79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.05.2017р. Справа № 914/721/17
Господарський суд Львівської області у складі
Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.
за позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,
до Відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, с. Пікуловичі, Пустомитівський район, Львівська область,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: Львівського комунального підприємства «Тополя - 406», м. Львів,
про стягнення неустойки та виселення з нежитлового приміщення,
ціна позову: 56654,31 грн.
Представники:
Позивача: Кравчук Л.В. - представник (довіреність від 03.04.2017р. №2302-вих-1659);
Відповідача: ОСОБА_4 - представник (договір-доручення про надання правової допомоги від 27.11.2015р. № 513);
Третьої особи: не з'явився.
Суть спору.
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Львівського комунального підприємства «Тополя - 406» про стягнення неустойки та виселення з нежитлового приміщення. Ціна позову 56654,31 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 13.04.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 25.04.2017р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі від 25.04.2017р. у справі. В судовому засіданні 16.05.2017р. оголошувалась перерва до 23.05.2017р., про що Учасники судового процесу повідомлялись під розписку в судовому засіданні.
Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.04.2017р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача Львівське комунальне підприємство «Тополя-406».
Представникам Сторін оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Учасникам судового процесу, в тому числі Відповідачу та Третій особі (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та бланки оголошення ухвали про відкладення розгляду справи та про оголошення перерви в судовому засіданні) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 27, 28, 38, 59 ГПК України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві.
Представник Відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у відзиві на позову заяву.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, причин неявки суду не повідомила, вимог ухвал суду не виконала, про причини невиконання суду не повідомила; була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судових засідань.
Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
При цьому, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України, суд зазначає про відсутність правових підстав до подальшого відкладення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Позивач просить суд стягнути з Відповідача 56654,31 грн. неустойки за період з 31.12.2015р. по 31.12.2016р. та виселити Відповідача із займаних приміщень, мотивуючи вимоги тим, що з моменту припинення договору оренди орендоване за договором суборенди майно Відповідачем не повернуто.
Судом встановлено, що 22.11.2010р. між Львівським комунальним підприємством «Тополя-406» (надалі - Третя особа, Орендар) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - Відповідач, Суборендар) укладено Договір суборенди №201/Ш (надалі - Договір), згідно умов якого (п.1), Орендар передав, а Суборендар взяв в тимчасове платне володіння та користування нежитлове приміщення площею 94,5 м.кв. по вул. Гетьмана Мазепи, 20.
Відповідно до пункту 2. Договору нежитлове приміщення, що орендується, знаходиться у володінні Орендаря на підставі Договору оренди від 20.01.2009р. №Ш-6922-9, який укладено між Орендарем та Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (правонаступником якого є Позивач, за Договором Орендодавець).
Згідно пунктів 4 та 5 Договору нежитлове приміщення повинно бути передане Орендарем та прийняте Суборендарем за актом приймання-передачі протягом п'яти днів з моменту підписання Договору.
Сторони при передачі нежитлового приміщення зобов'язані перевірити справність майна, що орендується, про що має бути зазначено в акті приймання-передачі (п.6 Договору).
Пунктом 7 Договору встановлено, що термін оренди складає з 22.11.2010р. до 31.11.2011р. з моменту прийняття об'єкту, що орендується, за актом приймання-передачі.
Термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін (п.8 Договору).
Відповідно до пунктів 10 та 11 Договору Суборендар сплачує орендну плату на основі Методики розрахунку орендної плати за оренду майна територіальної громади м.Львова в розмірі 525,05 грн. в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Позивача не пізніше десятого числа кожного місяця.
Пунктом 14 Договору встановлено, що після закінчення терміну оренди за Договором Суборендар зобов'язаний протягом п'яти днів повернути нежитлове приміщення, що орендується, Орендарю за актом приймання-передачі.
Згідно пункту 17 Договору він припиняє свою дію у випадку розірвання договору оренди між Орендарем та Орендодавцем з будь-якої підстави. У цьому випадку Суборендар має право вимагати від Орендаря відшкодування збитків, завданих достроковим припиненням Договору.
Позивач зазначає, що, у зв'язку із відсутністю заперечень сторін, Договір оренди від 20.01.2009р. №Ш-6922-9 неодноразово продовжував свою дію, а орендовані приміщення здані Орендарем Орендодавцю 30.05.2016р. за Актом приймання-передачі.
