23.05.2017 року Справа № 904/12343/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кощеєва І.М. ( доповідач ),
суддів: Кузнецова В.О., Євстигнеєва О.С.
секретар судового засідання: Ковзиков В.Ю.
представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - представник ( дов. від 30.03.2017 р. № 30032017/1 )
від відповідача: ОСОБА_2 - представник ( дов. від 10.01.2017 р. № 5 ), ОСОБА_3 - представник ( дов. від 11.02.2016 р. № 27 )
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "АТМК-Сервіс"
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2017 р. у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АТМК-Сервіс",
м. Дніпро
до Комунального підприємства "Спорт-Дніпро",
м. Дніпро
про стягнення 219 526,77 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АТМК-Сервіс" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Спорт-Дніпро" про стягнення 159 600,00 грн. боргу за поставлені спортивні вироби та обладнання згідно з договором № 10 від 04.09.2013 р., 29 526,00 грн. пені, 11 172,00 грн. штрафу,15 500,41 грн. інфляційних нарахувань, 3 728,36 грн. - 3% річних.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2017 р. ( суддя Воронько В. Д. ) у справі № 904/12343/16 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що Відповідач в порушення чинного законодавства України не здійснив оплату товару, але позовну заяву подано після спливу трирічного терміну позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "АТМК-Сервіс" звернулося до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду, та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги, Позивач посилається на те, що висновок суду першої інстанції про те, що враховуючи положення ст. 692 ЦК України, строк виконання Відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару є таким, що настав з моменту прийняття товару Позивачем, не узгоджується з приписами ст. 530 ЦК України, а також особливим порядком виконання бюджетних грошових зобов'язань, опосередкованих Бюджетним кодексом України та пов'язаним з ним законодавством. Зокрема, для виконання зобов'язань з оплати поставленого товару, бюджетна установа, до кола яких належить Відповідач, повинна зареєструвати бюджетне зобов'язання у Державній казначейській службі України, й лише після цього може здійснюватися фактична оплата. Оскільки Відповідач є комунальним підприємством, що фінансується з місцевого бюджету, Договір від 04.09.2013 р. № 10 укладався після проведення тендеру з державних закупівель, зобов'язання Відповідача з оплати поставленого товару є бюджетними зобов'язаннями в розумінні п. 7 ч. І ст.1 Бюджетного кодексу України, які здійснюються протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Скаржник також посилається на те, що місцевий суд, в порушення вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України, застосував позовну давність до вимоги, щодо якої Відповідачем не було заявлено про застосування позовної давності, за власною ініціативою. Крім того, за твердженням Позивача Відповідач вчинив дії, що свідчать про визнання ним свого боргу та виконання Позивачем своїх зобов'язань в повному обсязі, тому, після переривання, строк позовної давності за вимогою про стягнення основного боргу почав свій перебіг заново 16.03.2016 р. і закінчиться лише 16.03.2019 р. Так, Відповідач своїми листами від 24.01.2014 p. № 04/1 та від 16.03.2016 р. № 48 фактично визнав претензію Позивача, підтвердивши виконання Позивачем його обов'язку за Договором у повному обсязі. Не сплинула позовна давність і щодо стягнення штрафних санкцій, трьох відсотків річних та індексу інфляції, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи.
Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача ОСОБА_4 у складі колегії суддів: Кузнецова В.О., Євстигнеєва О.С.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2017р. апеляційна скарга прийнята до провадження колегією суддів у складі: ОСОБА_4 М.( головуючий ), суддів: Кузнецова В.О., Євстигнеєва О.С. Розгляд справи призначено на 25.04.2017 р.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено на 23.05.2017 р.
У судовому засіданні 23.05.2017 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до приписів ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено матеріалам справи, 04.09.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТМК-Сервіс" ( Виконавець ) та Комунальним підприємством "Спорт-Дніпро" Дніпропетровської міської Ради ( Замовник ) укладено Договір про закупівлю товарів ( робіт та послуг ) за державні кошти № 10, за умовами п. 1.1 якого Виконавець зобов'язується у серпні-вересні 2013 року поставити Замовникові товари, зазначені у специфікації, згідно додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору, а Замовник - прийняти і оплатити такі товари ( роботи або послуги ). Найменування ( номенклатура, ассортимент ) товару ( роботи або послуги ): вироби спортивні ( спортивне обладнання ). Кількість товарів: 10 комплектів ( п. 1.2. договору ).
Ціна договору становить 399 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 66 500,00 грн. Ціна за 1 комплект: 39 900,00 грн., в т.ч. ПДВ - 6 650,00 грн. ( п. 3.1 договору та Додаток № 1).
Додатковою угодою від 16.09.2013 р. сторони змінили п. 5.1 договору, за яким строк ( термін ) поставки ( передачі ) товарів ( виконання робіт або надання послуг ) і встановлений у розмірі 30 (тридцяти) календарних днів від дня надходження відповідного фінансування витрат Замовника, а саме від 16.09.2013 р.
Умовами п. 5.2. договору сторони погодили, що доставка, встановлення, підготовка основи та монтаж обладнання здійснюється за рахунок Виконавця.
Відповідно до п. 4.1. договору, розрахунки проводяться шляхом: оплати Замовником після пред'явлення Виконавцем рахунка на оплату товарів після підписання сторонами видаткових накладних ( акту приймання-передачі ). До рахунка додаються: видаткові накладні ( акт приймання-передачі ) ( п. 4.2 договору ).
