24 травня 2017 року м. Київ К/800/19000/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),
Стародуба О.П.,
Штульман І.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року,
У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 17 лютого 2016 року №40-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, або що його життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека. Судами враховано, що позивачем не підтверджено його членство в комуністичній партії Судану, звернення до правоохоронних органів щодо переслідування, утисків або погроз, а також відсутність відомостей щодо здійснення на даний час в Судані будь-яких збройних конфліктів чи переслідувань.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 є громадянином Судану, народився у м. Хартум, за національністю араб, за віросповіданням мусульманин-суніт.
15 серпня 2007 року авіарейсом Хартум (Судан) Каїр (Єгипет) позивач вибув з Судану. На території Єгипту він оформлював студентську візу до України, у зв'язку з чим перебув на території вказаної держави до 15 листопада 2007року, після чого виїхав до України авіарейсом Каїр (Єгипет) Стамбул (Туреччина) Київ (Україна). Державний кордон України перетнув легально на підставі національного паспорту та одноразової візи типу НОМЕР_1.
У період з 2007 року по 2010 рік позивач навчався в Тернопільському медичному університеті, який не закінчив у зв'язку з відсутністю коштів.
23 грудня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якій зазначив, що у разі повернення до країни громадянської належності його життю та свободі буде загрожувати небезпека. Вказав, що причиною виїзду з Судану було бажання здобути вищу освіту на території України, а також те, що до виїзду в Україну він був членом комуністичної партії, у зв'язку з чим має певні побоювання щодо добровільного повернення на Батьківщину.
За результатами розгляду справи громадянина Судану ОСОБА_3, Управлінням у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
8 січня 2014 року Управлінням по роботі з іноземцями та біженцями ГУ ДМС України в Одеській області видано наказ №1 «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким наказано здійснити оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або тимчасового захисту громадянину Судану ОСОБА_3, особова справа №2013ОD0436.
19 січня 2016 року, за результатами розгляду вказаної особової справи, Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із відсутністю умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Зазначено, що заявник особисто ані під час подання заяви, ані під час анкетування чи проведення інтерв'ю не повідомив про побоювання повернення на Батьківщину, які можуть бути пов'язані з соціально-політичною ситуацією чи будь-якою небезпекою для життя в регіоні його постійного проживання.
17 лютого 2016 року, керуючись статтею 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671-VI), за результатами розгляду особової справи позивача, Державною міграційною службою України прийнято рішення №40-16, яким відмовлено громадянину у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1, п.13 ч.1 статті 1 зазначеного Закону відсутні.
Відповідно до пунктів 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Пунктами 66 та 195 Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.
Таким чином, особа яка подала заяву про визнання біженцем або особа, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Як вбачається з матеріалів справи, під час звернення до Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області причиною виїзду з Судану позивач зазначив переслідування його з боку влади Судану через членство в партії Нугуд та участь у мітингах, через що його було заарештовано.
Однак, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження вказаниз тверджень, натомість, він з 2002 року неодноразово виїжджав із Судану та проблем на перетині кордону зі службою безпеки у нього не виникало.
Позивач прибув на територію України 15 листопада 2007 року та відразу ж вступив на навчання в Тернопільський медичний університет, що, свідчить про те, що причиною виїзду до України було бажання здобути вищу освіту.
Згідно з статтею 4 Директиви Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» у разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
При прибутті на територію України в 2007 році за захистом до її уповноважених органів позивач звернувся тільки в 2012 році. Позивач не може обґрунтувати звернення за захистом після тривалого перебування на території України
Колегія суддів, також, враховує, що позивач не звертався за захистом в країнах транзитного перебування (Єгипет, Туреччина), які є безпечними країнами.
З матеріалів справи вбачається, що в поясненнях позивача містяться розбіжності, зокрема щодо шляхів потрапляння в Україну (при зверненні у 2012 році позивач зазначив, що з Судану він прямував авіарейсом Хартум-Стамбул-Тверь, а потім з Москви авіарейсом Москва-Київ; при зверненні в 2013 році позивач повідомив, що з Судану він вилетів авіарейсом Хартум-Каїр, де пробув тиждень, а потім летів авіарейсом Київ-Стамбул-Київ). Зазначене ставить під сумнів правдивість показань позивача.
Враховуючи наявність розбіжностей в показаннях позивача, неможливість ним підтвердити свої доводи щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у зв'язку з його політичною діяльністю, звернення за легалізацією після тривалого перебування на території України, а також з врахуванням інформації по країні походження позивача, де на даний час відсутні будь-які відкриті збройні конфлікти, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог 2 та відсутність підстав для їх задоволення.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права, тому підстав до їх скасування чи зміни немає.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді Ю.Й. Рецебуринський
О.П. Стародуб
І.В. Штульман