправної станції по АДРЕСА_1 в 2000-2001р.р., оскільки спірне майно створене за кошти ПАТ "Автотехсервіс" і з відома Тернопільської міської ради, яка рішенням № 12 від 13.01.2000 р. дала дозвіл відповідачу на реконструкцію автозаправної станції. Рішенням виконкому Тернопільської міської ради № 1002 від 08.08.2001 р. затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта автозаправної станції по вул. Микулинецькій, здійснену ПАТ "Автотехсервіс".
Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Аналогічно, за змістом п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Таким чином, суд не перевіряє вищезазначені факти та не досліджує їх заново при розгляді даного господарського спору, оскільки наведені вище правові положення, з урахуванням складу сторін у перелічених справах, дає підстави дійти висновку про їх преюдиційність у даній справі.
В обґрунтування заявленого позову у даній справі позивач покликається як на підставу видачі міською радою свідоцтва про власність на будівлю АЗС від 31.01.2003 та реєстрацію такого права органом БТІ, на факт представлення АТЗТ "Автотехсервіс" підробленого рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 88 від 29.01.2003 та без оформлення АТЗТ права землекористування. Вказує, що по даному факту відкрито кримінальне провадження. Однак жодних постанов чи ухвал суду, котрі приймалися у відповідному кримінальному провадженні позивачем суду не надано, що унеможливлює встановити як обставини надання відповідачем-1 сфальсифікованих документів, так і обставини, на підставі яких виконавчим комітетом Тернопільської міської ради прийняті рішення за № 88 від 29.01.2003 та рішення за № 976 від 13.09.2012 "Про внесення змін в пункт 2 рішення виконавчого комітету міської ради рішення від 29.01.2003 № 88 "Про оформлення права власності на приміщення, будівлі і споруди" .
Дані факти позивачем були покладені й в обґрунтування позовних вимог у справі № 4/40/5022-387/2012. Як зазначено у рішенні господарського суду від 02.08.2012 по даній справі "посилання позивача, що ПАТ "Автотехсервіс" оформило право власності на АЗС на підставі сфальсифікованого рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003р., до уваги судом не приймаються, оскільки обов'язковими для господарського суду при вирішені спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, є вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили та рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору (ст.35 ГПК України), а подані позивачем на підтвердження вчинення фальсифікації копія постанови про порушення кримінальної справи від 15.09.2010р. та копії листів прокуратури м. Тернополя №90-3785вих-11 від 13.04.2011р., №94-123/12 від 15.03.2012р. не є належними та допустимими доказами у відповідності до ст.ст.33, 34 ГПК України, а відтак відсутні підстави вважати оформлене право власності на будівлю автозаправної станції загальною площею 39,8кв.м. по АДРЕСА_1 за АТЗТ "Автотехсервіс" спірним".
Отже, на даний час факт фальсифікації рішення № 88 від 31.01.2003 органами кримінального розслідування не встановлено та з цього приводу немає рішення відповідного суду, а тому такі доводи у даному спорі не можуть братися судом до уваги.
Крім того, суд зазначає, що позивачу надано відповідно до процесуального закону право як визначати (формулювати) предмет позовних вимог, так і визначати суб'єктний склад сторін у справі. Як вбачається із змісту позовної заяви, позивачем вимоги до Тернопільської міської ради та/або її виконавчого органу хоч і ставляться (позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення виконкому ради № 976 від 13.06.2012), однак даний орган відповідачем не зазначено у позові. Натомість, відповідачами зазначено товариство з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" ідент. код 32767564 та Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, ідент. код 25796487 тобто осіб, котрі на момент видачі оскаржуваних свідоцтв про право власності та на даний час виконували функції державних реєстраторів та видавали свідоцтва про право власності.
Однак, суд вважає таку позицію позивача невірною, виходячи з такого.
З 1 січня 2004 року набув чинності Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року.
Статтею 182 цього Кодексу встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-15. Відповідно до ч.2-3 ст. 3 цього Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
На момент видачі свідоцтв про право власності від 31.01.2003 повноваження щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно були закріплені за бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (із змінами і доповненнями), який втратив чинність з 01.01.2013 на підставі наказу Міністерства юстиції України № 1844/5 від 14.12.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 за № 2102/22414 "Про затвердження Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна".