Умовою п. 6.1.1. договору передбачено обов'язок Замовника своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари ( надані послуги або виконані роботи ).
Ст. 193 ГК України, визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На виконання умов договору Виконавець поставив Замовнику товар, що підтверджується рахунками та видатковими накладними № 45-54, направленими в адресу останього за результатами поставки та встановлення спортивного обладнання за договором.
В порушення взятого на себе договірного зобов'язання, Замовник частково підписав та зареєстрував в Управлінні Державної казначейської служби України у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ( на цей час є Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Дніпра ) ( далі - Управляння ) наступні видаткові накладні: видаткова накладна № 46 від 24.10.2013 р. на суму 39 900 грн., зареєстрована - 31.10.2013 р.; видаткова накладна № 45 від 01.11.2013 р. на суму 39 900 грн., зареєстрована - 01.11.2013 р.; видаткова накладна № 47 від 08.11.2013 р. на суму 39 900 грн., зареєстрована - 15.11.2013 р.; видаткова накладна № 48 від 14.11.2013 р. на суму 39 900 грн., зареєстрована - 20.11.2013 р. Реєстрація вказаних видаткових накладних в Управлінні підтверджується листом від 10.12.2015 р. № 02-12/893.
З метою досудового врегулювання спору Позивачем направлялися Відповідачу вимоги щодо належного виконання зобов'язань та сплати заборгованості за отриманий товар у сумі 399 000,00 грн.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Ч. 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 2, 3 вказаної статті визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
П. 7.2.2. договору сторонами погоджено, за за порушення строків виконання зобов'язань стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів ( робіт, послуг ), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
Звертаючись з цим позовом, Позивач заявляє до стягнення 219 526,77 грн. заборгованості за видатковими накладними № 46 від 24.10.2013 р., № 45 від 01.11.2013 р., № 47 від 08.11.2013 р., № 48 від 14.11.2013 р., а також нарахованих 3 % річних за період з 17.03.2016 р. по 26.12.2016 р. у сумі 3 728,36 грн., інфляційних втрат за аналогічний період у сумі 15 500,41 грн., та пені на суму заборгованості у розмірі 29 526,00 грн., а також штрафу у сумі 11 172,00 грн.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на закінчення строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України строк, протягом якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу є позовною давністю.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення ( ч. 3 ст. 267 ЦК України ).
Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч. 1 ст. 261 ЦК України ).
Відмовляючи в задоволені позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача означеної заборгованості, місцевий господарський суд виходив з того, що судом встановлено факт поставки товару, оплата якого мала здійснюватись Відповідачем по факту поставки, тобто негайно з моменту його отримання за видатковими накладними, як того вимагає ст. 692 ЦК України, але оплату якого Відповідач в порушення чинного законодавства України не здійснив. Відповідно загальний строк позовної давності у три роки щодо вимоги про оплату товару за накладними № 46 від 24.10.2013 р., № 45 від 01.11.2013 р., № 47 від 08.11.2013 р., № 48 від 14.11.2013 р. на дату звернення Позивача до суду з цим позовом сплинув, що стало підствою для відмови в задовлені позовних вимог Позивача.
Дослідивши доводи апеляційної скарги Відповідача, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують вказаного вище висновку місцевого господарського суду, виходячи з наступного.
Приписами ст. 530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Виходячи зі змісту п. 4.1 договору колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки умови викладено альтернативно, то строк оплати сторонами не встановлено.
Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Аналогічна правова позиція викладена в п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої ст. 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок виникає, наприклад, з припису ч. 1 ст. 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.
Враховуючи наведене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про виникнення у Відповідача обов'язку негайного виконання грошових зобов'язань щодо оплати отриманого товару, оскільки строк оплати за спірними накладними № 46 від 24.10.2013 р., № 45 від 01.11.2013 р., № 47 від 08.11.2013 р., № 48 від 14.11.2013 р. є таким, що настав з моменту прийняття товару Позивачем, який визначається за правилами ст. 692 ЦК України, тобто не залежно від того чи пред'явив йому Позивач пов'язану з цим вимогу.
Позовна заява подана до суду 27.12.2016 р., тобто вже після спливу трирічного строку позовної давності.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ч. 4 ст. 267 ЦК України ).
Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги ( стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо ).
Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 Цивільного кодексу України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 Цивільного кодексу України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу ( п. 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" ).
Оскільки позовну заяву подано після спливу трирічного терміну позовної давності, у задоволенні позову слід відмовити.
Колегія суддів не приймає уваги доводи Скаржника, що місцевий суд застосував позовну давність за власною ініціативою, оскільки як вбачається з відзиву на позов наданого Відповідачем під час розгляду спору в суді першої інстанції, останній вказував на сплив 10.10.2016 р. позовної давності щодо порушення умов договору ( а. с. 37-40 ).
Крім того, в протоколі судового засідання ( а. с. 46 ) зазначено про заяву представника Відповідача про закінчення строку позовної давності.
Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останьому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання ( п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" ).
Щодо твердження Скаржника про переривання строку позовної давності, то воно також не знайшло свого підтвердження, оскільки листи від 24.01.2014 p. № 04/1 та від 16.03.2016 р. № 48, на які посилається Позивач не свідчать про визнання Відповідачем свого боргу.
З огляду на наведене, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення місцевого господарського суду.
Керуючись ст. ст. 101-103, 105 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТМК-Сервіс" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2017 р. у справі № 904/12343/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Постанова складена у повному обсязі 25.05.2017 року
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя В.О. Кузнецов
Суддя О.С. Євстигнеєв