33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"24" травня 2017 р. Справа № 918/217/17
Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до Кузнецовського міського комунального підприємства
про стягнення в сумі 73 380 грн. 54 коп.
В засіданні приймали участь:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 25 від 13.01.2017року, ОСОБА_2, довіреність № 001/3454 від 21.04.2017року
від відповідача: не з'явився
Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.
Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.
Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якої діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Кузнецовського міського комунального підприємства (далі - відповідач) про стягнення в сумі 73 380,54 грн.
Ухвалою суду від 31.03.2017 року порушено провадження та справу призначено до розгляду на 13.04.2017 року.
13.04.2017 року через відділ канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи Витяг з ЄДРПОУ щодо позивача та копій додатків до податкової декларації з ПДВ за липень 2016 року - січень 2017 року.
Ухвалою суду від 13.04.2017 року розгляд справи відкладено на 25.04.2017 року.
24.04.2017 року через відділ канцелярії господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення по суті позовних вимог, в яких останній зазначає, що в діях відповідача наявний склад правопорушення, а саме: порушення відповідачем умов п. 5.5 договору № 80 «В» від 30.09.2003 року та умов листа № 174/821 від 27.01.2015 року як невід'ємної частини договору (нескладення в електронній формі та неподання позивачу податкової накладної), чим і завдано збитки позивачу у вигляді втраченої вигоди, що полягають у втраті позивача можливості отримати податковий кредит в розмірі 73 380,54 грн. З боку позивача було остаточно втрачено право на відображення податкового кредиту на вказану суму у зв'язку із закінченням на дату подання позову строку віднесення сум податків до податкового кредиту, котрий (строк) передбачений абз.7 п. 198.6 ст. 198 ПКУ (в редакції, чинній до 01.01.2017 року - не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податків, в протилежному випадку позивач мав би право на формування податкового кредиту.
Крім того, позивачем 25.04.2017 року долучено до матеріалів справи копії податкових декларацій з податку на додану вартість за період липень 2016 року - січень 2017 року, аналітичну картку по субрахунку 64.4. "Податковий кредит" за період 2016 року по відповідачу.
Ухвалою суду від 25.04.2017 року розгляд справи відкладено на 10.05.2017 року.
Ухвалою суду від 10.04.2017 року розгляд справи відкладено на 24.05.2017 року.
23.05.2017 року через відділ канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації розгляду справи за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке задоволено судом.
Крім того, позивачем подано належним чином завірені копії розрахунків сум до оплати за комунальні послуги (централізоване водопостачання та водовідведення за період червень - грудень 2016 року та рахунків, виставлені відповідачем позивачу для проведення оплати (за період червень - грудень 2016 року), а також письмові пояснення по суті позовних вимог, де останній зазначає, що у зв'язку з тим, що відповідачем порушені умови договору № 80 «В» від 30.09.2003 року в частині подання позивачу, як замовнику послуг, податкових накладних, складених в електронній формі з дотриманням умови щодо їх реєстрації у встановленому законодавством порядку, позивачем, відповідно до норм абзацу 17 п. 201.10 ст. 201 ПКУ (в редакції, чинній протягом спірного періоду), у вигляді Додатків 8 до декларацій з ПДВ за період липень 2016 року - січень 2017 року подана скарга про порушення відповідачем як продавцем послуг граничних термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відповідно до пп. 78.1.9. п. 78.1. ст. 78 ПК України податковим органом щодо відповідача повинна бути проведена документальна позапланова перевірка, оскільки щодо нього подана вказана скарга, та як наслідок - застосування податковим органом заходів щодо усунення порушень податкового законодавства - за порушення строків реєстрації податкових накладних застосовуються штрафні санкції відповідно до ст. 1201 ПКУ, що не являється підставою для формування позивачем податкового кредиту на спірну суму.