22.06.2011 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" № 703. Ця Постанова визначала процедуру проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, встановлювала перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів, а також процедуру взяття на облік безхазяйного майна.
Після 2013 року система органів реєстрації зазнала значних змін.
Згідно положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону України №834-VIII від 26.11.2015р. та з урахуванням внесених змін Законом України №1666-VIII від 06.10.2016р.) до системи органів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації, зокрема, здійснення ведення реєстраційної справи щодо об'єкта нерухомого майна, входять Міністерство юстиції України та його територіальні органи, суб'єкти державної реєстрації прав (виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації), акредитовані суб'єкти, державні реєстратори прав на нерухоме майно. Зберігання реєстраційних справ у паперовій формі здійснюється виключно виконавчими органами міських рад обласного та/або республіканського значення за місцем знаходження майна (ст.ст.6, 9 цього Закону).
Також, з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень органів державної влади змінився й порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно, і порядок внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Судом встановлено, що з метою здійснення виконавчих функцій і повноважень органів місцевого самоврядування у межах, визначених законом, рішенням Тернопільської міської ради №7/5/12 від 26.01.2016р. створено виконавчий орган міської ради з питань здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, одним з основних завдань якого є проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - визнання і підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.п.1.1, 2 Положення про Управління, затвердженого рішенням Тернопільської міської ради №7/5/12 від 26.01.2016р. з урахуванням внесених рішенням від 03.03.2016р. №7/6/70 змін).
Отже, станом на даний час уповноваженим органом із внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірного нерухомого майна (будівля АЗС, пл. 39,8 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1) є Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, а суб'єктом державної реєстрації, уповноваженим на зберігання реєстраційних справ, є Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Тернопільської міської ради.
Однак, Управління та Відділ є лише структурними підрозділами Тернопільської міської ради та не наділені статусом юридичної особи, що вбачається з безкоштовного Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та витягу за № 1002385172 від 27.03.2017. Також, суд зазначає, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань немає зареєстрованих юридичних осіб за пошуковим запитом по коду ЄДРПОУ, котрі вказано позивачем у позовній заяві (відповідача-2 -Товариство з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації", код 32767564 та відповідача-3 - Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради (ідент. код 25796487), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1002385072 від 27.03.2017, а тому згідно із ст.1, 21 ГПК України такі особи не можуть виступати стороною в господарському процесі.
У зв'язку з цим, судом ухвалами від 04.05.2017, 18.04.2017 витребовувалися від позивача витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на день подання позову щодо реєстрації в Реєстрі відповідача-2 та відповідача-3 та зобов'язано письмово сформувати суб'єктний склад сторін у справі, з урахуванням вимог ст.ст. 1,21 ГПК України. Однак, дані вимоги суду залишено стороною без виконання та без зазначення причин невиконання.
У додаткових обґрунтуваннях позовних вимог до кожного з відповідачів від 03.04.2017 (вх. 8821 від 04.04.2017) позивач посилається на внесення 18.06.2007 державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав не нерухоме майно, Реєстру прав власності, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна на підставі свідоцтва про власність від 31.01.2003, тому повторна первинна реєстрація права власності на АЗС від 14.02.2013, тобто на той самий об'єкт нерухомого майна (будівля АЗС, пл. 39,8 кв.м.) та за тим самим суб'єктом (ПрАТ "Автотехсервіс") є неможливою та незаконною.
З наведених мотивів просить позов задоволити та визнати недійсними свідоцтва про право власності на майно від 31.03.2003 та від 14.02.2013, а також рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.06.2012 за №976 "Про внесення змін в пункт 2 рішення виконавчого комітету міської ради від 29.1.2003 року №88 "Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди".
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з такого.
Згідно з ст. 19 Конституції України, ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про власність" (який діяв на момент прийняття спірного рішення виконавчого комітету (надалі по тексту - Закон), ст. 86 ЦК України (в редакції закону від 18.07.63) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, яке охороняється законом;
Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом (ст.49 Закону).
