"23" травня 2017 р. К/800/23817/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя:Вербицька О.В.
Судді: Маринчак Н.Є.
Олендер І.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року
у справі № 815/5432/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибницька Ферма «Акватоп»
до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибницька Ферма «Акватоп» (далі - позивач, ТОВ «Рибницька Ферма «Акватоп») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - відповідач, ДПІ у Приморському районі м. Одеси) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 16 жовтня 2014 року №0000901505.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ДПІ у Приморському районі м. Одеси, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.
ДПІ у Приморському районі м. Одеси проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «РИБНИЦЬКА ФЕРМА «АКВАТОП» щодо законності декларування залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) за січень 2014 року згідно із затвердженим планом перевірки, за результатами якої складено акт від 08.10.2014 року №5475/15-53-15-514/34995070.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, що виразилось у завищені від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в січні 2013 року на 37000 грн., в березні 2013 року на 74000 грн., в вересні 2013 року на 14907 грн., в листопаді 2013 року на 22933 грн. та в грудні 2013 року на 22933 грн., що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, в січні 2014 року на 171773 грн.
На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.10.2014 року №0000901505, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 171 773 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим не може повністю погодитися суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснювалися господарські операції з ТОВ «Никотек» та ТОВ «Нерасофт» щодо придбання товарів.
У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.04.2015 року ОСОБА_4 (засновник та директор ТОВ «Никотек») визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України.
Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.04.2015 року ОСОБА_5 (засновник та директор ТОВ «Нерасофт») також визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.205 Кримінального кодексу України.
З огляду на викладенене, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що судам попередніх інстанцій, для правильного вирішення даної справи, слід звернути увагу на те, що первинні документи, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту є безпідставним.
Зазначена позиція міститься також в постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 року.
Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд.
Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214-215, 220, 222, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити частково.
2.Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року скасувати.
3.Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
І.Я. Олендер