Крім того, як зазначає позивач, до червня 2016 року відповідач проводив належну реєстрацію податкових накладних без посилань на показники лічильників, а враховуючи загальний об'єм наданих послуг по договору. Отже, відповідачем не було вжито всіх залежних від нього заходів належного виконання обов'язку, тому у позивача виникли збитки у вигляді втраченої вигоди, що полягають у втраті можливості отримання податкового кредиту в розмірі 73 380,54 грн.
В судове засідання 24.05.2017 року з'явилися представники сторін, представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задоволити, представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце проведення судового засіданні повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що не явка відповідача в судове засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.
У судовому засіданні 24.05.2017 року відповідно до ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30.09.2003 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (позивач) та Кузнецовським міським комунальним підприємством (відповідач) укладено договір № 80 "В" на подачу питної води, приймання та очищення стічної води на МОС м. Кузнецовська.
Згідно з п. 1.1 договору відповідач взяв на себе зобов'язання забезпечувати позивача питною водою в розмірі встановленого ліміту та приймати стічні води промислових та непромислових підрозділів до комунального трубопроводу та очищати їх на очисних спорудах в об'ємі встановленого ліміту.
Підпунктом 2.2.2. пункту 2.2. договору зобов'язано позивача виконувати умови та порядок оплати за надані послуги по водоспоживанню та водовідведенню, які передбачені договором, а саме оплачувати надані послуги відповідно до поданого розрахунку комунальним підприємством до 15 числа місяця наступного за звітним.
За умовами договору розрахунки за надані послуги проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів, розрахунковим місяцем є календарний місяць (п.п. 5.1, 5.2 договору).
У відповідності до п.5.5.договору, в редакції протоколу розбіжностей, комунальне підприємство кожного місяця подає до 6 - го числа розрахунок для оплати, а також податкову накладну та рахунок.
Відповідно до п.п. 9.1., 9.3. договору, з врахуванням протоколу розбіжностей, цей договір укладено на один рік і вступає в силу з 01.10.2003 року та діє до 01.10.2004 року. Договір вважається переукладеним на той же термін і на тих же умовах, якщо за один місяць до закінчення терміну дії жодна із сторін не заявила іншій стороні про закінчення терміну його дії.
Вказаний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.
Судом встановлено, що на виконання умов договору відповідачем у період з червня по грудень 2016 року надано послуги з централізованого водопостачання, що стверджується рахунками - фактурами: №МКП 00008396 від 30.06.2016 року на суму 42 985,45 грн, №МКП 00008998 від 30.06.2016 року на суму 20 486,45 грн, №МКП 00009860 від 31.07.2016 року на суму 18 458,70 грн, №МКП 00010078 від 31.07.2016 року на суму 38 941,06 грн, №МКП 00011044 від 31.08.2016 року на суму 17 893,73 грн, № МКП 00011041 від 31.08.2016 року на суму 37 619,93 грн, № МКП 00012692 від 30.09.2016 року на суму 20 900,04 грн, № МКП 00012482 від 30.09.2016 року на суму 43 942,34 грн, № МКП 00013696 від 31.10.2016 року на суму 42 537,20 грн, №МКП 00013667 від 31.10.2016 року на суму 20 322,92 грн, №МКП 00015046 від 30.11.2016 року на суму 44 241,78 грн, № МКП 00015047 від 30.11.2016 року на суму 22 527,30 грн, № МКП 00016547 від 31.12.2016 року на суму 46 492,87 грн, № МКП 00016548 від 31.12.2016 року на суму 22 953,48 грн, а всього на загальну суму 440 303,25 грн та актами про надання послуг № 8809 від 30.06.2016 року, № 9416 від 30.06.2016 року, №10600 від 31.07.2016 року, №10382 від 31.07.2016 року, №11623 від 31.08.2016 року, №11626 від 31.08.2016 року, №13158 від 30.09.2016 року, №13368 від 30.09.2016 року, №14412 від 31.10.2016 року, №14383 від 31.10.2016 року, №15955 від 30.11.2016 року, №15956 від 30.11.2016 року, №17558 від 31.12.2016 року, №17560 від 31.12.2016 року.