Об'єктами права власності господарського товариства (товариства з обмеженою відповідальністю), що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом (ст.26 Закону).
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27.03.91 (втратив чинність з 1 січня 2004 року згідно з Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року № 436-IV), майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства;
Відповідно д п. 9 інформаційного листа від 31.01.01 Вищого арбітражного суду України № 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом", одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування.
Згідно з пп. 6.1 п.6 Тимчасового положення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 № 7/5 (в редакції наказу від 03.06.02 № 45/5, далі Тимчасове положення), таке оформлення провадиться з видачею органами місцевого самоврядування свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно - фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.
Згідно з пп. 10 п. "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження (повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, визначення терміну наведене у ст.1 даного закону) щодо обліку та реєстрації відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності (оформлення права власності).
Право власності фізичних та юридичних осіб на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку, згідно п.п. 1.3-1.6 Тимчасового положення, підлягають обов'язковій державній реєстрації, яке здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (БТІ) за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна у межах, визначених адміністративно-територіальних одиниць на підставі правовстановлюючих документів, зазначених в Додатку № 2 до Тимчасового положення, до яких згідно п.п. 6,10 Додатку відносяться: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування та рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна та про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається, зокрема, на рішення виконавчого комітету № 841 від 18.10.95 "Про дозвіл на будівництво організаціям та підприємствам", п.3 якого дозволено ТОВ "Аско" будівництво автозаправної станції на закріпленій території за адресою АДРЕСА_1, на рішення виконавчого комітету від 17.08.98 № 947 "Про затвердження акту технічної комісії", яким затверджено Акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта автозаправної станції потужністю 375 заправок на добу в кількості 3 блок-пунктів ТОВ "Аско"; висновок експертного дослідження № 08/14 від 15.10.2014, згідно якого станом на 01.01.2000 на території ТОВ "Аско" по АДРЕСА_1 знаходилася АЗС, середньої потужності, ІІ категорії, типу "Г" з наземним зблокованим (контейнерним) розміщенням резервуарів та з посиланням на ту обставину, що Товариство є постійним землекористувачем земельної ділянки, площею 13067,81 кв.м., по АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням господарського суду у справі № 6/88-1627 від 26.10.2009.
Втім, як зазначено у рішенні суду № 7/86-1298 від 09.04.2012 збудована позивачем і прийнята в експлуатацію у 1998 році автозаправна станція, потужністю 375 заправок на добу в кількості 3 блок-пунктів, відноситься до типу контейнерних АЗС, термін використання яких згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.99 за № 1319 встановлено до 01.01.2000 року.
Використання контейнерних АЗС дозволяється лише в автогосподарствах, на промислових і сільськогосподарських підприємствах, платних стоянках автомобілів, моторних човнів і катерів, пристанях, в гаражних кооперативах та сільській місцевості, де відсутні стаціонарні АЗС (п. 3 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами затвердженої постановою КМ України від 20.12.97 № 1442). Отже, станом на 01.01.2000 р. побудована контейнерна АЗС по АДРЕСА_1 повинна була бути демонтована в силу вимог закону, або прийняте рішення про подальше функціонування шляхом реконструкції (будівництва) стаціонарної АЗС.
Дані обставини позивачем не спростовано належними та допустимими доказами в порядку ст. 32, 33 ГПК України. Про факт належності збудованої ТОВ "Аско" АЗС до типу контейнерних свідчать і наступні дії позивача по укладенню договору про спільну діяльність.
Так, 01.09.98 між ТОВ "Аско", в особі директора ОСОБА_1 (Сторона -1), та АТЗТ "Автотехсервіс" в особі директора Богайчука Б.І. (Сторона- 2) було укладено договір про спільну діяльність, відповідно до якого сторони зобов'язалися шляхом об'єднання майна і зусиль спільно діяти у сфері розробки, будівництва, запуску та експлуатації автозаправної станції (АЗС) за адресою м. Тернопіль, АДРЕСА_1.
