Справа: № 377/225/17 Головуючий у 1-й інстанції: Теремецька Н.Ф.
Суддя-доповідач: Грибан І.О.
Іменем України
25 травня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючий-суддя Грибан І.О.
судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.
за участі :
секретар с/з Кузик М.А.
розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області на постанову Славутицького міського суду Київської області від 20 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся в суд з позовом до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області, в якому просив:
визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області щодо відмови у постановлені на облік та видачі посвідчення інваліда війни;
зобов'язати управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області поставити його на облік як інваліда війни і видати відповідне посвідчення.
Постановою Славутицького міського суду Київської області від 20 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову - про відмову в задоволенні позову.
Сторони, належним чином повідомлені, в судове засідання на апеляційний розгляд не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на встановлення йому статусу інваліда війни відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Надаючи правову оцінку обставинам справи та встановленим фактам, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, позивач проходив дійсну військову службу в Збройних силах колишнього СРСР та Збройних Сил України з 02.08.1990 року по 06.07.2001 року.
Наказом Міністра оборони України № 242 від 29 травня 2001 року ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту 65 підпункт «в» (за станом здоров'я) Тимчасового положення про проходження служби особами офіцерського складу.
Згідно довідки Центральної МСЕК МОЗ України ОСОБА_1 встановлена перша група інвалідності «Б» з 08.11.2016 року безстроково, причиною інвалідності - травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
14 березня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу йому посвідчення інваліда війни згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Листом від 21 березня 2017 року за № 30/01-15 відповідач відмовив у встановленні статусу інваліда війни, оскільки у довідці Центральної МСЕК МОЗ України від 07.12.2016 року причиною інвалідності позивача вказана «травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби», що не відповідає поняттю і змісту статусу інваліда війни згідно ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх захисту».
Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII.
Виключний перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначено статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно ч.1 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
До інвалідів війни належать також інваліди з числа, зокрема, військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах.
Отже, зі змісту вказаної статті Закону вбачається, що підставою для віднесення осіб до інвалідів війни є отримання інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій, у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що питання належності особи до інваліда війни відповідно до ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону.
Так, відповідно до ст.4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки.
Підстави та порядок надання посвідчень ветеранам війни регулюються Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни».
Відповідно п.2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 7 вказаного Положення передбачено, що «Посвідчення інваліді війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до п.10 Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки МСЕК про групу та причину інвалідності.
З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки Центральної МСЕК МОЗ України ОСОБА_1 встановлена перша група інвалідності «Б» з 08.11.2016 року безстроково, причиною інвалідності - травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку № 627 від 7 вересня 2001 року вбачається, що травми, отримані ОСОБА_1 , пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.
Однак, наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується факт отримання зазначеної травми в період проходження позивачем військової служби у зв'язку із захистом Батьківщини або внаслідок інших бойових дій у складі діючої армії або у державі, яка входить до переліку країн та територій, визначених у постанові Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року N 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», де велися бойові дії.
Враховуючи відсутність доказів того, що отримана позивачем травма була пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (під час воєнних дій та конфліктів),колегія суддів дійшла висновку, що останній не є ветераном війни у розумінні 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вказаний висновок колегії суддів ґрунтується на правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 30 вересня 2014 року у справі №21-239а14, від 20 січня 2015 року у справі № 21-528а15, відповідно до якої не може вважатися інвалідом війни особа, інвалідність якої не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби.
Той факт, що позивач відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» отримував путівки, як інвалід війни та має посвідчення, видане Київським облвійськоматом, відповідно до якого позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни не є підставою встановлення йому статусу інваліда війни.
За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що дії відповідача про відмову у наданні такого статусу та видачу відповідного посвідчення є правомірними.
Постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.160, 183-2, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області - задовольнити.
Постанову Славутицького міського суду Київської області від 20 квітня 2017 року - скасувати, та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя І.О.Грибан
Суддя О.О.Беспалов
Суддя А.Б.Парінов
Повний текст виготовлено - 25.05.2017.
Головуючий суддя Грибан І.О.
Судді: Беспалов О.О.
Парінов А.Б.