Однак, після припинення дії Договору оренди від 20.01.2009р. №Ш-6922-9 Відповідач продовжує без достатніх правових підстав користуватись орендованим майном, не повертаючи його Позивачу.
Так, згідно Довідки від 09.02.2017р. вих. №4-2302-167, заборгованість Відповідача перед Позивачем зі сплати неустойки складає 56654,31 грн. та виникла в період з січня 2015р. по грудень 2016р.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача 56654,31 грн. неустойки за період з 31.12.2015р. по 31.12.2016р. та виселити Відповідача із займаних приміщень.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 24.04.2017р. за вх. №15039/17, проти заявлених позовних вимог заперечує у повному обсязі, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що, у зв'язку із незадовільним станом орендованих приміщень, сторонами Договору 19.08.2015р. складено Акт приймання-передачі, за яким Відповідач передав, а Третя особа прийняла нежитлові приміщення під індексами 8 та 11 загальною площею 95,2 м.кв., розміщені за адресою: м.Львів, вул.Гетьмана Мазепи, 20. Вказаний акт підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток Сторін Договору.
Так, Відповідач зазначає, що сплачував орендну плату за користування приміщеннями до моменту їх передачі Третій особі 19.08.2015р., відтак, нарахування Позивачем неустойки Відповідачу за період чинності Договору оренди від 20.01.2009р. №Ш-6922-9, так і після його припинення є неправомірним.
Окрім того, Відповідач звертає увагу суду на те, що згідно поданої Позивачем Довідки від 09.02.2017р. вих. №4-2302-167, заборгованість Відповідача перед Позивачем станом на серпень 2015р. та вересень 2015 відсутня, натомість існує переплата орендної плати з боку Відповідача.
З підстав наведеного Відповідач просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі за безпідставністю та необґрунтованістю.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.
Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.
Згідно приписів частини 4 статті 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» до договору суборенди застосовуються положення про договір оренди.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами ч.1 ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч.2 вказаної статті, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» та п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.05.2012р. №01-06/735/2012 «Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України», що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Згідно абзацу 1 п.8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14 для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
В Постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014р. вказано, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція міститься в Постанові Вищого господарського суду України від 02.09.2014 у справі №927/1215/13 та абз.3 п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.
Суд також зазначає, що у відповідності до ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України «Передання будівлі або іншої капітальної споруди у найм», повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється. Проте, за Договором суборенди передано у найм приміщення, а не капітальна споруда.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» (із змінами та доповненнями), що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Водночас, у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, господарські суди мають враховувати умови договору та спеціальні норми статті 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що Договір суборенди від 22.11.2010р. №201/Ш припинено Сторонами 19.08.2015р. в порядку, визначеному ч.2 ст. 795 ЦК України у зв'язку із поверненням Суборендарем Орендарю орендованого приміщення, що підтверджується Актом приймання-передачі від 19.08.2015р.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі документально підтверджений факт повернення 19.08.2015р. Відповідачем Третій особі орендованого майна до закінчення строку дії Договору оренди, припинення дії Договору суборенди у зв'язку із поверненням орендованого майна, відсутність у Відповідача станом на час повернення майна заборгованості перед Позивачем зі сплати орендної плати, неправомірне нарахування Позивачем Відповідачу неустойки в розмірі подвійної орендної плати в порядку статті 785 ЦК України за період дії Договору оренди від 20.01.2009р. №Ш-6922-9 та Договору суборенди від 22.11.2010р. №201/Ш, а також за період після припинення Договору суборенди від 22.11.2010р. №201/Ш та повернення Відповідачем орендованого майна Третій особі за Актом приймання-передачі суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 56654,31 грн. неустойки за період з 31.12.2015р. по 31.12.2016р. та виселення Відповідача із орендованого приміщення є безпідставними та необґрунтованими, в їх задоволенні слід відмовити.
Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
23.05.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 26.05.2017р.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід залишити за Позивачем.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-3, 4-5, 4-7, 22, 33, 34, 38, 43, 49, 82-85, 87 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 2, 4, 18, 19, 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т. Б.