Як встановлено господарським судом у справі №4/40/5022-387/2012 (рішення від 02.08.2012) згідно наданих нотаріально посвідчених пояснень колишнього директора ТОВ "Аско" ОСОБА_1, договір про спільну діяльність від 01.09.98 був підписаний ним як директором ТОВ "Аско", на виконання умов якого АТЗТ "Автотехсервіс" було проведено будівництво та реконструкцію АЗС виключно за власні кошти та матеріали. У додатку № 4 до договору про спільну діяльність від 01.09.98, сторони узгодили, що Сторона -2 сплачує Стороні-1 частку, яка складає 10 % і майно залишається за Стороною-2, і його частка складає -100 %. Додаток підписаний від ТОВ "Аско" директором Андрійчук Т.Д., а від АТЗТ "Автотехсервіс" Богайчук Б.І., підписи яких засвідчені печатками товариств.
У справі № 607/2629/14-ц Апеляційний суд Тернопільської області констатував, що ТОВ "АСКО" не мало жодного відношення до будівництва АЗС у 2000 році, що будівля АЗС по АДРЕСА_1 створена ПАТ "Автотехсервіс" на земельній ділянці, наданій товариству у встановленому законом порядку для цієї мети, а право власності набуте даним товариством внаслідок фінансування та введення нерухомого майна в експлуатацію (ст. 331 ЦК України).
Таким чином, встановленими обставинами при розгляді різних судових справ, в тому числі щодо визнання права власності на спірний об'єкт за ТОВ "АСКО" та щодо скасування рішень міської ради про оформлення права власності за АТЗТ "Автотехсервіс" спростовуються доводи позивача стосовно тверджень про наявне у Товариства "АСКО" право власності на спірний об'єкт після зведення нової АЗС в 2001 році та введення її в експлуатацію і з наведених вище підстав як наслідок скасування свідоцтва про право власності на будівлю АЗС від 31.02.2003.
Суд враховує, що вимога про скасування свідоцтва про право власності за АТЗТ "Автотехсервіс" нерозривно пов'язана з правом власності позивача, оскільки є способом захисту такого права.
Відновленням становища, яке існувало до порушення, є визнання недійсними свідоцтв про право власності. Свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (п.3 ч.1 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 року у справі №911/3396/14.
Водночас, право на захист права власності належить особі протягом усього часу наявності у такої особи статусу власника. Статус позивача, як власника спірного об'єкту нерухомості, не визнано у судовому порядку (справа № 7/86-1298).
Доказів набуття позивачем права власності у подальшому на підставах, визначених законом, матеріали даної справи не містять (ч.1 ст. 328 ЦК України).
Предметом позову у даній справі є, зокрема, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, тобто, позивачем оскаржуються підстави виникнення права 1-го відповідача на об'єкт нерухомого майна (будівлю АЗС), оскільки спірне речове право виникло у відповідача-1 безпідставно.
Обов'язковою передумовою виникнення права власності є волевиявлення органу місцевого самоврядування, шляхом прийняття відповідного рішення, яке в свою чергу є актом індивідуальної дії, яке породжує певні права та обов'язки.
Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформляється відповідне право, яке виникає у подальшому з моменту його державної реєстрації, та не є актом індивідуальної дії.
Щодо посилань позивача на внесення 18.06.2007 державним реєстратором відомостей про право власності на будівлю АЗС за відповідачем-1 до Державного реєстру речових прав не нерухоме майно, Реєстру прав власності, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі свідоцтва про власність від 31.01.2003, а відтак повторна первинна реєстрація такого права власності 14.02.2013 є незаконною, то суд відзначає таке.
Державна реєстрація правочинів з нерухомістю (у разі операцій купівлі-продажу, дарування тощо) як і реєстрація прав на новостворене майно здійснювалася відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004 р. №671.
Починаючи з 01.01.2013 р. державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - держреєстрація прав) вчиняється державним реєстратором шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Держреєстр прав), оскільки з 01 січня 2013року Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек припинили своє функціонування і їх замінив Державний реєстр прав.
