"24" травня 2017 р. Справа № 922/93/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.,
за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (вх. № 1360 Х/1-42) на рішення Господарського суду Харківської області від 02 березня 2017 по справі № 922/93/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ;
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка, Харківська область;
про стягнення 108 836,52 грн,-
Рішенням Господарського суду Харківської області від 02 березня 2017 року у справі № 922/93/17 (суддя Калантай М.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 24498,87 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, 1500,84 грн 3% річних, 10113,36 грн інфляційних втрат, 541,70 грн судових витрат; в іншій частині позову відмовлено.
Позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в задоволенні стягнення збитків та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в зазначеній частині.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У судове засідання, яке відбулось 24 травня 2017 року, представники сторін не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про отримання поштового відправлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (Том 2, а. с. 24) та повернутою на адресу суду копією ухвали з поштовим відправлення з відміткою про "вибуття адресата" (Том 2, а. с.20-23).
Відповідно до п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою відповідача є: 62458, Харківська область, Харківський район, смт.Покотилівка, вул.Фрунзе, 18. Вказані відомості співпадають з відомостями, зазначеними позивачем у позовній заяві.
За вказаною адресою відповідачу направлялась копія ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2017 року про прийняття апеляційної скаргу прийнято до провадження та призначення її до розгляду.
Враховуючи вищезазначене, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що явка сторін не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності за наявними матеріалами у справі.
Розглянувши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини спору.
15 червня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" (лізингоодержувач) укладено договір про фінансовий лізинг № 00008817, відповідно до якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2013 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZEX044858, двигун № CBZА37894 (далі за текстом - Об'єкт лізингу), а відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі за текстом - План відшкодування), що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 20680,00доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 6204,00доларів США. Строк лізингу визначено сторонами у 84 місяців.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за даним договором відповідачу було направлено Вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору, яку останній отримав 16 квітня 2015 року.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобовє'язань за договором про фінансовий лізинг №00005726 від 04 вересня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна звернулось з позовом про стягнення з останнього заборгованості в розмірі 108 836, 52 грн, з яких: 4498,87 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, 69729,45 грн збитків, 1500,84 грн 3% річних, 10113,36 грн інфляційних втрат.
Суд першої інстанції з огляду на відсутність доказів оплати лізингових платежів в розмірі 24498,87 грн задовольнив позовні вимоги в даній частині в повному обсязі. Одночасно суд зазначив на правомірності стягнення 1500,84 грн 3% річних, 10113,36 грн інфляційних втрат. Між тим Господарський суд Харківської області наголосив на безпідставності заявлення до стягнення збитків в розмірі 69 729,45 грн з огляду на: 1)необгрунтованість розрахунку суми упущеної вигоди та не наданні доказів вартості обєкту лізингу як суми коштів, визначеної професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства, як то погоджено сторонами в п. 12.9 договору; 2) витрати на оплату юридичних послуг не є збитками в розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.
Не погоджуючись з даною позицією суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" наголошує в апеляційній скарзі на неправомірній відмові суду першої інстанції у стягненні збитків у розмірі 69729,45 грн. За твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" з огляду на неналежне виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" умов договору зазнав витрат, у зв'язку з необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер і партнери" з метою отримання послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді. Крім того позивач наголошує в апеляційній скарзі на неправомірній відмові суду першої інстанції у стягненні упущеної вигоди в розмірі 63 723,45 грн, оскільки дана сума є упущеною вигодою, отримання якої мало б місце в разі належного виконання стороною взятих на себе зобов'язань щодо виплати повної вартості товару та її його викупу.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що 15 червня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" (лізингоодержувач) укладено договір про фінансовий лізинг № 00008817, відповідно до якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2013 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZEX044858, двигун № CBZА37894, а відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі за текстом - План відшкодування), що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 20680,00доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 6204,00доларів США. Строк лізингу визначено сторонами у 84 місяців.
За змістом частини 1 статті 292 Господарського кодексу України (ГК України), лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Факт передачі обєкту лізингу не спростовано відповідачем.
Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.
За приписами статті 16 вказаного Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
У відповідності до п. 6.5 додатку до договору "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" (далі - "Умови лізингу", Том 1 а.с. 27), щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у Плані відшкодування.
У Плані відшкодування відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких (якої) узгоджений сторонами (п. 6.4 Умов лізингу).
Як зазначив позивач у позовній заяві, з грудня 2014 року відповідач припинив сплачувати лізингові платежі.
Так у відповідача виникла наступна заборгованість за Договором:
- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за грудень 2014 року на суму 632,12грн., відповідно до рахунку № 00243331 від 03.12.2014, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.12.2014;
- несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 5621,98грн., відповідно до рахунку № 00254919 від 13.01.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.01.2015;
- несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 6246,64грн., відповідно до рахунку № 00256759 від 02.02.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2015;
- несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2015 року на суму 7731,00грн., відповідно до рахунку № 00262459 від 06.03.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.03.2015;
- несплата щомісячного лізингового платежу за квітень 2015 року на суму 7267,13грн., відповідно до рахунку № 00268160 від 04.06.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.04.2015.
Загальна сума невиконаних зобов'язань за лізинговими платежами становить 27 498,87 грн.
Відповідно до п. 8.3.1 Умов Договору, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1 Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим договором.
Матеріалами справи підтверджується, що 16 квітня 2015 року відповідачем отримано повідомлення про розірвання Договору.
