04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"18" травня 2017 р. справа№ 922/1952/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Власова Ю.Л.
при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.
за участю представників: позивача - ОСОБА_2
відповідача - не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
на рішення Господарського суду м. Києва від 26.08.2016 р.
у справі № 922/1952/16 (суддя - Підченко Ю.О.)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк"
про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності
У липні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (далі - відповідач) про:
- визнання недійсними рамкової угоди від 24.05.2013 р. № FW 202.491 та договору про надання траншу від 24.05.2013 р. № 202.44015/ FW 202.491, що є її невід'ємною частиною, укладені між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк";
- застосування правових наслідків визнання недійсними рамкової угоди від 24.05.2013 р. № FW 202.491 та договору про надання траншу від 24.05.2013 р. № 202.44015/ FW 202.491, зобов'язавши Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути Публічному акціонерному товариству "ПроКредит Банк" суму фактично одержаного кредиту у розмірі 251 756,00 грн, а Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк" повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 суму фактично сплачених у доларах США платежів у розмірі, який орієнтовно становить 11 000,00 дол США, в національній грошовій одиниці за курсом НБУ станом на момент повернення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2016 р. у справі № 922/1952/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 26.08.2016 р., Фізична особа-підприємць ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що кредитний договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, а саме - витрат коштів отримання кредиту на придбання основних засобів, а частково був направлений на погашення заборгованості за іншим кредитним договором. Крім того, у 2014-2015 роках курс долара США значно виріс, про таку істотну зміну обставин позичальнику не було відомо при підписанні кредитного договору. Також, оскільки фактично кредит позивач отримав у національній валюті, то і повернення кредиту, на його думку, має відбуватися у гривнях у межах суми фактично зарахованої відповідачем.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 р. у складі колегії суддів: Корсакова Г.В. (головуючий), Гончаров С.А., Станік С.Р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.11.2016 р.
Судове засідання, призначене на 16.11.2016 р., не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючої судді Корсакової Г.В. у відпустці.
Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду № 09-52/6171/16 від 22.11.2016 р. у зв'язку з участю судді Станіка С.Р. у підготовці в Національній школі суддів України призначено повторний автоматизований розподіл справи № 922/1952/16, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсакова Г.В. (головуючий), Гончаров С.А., Іоннікова І.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 12.01.2017 р.
Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду № 09-53/107/17 від 12.01.2017 р. у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 922/1952/16, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсакова Г.В. (головуючий), Гончаров С.А., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 23.02.2017 р.
Судове засідання, призначене на 23.02.2017 р., не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючої судді Корсакової Г.В. на лікарняному. Відтак, ухвалою від 28.02.2017 р., після виходу головуючої судді з лікарняного, розгляд справи призначено на 06.04.2017 р.
Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/319/17 від 07.04.2017 р. у зв'язку з перебуванням головуючої судді Корсакової Г.В. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл справи № 922/1952/16, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2017 р. було прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду м. Києва від 26.08.2016 р. у справі № 922/1952/16 до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено розгляд справи на 18.05.2017 р.
10.05.2017 р. через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання чинності рішенням Чугуївського міського суду Харківської області у справі № 636/2753/16-ц.
Розглянувши у судовому засіданні 18.05.2017 р. вказане клопотання, судова колегія дійшла висновку про відмову в його задоволенні, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Як передбачено п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду Київської області № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України", господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі.
Однак, позивач не наводить жодних обставин, у зв'язку з якими неможливо розглянути дану справу до набрання чинності рішенням Чугуївського міського суду Харківської області у справі № 636/2753/16-ц.
В засідання суду, призначене на 18.05.2017 р., представник відповідача не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.
Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
24.05.2013 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - позичальник) та Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (далі - кредитор) укладено рамкову угоду № FW 202.491 (далі - рамкова угода).
Відповідно до п. 2.1 рамкової угоди кредитор на підставі цієї угоди зобов'язується здійснювати кредитування у межах лімітів, визначених угодою та кредитним договором.
Пунктом 2.2 рамкової угоди встановлено ліміт суми кредитування - еквівалент 300 000,00 грн, ліміт строку кредитування - 120 місяців, максимальний розмір процентів - 40 % річних.
24.05.2013 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - позичальник) та Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (далі - кредитор) було укладено договір про надання траншу № 202.44015/ FW 202.491 (далі - кредитний договір).
Відповідно до розділу 2 кредитного договору розмір кредиту - 37 500,00 дол США; строк користування - 60 місяців від дати видачі кредиту включно; проценти - тип процентної ставки - змінювана; розмір процентів - 15% річних, виходячи з 360 календарних днів у році; цільове призначення кредиту - придбання основних засобів; спосіб видачі кредиту - продаж кредитних коштів на МВРУ та зарахування їх гривневого еквівалента на рахунок позичальника у кредитора.
Згідно з розділом 3 кредитного договору позичальник уповноважує кредитора здійснити у день видачі кредиту продаж усієї суми кредиту на міжбанківському валютному ринку України за курсом кредитору та зарахувати гривневий еквівалент проданої валюти на рахунок позичальника. Одночасно позичальник уповноважує кредитора здійснити договірне списання суми комісії кредитора та інших банків за операцію продажу валюти згідно з тарифами кредитора та суми інших витрат/втрат, пов'язаних даною операцією.