Втім, як зазначалося вище права на нерухоме майно та їх обтяження, що були зареєстровані до 01 січня 2013 року, визнаються державою, якщо їх реєстрація була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення цих прав, або якщо відповідне законодавство не передбачало проведення державної реєстрації цих прав.
Відповідач-1 у справі, маючи намір відчужити об'єкт нерухомості ОСОБА_2 (що вбачається з рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/2629/14-ц від 21.08.2014) здійснив державну реєстрацію права власності у Єдиному Державному реєстрі прав після 01.01.2013 року, а саме 14.02.2013 з видачею державним реєстратором Реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції свідоцтва про право власності на нерухоме майно за індексним номером НОМЕР_1, що відповідає положенням ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Таким чином, відповідач-1 у 2003 році отримав свідоцтво про власність на новостворене майно - будівлю АЗС та зареєстрував його в БТІ, а пізніше, в 2013 році здійснив за власним бажанням його "перереєстрацію" (а не повторну первинну реєстрацію як стверджує позивач), адже за приписами Закону про реєстрацію прав, дані БТI автоматично не потрапляють до Державного реєстру речових прав.
Що стосується недотримання відповідачем -1 порядку звернення та подання для реєстрації неповного переліку документів, (документів, які вже були підставою для реєстрації права власності на спірний об'єкт у 2003 році), то такі дії чи рішення державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, в силу приписів ст.37 Закону про реєстрацію прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до адміністративного суду. Тобто такі вимоги можуть бути предметом іншого судового провадження.
Що стосується посилань відповідача-1, викладених у відзиві на позов, де зазначено що вимога про визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право власності на будівлю автозаправної станції, загальною площею 39,8 кв.м. за НОМЕР_1, виданого 14.02.2013 р. Реєстраційною службою Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області ПрАТ "Автотехсервіс була предметом судового розгляду у справі № 607/2629/14-ц, тому провадження у даній справі в означеній частині позову слід припинити, то такі судом оцінюються критично, оскільки за приписами статті 80 ГПК України, суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
У справі № 607/2629/14-ц, на яку посилається відповідач-1 позивачем було товариство з обмеженою відповідальністю "АСКО", відповідачами - ПАТ "Автотехсервіс" та фізична особа - ОСОБА_2, третя особа - реєстраційна служба Тернопільського міського управління юстиції, тобто суб'єктний склад сторін є відмінним від сторін, котрі приймають участь у даній справі, що унеможливлює застосувати дану норму процесуального закону та припинити провадження у справі.
Розглядаючи вимоги про визнання незаконним та незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.06.2012 за №976 "Про внесення змін в пункт 2 рішення виконавчого комітету міської ради від 29.08.2003 р. №88 "Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди" суд враховує наступне.
Як зазначає позивач в обґрунтування даних вимог, АТЗТ "Автотехсервіс" внаслідок незаконного отримання у 2003 році свідоцтва про право власності на будівлю АЗС та на підставі сфальсифікованих документів добилося прийняття виконавчим комітетом Тернопільської міської ради оскаржуваного рішення № 976 від 13.06.2012. При цьому знову ж таки посилаючись на представлення відповідачем-1 в орган БТІ підробленого рішення за № 88 від 29.01.2003 про визнання за АТЗТ "Автотехсервіс" права власності на будівлю АЗС та ту обставину, що між сторонами не відбулося ведення спільних справ відповідно до умов договору від 01.09.98.
Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
За приписами статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Згідно п. 2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
13.06.2012р. виконавчим комітетом Тернопільської міської ради було прийнято рішення № 976, яким були внесені зміни в п.2 рішення від 29.01.03 № 88 та вирішено оформити право власності на будівлю автозаправної станції, пл.. 39,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 за приватним акціонерним товариством "Автотехсервіс" з видачею свідоцтва про право власності за № НОМЕР_1 14.02.2013. Дане рішення прийнято на підставі п.п. 8.1,8.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 (далі Тимчасове положення).
Рішенням виконкому Тернопільської міської ради № 88 від 29.01.2009 р. "Про оформлення права власності на приміщення, будівлі і споруди" право власності на будівлю автозаправочної станції під літ. "А" оформлено за акціонерним товариством закритого типу "Автотехсервіс".
