25 травня 2017 року м. Київ К/800/11718/17
Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії та касування постанови, -
У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (далі - Товариство) звернулося з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило: визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Борейко М.В. щодо невчинення дій, спрямованих на закінчення виконавчого провадження ВП № 51044184 (далі - виконавче провадження) та зняття арешту з майна боржника, скасувати постанову від 23 червня 2016 року про стягнення з Товариства виконавчого збору в розмірі 1 548 559,97 гривень (далі - спірна постанова).
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відповідач, в силу вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, був зобов'язаний закінчити виконавче провадження і зняти арешт з майна боржника. Також, позивач зазначав, що спірна постанова Департаменту прийнята ним за відсутності для того достатніх правових підстав з порушенням прав Товариства, а тому останнє просило про задоволення позову.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача та скасовано спірну постанову.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.
Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.
За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Як встановлено судами, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року по справі № 804/5811/13-а, стягнуто з Товариства на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 15 482 586,20 гривень.
На виконання зазначеного рішення, Дніпропетровським окружним адміністративним судом 25 квітня 2016 року видано виконавчий лист № 804/5811/13-а.
12 травня 2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Борейко М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі вищевказаного виконавчого листа, яку направлено на адресу позивача листом за вих. № 459/7 від тієї ж дати.
Згідно інформації відстеження пересилання поштових відправлень, зазначений лист з постановою про відкриття виконавчого провадження був отриманий представником позивача за довіреністю 19 травня 2016 року.
Крім того, 12 травня 2016 року відповідачем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні, яку направлено на адресу позивача листом за вих. № 459/7 від тієї ж дати.
Згідно штампу на конверті, зазначене поштове відправлення з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні, отримано позивачем 20 травня 2016 року.
27 травня 2016 року на запит позивача Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів на адресу Товариства направлено лист № 04-07/958 із зазначенням реквізитів, на які необхідно сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.
В цей же день платіжним дорученням № 6504 позивачем переведено грошові кошти у розмірі 15 485 599, 70 грн. на реквізити, зазначені у листі стягувача з призначенням платежу - на виконання постанови № 804/5811/13-а.
В подальшому, позивачем направлено на адресу Департаменту клопотання про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з тим, що боржником здійснено самостійне фактичне виконання у повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, та про зняття арешту з майна боржника, накладеного відповідною постановою державного виконавця з наданням документів, що підтверджують переведення грошових коштів на адресу стягувача.
Здійснення повного погашення боргових зобов'язань за виконавчим листом підтверджено також листом стягувача, направленим на адресу Товариства.
Аналогічний за змістом лист 30 травня 2016 року за вих. № 04/07-965 направлено стягувачем на адресу відповідача.
Крім того, позивачем повторно направлялись листи на адресу Департаменту з клопотанням про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з тим, що боржником здійснено самостійне фактичне виконання у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, та про зняття арешту з майна боржника з наданням документів, що підтверджують переведення грошових коштів на адресу стягувача.
Повторний лист про повне погашення позивачем боргових зобов'язань направлено на адресу Департаменту також і стягувачем за вих. № 04-07/1142 від 13 червня 2016 року.
Однак, відповідачем винесено спірну постанову, а 30 червня 2016 року винесено постанову про арешт коштів боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у межах суми такого.
27 липня 2016 року за платіжним дорученням № 4846 позивачем переведено грошові кошти у розмірі 1 548 559,97 грн. на реквізити відповідача з призначенням платежу - погашення виконавчого збору відповідно до постанови від 23 червня 2016 року.
29 липня 2016 року, державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконання боржником рішення в повному обсязі, що підтверджено у письмовій заяві стягувача, а також винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.
Так, положеннями статті 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 606-XIV) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 25 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Окрім того, положеннями частини третьої статті 27 зазначеного Закону № 606-XIV передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
У даному випадку, суди попередніх інстанцій, проаналізувавши положення Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 606-XIV), в обсязі встановлених обставин справи і досліджених доказів, дійшли правильного висновку про незаконність спірної постанови і протиправність бездіяльності відповідача, оскільки ним не вичинялись дії, спрямовані на примусове виконання виконавчого документу, який виконано боржником самостійно у добровільному порядку.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленій у його постанові від 15 листопада 2016 року (справа № 21-5597а15).
Такі висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.
Також, скаржник надіслав до суду клопотання у якому просив повернути йому судовий збір в частині, внесеній в більшому розмірі, ніж встановлено законом і визначено судом.
Так, ухвалою судді від 11 квітня 2017 року, на підставі приписів правових норм Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI) визначено ставку судового збору за подачу до суду цієї касаційної скарги на рішення суду в розмірі 661,44 гривень.
Натомість, на виконання вимог зазначеної ухвали судді скаржником надіслано до касаційного суду платіжне доручення від 11 квітня 2017 року № 971, згідно якого останній сплатив судовий збір у розмірі 1600 гривень.
За правилами пункту 1 частини 1, частини 2 статті 7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною 1 цієї статті, - повністю
Враховуючи наведене, сплачений відповідачем судовий збір у розмірі 938,56 гривень (в частині внесеного у більшому розмірі, ніж встановлено законом) підлягає поверненню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 87, 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 7 Закону України "Про судовий збір", -
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії та касування постанови, за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, відмовити.
Клопотання представника Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом, задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернути Міністерству юстиції України сплачений судовий збір у розмірі 938,56 гривень згідно платіжного доручення від 11 квітня 2017 року № 971.
Копію цієї ухвали разом з документом про сплату судового збору і доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Суддя Вищого адміністративного
суду України М.І. Мойсюк