Відповідно до п. 8.3.2 Умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.
Згідно з п. 12.6.1 Умов лізингу, позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути Об'єкт лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.
За змістом п. 12.7 Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.
У відповідно до п. 12.9 Умов лізингу, у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення. Крім того, відповідно до вимоги відповідачу встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня отримання вимоги.
Контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.(пункт 12.13)
Таким чином, враховуючи умови договору, погоджені сторонами, відповідач був належним чином повідомлений про припинення договору та вимогу позивача сплатити заборгованість та повернути Об'єкт лізингу. Отже датою розірвання договору є 30 квітня 2015 року.
Позивач зазначає, що, станом на час розгляду справи, відповідач заборгованість у сумі 20685,69 грн належним чином не сплатив.
Оскільки відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, останній визнається судом таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань за договором лізингу.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 24 498,87 грн.
Правомірним є також висновок суду в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат враховуючи наступне.
Згідно зі статті 610, статті 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача, суд апеляційної інстанції визнає вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних такими, що підлягають повному задоволенню в сумах 10113,36 грн та 1500,84 грн відповідно.
Правомірним є також висновок місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні збитків в розмірі 69 729,45 грн з огляду на наступне.
Звертаючись з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" просить суд стягнути з відповідача 69729,45 грн збитків, що складаються з:
-400,00 грн - відшкодування послуг у зв'язку із відновленням порушеного права як власника О'бєкту лізингу;
-63 323, 43 грн - збитки згідно пункту 12.9. Контракту (упущена вигода).
-6 000,00 грн - відшкодування послуг спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" з юридичного консультування, підготовці позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді
Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин (зокрема, відшкодування заподіяних збитків) є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Також положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків, а за частинами 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.
Правомірність стягнення з відповідача 400,00 грн аргументована Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" необхідністю залучення третіх осіб для здійснення дій зі зберігання предмету лізингу(отримання послуг зберігання від ТОВ "Автосоюз").
Слід зазначити, що приписами договору не передбачений обовязок відповідача здійснювати оплату послуг зі зберігання (стоянки) повернутого автомобільного транспорту.
При цьому автомобіль типу VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2013 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZEX044858, двигун № CBZА37894 не вибув із власності лізингодавця, та після розірвання договору був повернутий останньому. Отже, позивач і під час дії договору, так і після вилучення автомобільного транспорту був єдиним власником і відповідно мав весь обсяг прав та обов'язків власника.
Зміст статті 322 ЦК України встановлює обов'язок власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпорядження майном.
Відтак, витрати зі зберігання (стоянки) автомобіля є витратами, які несе Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" з утримання свого майна і не можуть розглядатись в контексті збитків, спричинених неналежним виконанням лізингоодержувачем грошових зобовязань.
Стосовно заявленої до стягнення суми збитків в розмірі 63 323, 45 грн згідно пункту 12.9. договору суд зазначає наступне.
Згідно п. 12.9 умов лізингу лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю Об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу Об'єкту лізингу або, якщо Об'єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю Об'єкту лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та Лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими Платежами, що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем відповідно до умов контракту.
Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована Лізингодавцю Лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання його Лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання Контракту.
За змістом договору для стягнення суми збитків, як упущеної вигоди в порядку пункту 12.9, обов'язковим є проведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" продажу Об'єкту лізингу або професійної оцінки майна відповідно до чинного законодавства.
В той же час, Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" не зазначалось і не надавались докази проведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" продажу Об'єкту лізингу (як то договір купівлі-продажу, платіжні доручення, тощо) або професійної оцінки автомобіля типу VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2013 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZEX044858, двигун № CBZА37894 відповідно до чинного законодавства.
Таким чином, позивачем не обґрунтовано розрахунок суми збитків у розмірі 63 323, 45 грн згідно до пункту 12.9. договору
Поряд з цим колегія суддів вважає правомірним висновок суду в частині відмови у стягненні витрат на оплату юридичних послуг в розмірі 6 000,00 грн.
У межах пункту 8.2.3 договору сторони домовились, що у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовується санкція у вигляді компенсації будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем у відповідно до договору. Позивач надає відповідачу відповідну документацію, що підтверджує понесення витрат, проте ненадання такої документації не звільняє відповідача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації.
Відповідно до п. 12.10 договору, у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, позивач прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка обєкта лізингу, доставка обєкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.
Згідно з п. 16.1 договору, усі збори, податки, гонорари, грошові штрафи та інші витрати, що повязані з договором і можуть виникати протягом строку дії договору, виплачуються або відшкодовуються виключно відповідачем.
Отже, для відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" витрат на оплату юридичних послуг обов'язковим є проведення відповідної оплати з боку позивача та надання доказів такої оплати до суду.
Проте позивачем, в порушення статей 33, 34 ГПК України, не надано жодних доказів оплати ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" юридичних послуг в розмірі 6000,00 грн, що свідчить про недоведення позовних вимог в даній частині.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 02 березня 2017 по справі № 922/93/17 без змін.
У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 ГПК України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 33 ,44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
рішення Господарського суду Харківської області від 02 березня 2017 по справі № 922/93/17 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 29 травня 2017 року.
Головуючий суддя В.В.Россолов
Суддя Р.А.Гетьман
Суддя П.В.Тихий