Даний договір є невід'ємною частиною рамкової угоди, умови якої вважаються умовами цього договору і регламентують усі відносини між сторонами, що виникли на підставі цього договору (п. 7 кредитного договору).
На виконання умов укладених угод позивач отримав кредит від відповідача у сумі 297 093, 29 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 27.05.2013 р.
24.05.2013 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (далі - іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки № FIL.113586-ІД1 (далі - договір іпотеки).
Відповідно до п. 2.2 договору іпотеки предметом цього договору є нерухоме майно у вигляді нежитлового приміщення на цокольному поверсі, загальною площею 89,8 кв.м, що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, вул. Леонова, 29, та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 14.05.2013, індексний номер 3373673.
В подальшому, до кредитного договору між сторонами було укладено додаток № 1 - Графік повернення кредиту та сплати процентів.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що кредитний договір, на думку позивача, має бути визнаний недійсним, оскільки він суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Як передбачено ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як передбачено ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Як передбачено ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Укладаючи кредитний договір, сторони у розділі "Гарантії та підтвердження" визначили такі умови, зокрема:
- перед підписанням сторони належно і у достатній формі ознайомилися з усіма умовами договору, рамкової угоди, тарифами кредитора, їх повністю та однаково з кредитом розуміє, вважає справедливими, адекватними, розумними та жодних заперечень не має;
- цей договір підписаний позичальником добровільно, волевиявлення позичальника є вільним, не під впливом помилки, тиску чи тяжких обтяжень.
У розділі договору "Попередження про валютні ризики" сторони погодили такі умови:
- погашення кредиту здійснюється виключно у валюті кредиту незалежно від зміни будь-яких обставин;
- впродовж дії договору курс іноземної валюти, а також і вартість кредиту для позичальника можуть істотно змінюватися;
- ризики, пов'язані із зміною курсу іноземної валюти, несе позичальник.
Також позичальник підтверджує, що мав право отримати кредит у національній валюті, але добровільно та за власною ініціативою вибрав кредитування у іноземній валюті, оскільки заінтересований саме у такому кредиті, незважаючи на усі існуючі ризики та можливі негативні зміни.
Таким чином, положення укладеного кредитного договору є результатом домовленості обох сторін, а тому є обов'язковими до виконання сторонами цього договору.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про визнання недійсними рамкової угоди від 24.05.2013 р. № FW 202.491 та договору про надання траншу від 24.05.2013 р. № 202.44015/ FW 202.491 та застосування правових наслідків визнання рамкової угоди від 24.05.2013 р. № FW 202.491 та договору про надання траншу від 24.05.2013 р. № 202.44015/ FW 202.491 недійсними шляхом стягнення з Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" на користь Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 різниці між фактично виданою сумою кредиту та сумою фактично сплачених платежів у розмірі 48 723, 83 грн, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно доводів скаржника про те, що кредитний договір має бути визнаний недійсним, оскільки він суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно з п. "в" ч. 4 ст. 5 вказаного Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
За відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Публічному акціонерному товариству "ПроКредит Банк" було видано банківську ліцензію від 13.10.2011 р. № 195, Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій від 13.10.2011 р. № 195.
Таким чином, оскільки у відповідача наявна генеральна ліцензія та письмовий дозвіл Національного банку України, тому здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства.
Стосовно доводів скаржника про те, що відповідач ввів його в оману під час укладення спірних правочинів, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Як передбачено п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Отже, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до зазначеної норми, є введення однією стороною іншої сторони правочину в обману щодо обставин, які мають істотне значення. Якщо особа, яка вчинила правочин (ч. 1 ст. 229 ЦК України), помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач.
Однак, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження доводів скаржника.
Крім того, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, укладаючи рамкову угоду та кредитний договір, на власний розсуд обрав валюту кредиту, а саме долар США, оскільки був заінтересований саме у такому кредиті, незважаючи на усі існуючі ризики та можливі негативні зміни, про що зазначено у самому кредитному договорі, який підписаний.
Разом з цим, в своїй апеляційній скарзі позивач зазначав про порушення місцевим судом при постановленні оскаржуваного рішення норм процесуального права, а саме спір був розглянутий та рішення постановлене без його участі, який не був належним чином повідомлений про день та час розгляду спору, що є безумовною підставою для скасування такого рішення.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, зокрема у випадку розгляду справи за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомлених належним чином про місце засідання суду.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.08.2016 р. розгляд справи було відкладено на 26.08.2016 р.
Вказана ухвала була відправлена сторонам місцевим судом 25.08.2016 р., що підтверджується штампом Господарського суду м. Києва про відправку на звороті зазначеної ухвали.
Проте, ухвала про відкладення справи була отримана позивачем 31.08.2016 р., що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.
Таким чином ухвала про відкладення розгляду справи було відправлена позивачу за день до судового засідання.
Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1-7 частини третьої статті 104 ГПК, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 ГПК приймає нове рішення.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були неправильно застосовані норми процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції від 26.08.2016 р. у справі № 922/1952/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.
Витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника, оскільки рішення суду прийнято не на його користь.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 26.08.2016 у справі № 922/1952/16 - скасувати повністю та прийняти нове рішення.
3. У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відмовити повністю.
4. Матеріали справи № 922/1952/16 повернути до Господарського суду м. Києва.
5. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Андрієнко
Ю.Л. Власов