Справа: № 750/12785/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Карапута Л.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
24 травня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження відповідно до ст. ст. 41, 197 КАС України апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 звернулась до Деснянського районного суду м. Чернігова з адміністративним позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови у переведенні на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру»; зобов'язання відповідача призначити пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 квітня 2017 року - позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу про скасування даної постанови та прийняття нової про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав:
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 отримує пенсію за віком. 27.06.2015 року помер чоловік позивача ОСОБА_3, який отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» як прокурорсько-слідчий працівник.
13.10.2016 року позивачка звернулася до Чернігівського ОУПФУ із заявою про переведення її на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Листом від 29.11.2016 року №21755/05 відповідачем відмовлено ОСОБА_2 у призначенні такої пенсії.
Вказані обставини стали підставою звернення позивачки до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність дій посадових осіб ПФУ, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (який набрав чинності 15.07.2015 року), пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім'ї, 70 відсотків - на двох і більше членів сім'ї. До непрацездатних членів сім'ї померлого прокурора або слідчого належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно ч. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
В силу положень ч.ч.1, 2 ст.86 Закону України «Про прокуратуру», прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності відповідного стажу і пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Крім того, вирішуючи питання про застосування цього Закону в часі, колегія суддів виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що посилання апелянта на перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року, яким скасовуються норми Закону України «Про прокуратуру» щодо пенсійного забезпечення осіб є необґрунтованими, оскільки суперечать вимогам ч. 1 ст. 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність..
Таким чином, апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України - залишити без задоволення.
Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 квітня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий І.В. Саприкіна
Судді О.В. Карпушова
А.Ю. Кучма
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Карпушова О.В.
Кучма А.Ю.