Статтею 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
На момент прийняття оспорюваного рішення діяло Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 (далі - Тимчасове положення).
Пунктом 1.2. Тимчасового положення встановлено, що державною реєстрацією прав є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 8.1. Тимчасового положення оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
Як видно із змісту рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.08.2014 у справі № 607/7048/14-ц, рішенню виконкому Тернопільської міської ради № 88 від 29.01.2009 р. "Про оформлення права власності на приміщення, будівлі і споруди" дано оцінку в судових рішеннях господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 та постанові Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 і вказано, що воно не може братись до уваги для підтвердження права власності на спірне майно за ТОВ "Аско", оскільки аналогічним рішенням Тернопільської міської ради за тим же номером і того ж числа визнано право власності на цей же об'єкт і за ПАТ "Автотехсервіс", а в процесі розгляду справи судом не встановлено фактів законного набуття ТОВ "Аско" права власності на будівлю АЗС, тому позов про визнання незаконним та скасування п. 2 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 88 від 29.01.2003 в частині оформлення права власності за ТОВ "Аско" на будівлю автозаправної станції, пл. 39,8 кв.м. по АДРЕСА_1 задоволено. Отже, рішення № 88 від 29.01.2003 про оформлення права власності на даний об"єкт за АТЗТ "Автотехсервіс" є чинним.
На даний час факт фальсифікації рішення № 88 від 31.01.2003 органами кримінального розслідування не встановлено та з цього приводу немає рішення відповідного суду, а тому такі доводи у даному спорі не можуть братися судом до уваги.
Що стосується доводів позивача про відсутність у відповідача-1 документів на підтвердження права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться будівля АЗС, а відтак і підстав для реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, то такі спростовуються наступним.
30.09.2000 між ТОВ "Аско" в особі директора Андрійчук Т.Д. (Орендодавець) та АТЗТ "Автотехсервіс" в особі директора Богайчук Б.І. (Орендар) був укладений договір довгострокової оренди, відповідно до умов якого Орендодавець передає АТЗТ "Автотехсервіс" для облаштування АЗС площадку, площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1, та не втручається в господарську діяльність Орендаря, а Орендар зобов'язується сплачувати щомісячно до 5 числа місяця за звітним 2280 грн. орендної плати. Строк дії договору встановлено до 30.09.10. Даний договір підтверджує, що однією з умов договору про спільну діяльність була передача відповідачу-1 земельної ділянки під влаштування АЗС.
Договір оренди землі від 28.11.2011р. також є чинним як і прийняті рішення органу місцевого самоврядування, що передували укладенню договору - № 6/8/61 від 19.05.2011р. "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування та реконструкції АЗС з магазином супутніх товарів з влаштуванням АГЗП, автомийки та прибудови побутових приміщень до операторної за адресою АДРЕСА_1 ПрАТ "Автотехсервіс" та рішення № 6/14/33 від 30.09.2011р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,2475 га за адресою АДРЕСА_1 ПАТ "Автотехсервіс" (справа господарського суду Тернопільської області № 4/40/5022-387/20152).
Підставами для захисту цивільного права відповідно до положень частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України є його порушення, невизнання чи оспорювання.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Законодавець у частині 1 статті 16 Цивільного кодексу встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї ж статті визначив способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення.
Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
За таких обставин позивачем не доведено в порядку статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України невідповідності оспорюваного рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції вказаного органу місцевого самоврядування та порушення даним рішенням цивільних прав або інтересів позивача як власника спірного майна - будівлі АЗС, тому у позові в цій частині слід відмовити.
Також, позивачем не надано ніяких додаткових пояснень та відповідних належних доказів, які б спростували висновки, викладені в судових рішеннях господарського суду та Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області та, всупереч вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведені ті обставини, на які позивач посилався, як на підставу своїх вимог.