В свою чергу позивач сплатив надані відповідачем послуги в повному обсязі, що стверджується платіжними дорученнями № 19 від 14.07.2016 року на суму 63 471,90 грн, № 1821 від 15.08.2016 року на суму 57 399,76 грн, № 3017 від 15.09.2016 року на суму 55 513,66 грн, № 3798 від 12.10.2016 року на суму 64 842, 38 грн, № 4838 від 15.11.2016 року на суму 61840,12 грн, № 4823 від 15.11.2016 року на суму 1 000,00 грн та угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.12.2016 року та 013/270 від 12.01.2017 року.
Крім того, умови договору станом на 18.02.2015 року доповнено нормою про обов'язок відповідача надавати позивачу податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану в ЄРПН, шляхом направлення її на електронну адресу позивача протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПК України. Разом з податковою накладною відповідач надає позивачу електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.
Відповідно до абзацу 11 п. 201.10 ст. 201 ПК України (в редакції, яка діяла до 01.01.2017 року), реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Судом встановлено, що податкові накладні за період оплати наданих послуг з липня 2016 року по січень 2017 року не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відповідач в порушення ст. 201 ПК України не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх у Єдиному Єдиному реєстрі податкових накладних, тим самим позбавив позивача на віднесення сум сплаченого ПДВ по даним операціям до складу податкового кредиту у розмірі 73 380,54 грн.
У відповідності до ст. 1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.3. Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Мінфіну України від 07.02.2013 р. N 73, активи - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.
Як встановлено судом, в бухгалтерському обліку позивача вартість отриманих послуг (з ПДВ) по договору № 80 «В» від 30.09.2003 року своєчасно відображалася у відповідності з «Інструкцією про застосування плану рахунків, бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємства і організацій», затверджених наказом Мінфіну України № 291 від 30.11.1999 року, а саме: на субрахунку 64.4 «Податковий кредит» ведеться облік суми ПДВ, на яку підприємство набуло право зменшити податкове зобов'язання. На виконання наказу Мінфіну України № 433 від 28.03.2013 року, затвердженим «Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності», сума в розмірі 73 380,54 грн відображена у фінансовій звітності Форма №1 баланс у статті «Інші оборотні активи». Згідно пункту 2.3 вказаних Методичних рекомендацій, активи відображаються в балансі за умови, що очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов'язаних з його використанням. У зв'язку з тим, що позивачем втрачено право на віднесення до податкового кредиту ПДВ на загальну суму 73 380,54 грн, ця сума вже не є активом та повинна бути вилучена з активів позивача шляхом списання на збитки підприємства як безнадійна.
У відповідності до абзацу 15 п. 201.10 ст.201 ПК України, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в ЄРПН не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Крім того, згідно з п. 198.6 сг.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в ЄРПН, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних; для платників податку, що застосовують касовий метод, не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.
Позивач та відповідач є платниками ПДВ, які застосовують у своїй роботі касовий метод нарахування ПДВ. Статтею 266 ПК України визначено, що касовий метод для цілей оподаткування - метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкового зобов'язання визначається як дата зарахування коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених товарів, а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку платника податку або надання інших видів компенсацій вартості поставлених йому товарів.
Таким чином, на дату виникнення податкових зобов'язань з ПДВ - отримання коштів від позивача, відповідач зобов'язаний був зареєструвати податкові накладні на загальну суму 73 380,54 грн, проте така реєстрація не була здійснена і через 60 календарних днів з дати отримання від позивача коштів. Це означає, що після спливу 60 календарних днів з дати проведення позивачем кожної оплати, за отримані в період червень - грудень 2016 року послуги, позивач остаточно втратив право віднести до податкового кредиту за звітний податковий період загальну суму ПДВ в розмірі 73 380,54 грн за договором № 80 «В» від 30.09.2003 року.
Судом встановлено, що 01.08.2016 року позивач звернувся до відповідача листом № 021/6385 із проханням усунути порушення діючого законодавства, про необхідність реєстрації податкових накладних в ЄРПН та недопущення подібних фактів у майбутньому, однак вказаний лист було залишено без відповіді.