Отже, власником будівлі АЗС по АДРЕСА_1 визнано ПрАТ "Автотехсервіс" і відповідно до рішення Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003р. за ним це право оформлено (справа № 607/7048/14-ц);
- рішенням господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012р. у справі №7/86-1289, що набрало законної сили після розгляду справи Львівським апеляційним господарським судом, а також рішенням Апеляційного суду Тернопільської області № 607/2629/14-ц від 28.10.2014 досліджувався факт правомірності набуття права власності на АЗС по АДРЕСА_1, правомірність видачі свідоцтва про право власності на майно від 14.02.2013 на будівлю автозаправочної станції, відповідно суд у межах справи №921/191/17-г/17 приймає його як преюдиціальне згідно положень ст.35 ГПК України;
- посилання позивача на те, що ПрАТ "Автотехсервіс" оформило право власності на АЗС на підставі сфальсифікованого рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003р., до уваги судом не приймаються, оскільки обов'язковими для господарського суду при вирішені спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, є вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили та рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору (ст.35 ГПК України), проте позивачем не подано жодних документів на підтвердження факту вчинення посадовими особами відповідача-1 фальсифікації документів, а відтак відсутні підстави вважати оформлене право власності на будівлю автозаправної станції, загальною площею 39,8кв.м. по АДРЕСА_1 за АТЗТ "Автотехсервіс" спірним.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем- 1 було заявлено вимогу про застосування позовної давності щодо вимог про визнання незаконним свідоцтва про право власності на будівлю АЗС від 31.01.2003, видане виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, а також рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 976 від 13.06.2012. Дане клопотання судом відхиляється, з огляду на таке.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За приписами ч. ч. 2, 3 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Водночас за заявою позивача відповідно до частини п'ятої статті 267 ЦК України цей строк може бути поновлений, якщо його пропущено з поважних причин.
При цьому, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 2.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".
Відповідно до абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Отже, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
(Аналогічні правові висновки викладено у Постановах Вищого господарського суду України від 12.04.2012р. справа № 33/341, від 17.05.2012р. справа № 35/417, від10.07.2012 справа № 5002-26/4729-2011, від 10.07.2012р. справа № 5002-2/3828-2011).
Суд погоджується з доводами відповідача-1, що подання позивачем позовної заяви вчинено з пропуском строку позовної давності, втім, з огляду на відсутність жодних заперечень з даного приводу з боку позивача, суд не знайшов поважності причин для його відновлення. Порушення правил підвідомчості справ (що мало місце в даному випадку) не перериває перебіг позовної даності (4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року).
Враховуючи, що відповідно до статті 20 ЦК України право вибору способу судового захисту як і згідно статей 15 ГПК України та 109-110 ЦПК України, право вибору підсудності справ між судами, належить виключно позивачу у справі, суд вважає, що в даному випадку строк позовної давності є пропущеним без поважних причин. Між тим, беручи до уваги приписи законодавства та встановлені судом під час здійснення судового провадження обставини справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості позовних вимог.
Судовий збір та інші судові витрати, в тому числі витрати відповідача-1 в сумі 13500 грн, понесені на оплату послуг адвоката Авдєєнка В.В., котрі заявлені до відшкодування згідно поданої заяви від 27.04.2017 року (вх. № 10073), надані згідно Договору №б/н від 18.04.2017, щодо представництва інтересів ТОВ "-Автотехсервіс-" та на підтвердження оплати яких надано копію платіжного доручення № 1318 від 24.04.2017 згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України та Закону України "Про судовий збір" покладаються на позивача у справі в частині сплаченого судового збору в сумі 4800 грн. В частині відшкодування витрат на послуги адвоката, то такі до задоволення не підлягають, оскільки як вбачається з графи "призначення платежу" платіжного доручення № 1318 від 24.04.2017 кошти в сумі 13500 грн., сплачені відповідачем -1 за надані послуги адвокату Авдєєнко В.В по іншому правочину, а саме договору від 16.03.2017, а тому не є підтвердженими документально.
В судовому засіданні 13.05.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду відповідно до ст.85 ГПК України.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4-2-4-7, 22, 28, 32-34, 35, 43, 44, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позовних вимог - відмовити.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони, прокурор, треті особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 30.05.2017р.
Суддя Н.О. Андрусик