Крім того, 13.01.2017 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 001 - 13/312 з вимогою сплатити збитки, що становлять загальну суму невідшкодованого ПДВ - 164 826,41 грн, в т. ч. по договору № 80 «В» від 30.09.2003 року 50 677,97 грн (щодо періоду червень-жовтень 2016 року), однак претензійні вимоги позивача залишені без задоволення.
Разом з тим, позивач звертався до податкових органів із заявами про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначені обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування (Д8) за період з липня 2016 року по січень 2017 року (а.с. 77 - 83).
Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частина 1 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана здійснити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші) тощо, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа, зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено (ст. 224 ГК України).
Відповідно до п. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди с одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, чинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.
Згідно п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Відповідно до ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п. 1 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року № 1246, цей Порядок визначає механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Реєстру платників ПДВ - продавців товарів (послуг), звіряння даних, що містяться у виданих платникам такого податку - покупцям товарів (послуг) податковій накладній та розрахунку коригування з відомостями, що містяться у Реєстрі.
Системний аналіз зазначених податкових норм дає підстави дійти висновку, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними або іншими документами, встановленими ПК України, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Це право вони мають незалежно від часу внесення платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних до Реєстру. Визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладними і факт внесення їх до Реєстру в строки, встановлені законодавством. В іншому випадку, без подання заяви на постачальника, який своєчасно не зареєстрував податкові накладні, платник податку - покупець товарів/послуг - зобов'язаний включити суму податку, вказану в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Слід також зазначити, що згідно зі ст. 201 ПК України обов'язок із оформлення і реєстрації податкових накладних покладено на платника податку - продавця товарів/послуг, а не платника податку, який формує податковий кредит, і при цьому зазначена стаття не містить імперативних приписів про неприйнятність цих документів через несвоєчасність (не у день надання) внесення їх до Реєстру.
Таким чином, відповідальність за відсутність реєстрації податкової накладної у визначеному чинним законодавством порядку несе відповідач, який не заперечує факту порушення ним податкового законодавства.
Враховуючи наведене, у зв'язку з бездіяльністю відповідача, позивач зазнав втрат (збитків) у вигляді не отриманого податкового кредиту в розмірі 73 380,54 грн.
Відповідно до ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.
Згідно з ч. 4 ст. 47 ГК України, збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.
За змістом ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати порядок у сфері господарювання.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, в силу вимог ст. 218 ГК України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Стаття 623 ЦК України визначає, що боржник, який порушив зобов'язання, мас відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. До складу витрат, що підлягають стягненню з боржника, який припустився порушення зобов'язання, входять витрати зі сплати фінансових санкцій і пені з вини боржника. Так, боржник, не будучи платником податку на додану вартість, з метою не упустити можливість укладення вигідного договору або з інших причин може оформити в зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт чи наданням послуг податкову накладну і передати її покупцю (послугоодержувачу). Цей останній може на підставі податкової накладної скористатися податковим кредитом. Згодом орган державної податкової служби може встановити необґрунтованість держання податкового кредиту па підставі податкової накладної, виданої суб'єктом, що не має на це права, і застосувати фінансові санкції до одержувача (послугоодержувача). Сплативши суми фінансових санкцій, покупець може стягнути суму здійснених витрат з контрагента за договором.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що зменшивши розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, позивач, там самим поніс втрати (збитки) у вигляді не отриманого податкового кредиту (ст 198 ПК України) або бюджетного відшкодування (ст. 200 ПК України).
З огляду на зазначене, суд вважає, то вимога позивача про стягнення з відповідача 73 380,54 грн збитків є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі с будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильною вирішення господарського спору.
Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 81-1, 82-85 ГПК України, суд
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, м. Вараш, майдан Незалежності 2, код ЄДРПОУ 30536302) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) 73 380, 54 грн збитків та 1600,00 грн судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.
Повне рішення складено 29.05.2017 року.
Суддя Войтюк В.Р.