16 травня 2017 року о 13 год. 08 хв.Справа № 808/2519/16 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Семененко М.О.
за участю секретаря судового засідання Бойко К.О.
за участю представників сторін:
позивача - Кравченка С.І.
відповідача - Лазарук В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольмеблі»
до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Запорізького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з додатковою відповідальністю «Мелітопольмеблі» (далі - позивач, ТДВ «Мелітопольмеблі») з адміністративним позовом до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, Мелітопольська ОДПІ), в якому позивач, з урахуванням заяви при зменшення позовних вимог, просить суд скасувати як такі, що є протиправними та суперечать законодавству України:
- податкове повідомлення-рішення №0000141401 від 11.08.2016, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 730634,25 грн., утому числі податок 587668,00 грн., штраф 142966,25 грн.;
- податкове повідомлення-рішення №0000151401 від 11.08.2016 в частині донарахованого грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 630364,50 грн., у тому числі податок 420243,00 грн, штраф 210215,50 грн.;
- податкове повідомлення-рішення №0000161401 від 11.08.2016, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 30140,60 грн. за платежем податок на додану вартість.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що фахівцями відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку ТДВ «Мелітопольмеблі» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства. Вважає, що перевірка здійснена з порушенням встановленого порядку її проведення з огляду на відсутність у посадових осіб відповідача, які проводили таку перевірку, службових посвідчень, що на думку позивача свідчить про відсутність у вказаних осіб належних повноважень. Крім того, вважає, що обставини та висновки, викладені в акті, складеному за результатами проведеної перевірки, на підставі яких позивачу донараховано податкові зобов'язання, не відповідають дійсності.
Вказує, що під час перевірки відповідач дійшов висновку про заниження підприємством доходу, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, при реалізації готової продукції нижче собівартості. Позивач не погоджується з таким твердженням контролюючого органу, та зазначає, що норми податкового законодавства та положень (стандартів) бухгалтерського обліку, на порушення яких вказує відповідач, не містять особливих вимог щодо визначення доходу у випадку реалізації товарів за ціною нижче собівартості. Крім того, вважає, що невірно визначено фактичну собівартість реалізованої продукції, оскільки всупереч положенням (стандартам) бухгалтерського обліку та відповідним роз'ясненням Державної фіскальної служби України прийнято до розрахунку собівартість реалізованої продукції, а не виробничу собівартість, яка у перевіряємому періоді не перевищувала ціну фактичної реалізації. Зазначеними обставинами обґрунтовує свою позицію щодо висновків контролюючого органу про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість з аналогічних підстав.
Крім того, вважає безпідставними висновки відповідача про завищення собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) та, як наслідок, завищення суми витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, а також завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, та, як наслідок, завищення від'ємного значення податку на додану вартість за лютий-травень 2014 року, у зв'язку з посиланням на наявність ознак нереальності господарських взаємовідносин позивача з ПП «Муксун». Зазначає, що операції з придбання у ПП «Муксун» комплектуючих, мебельної фурнітури та ін., які використані позивачем у власній господарській діяльності для виробництва меблів, підтверджені належним чином складеними та оформленими первинними бухгалтерськими документами, виписані контрагентом податкові накладні зареєстровані у встановленому порядку у Єдиному реєстрі податкових накладних, придбаний товар оплачений позивачем у повному обсязі. Вказує, що позивачем проявлено необхідну обачність при здійсненні господарських операцій з даним контрагентом, перевірено факт реєстрації ПП «Муксун» як суб'єкта господарювання, платника податку на додану вартість, перевірено наявність оригіналів всіх правовстановлюючих документів підприємства з наданням завірених копії до договору. Вважає, що висновки контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій між ТДВ «Мелітопольмеблі» та ПП «Муксун», а також визнання недійсними первинних документів по вище зазначеним операціям є безпідставним та суперечить діючому законодавству.
Також, посилається на безпідставність застосування штрафних санкцій відповідно до п.41 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі - ПК України) з посиланням на наявність факту завищення від'ємного значення податку на додану вартість у 2014 році, оскільки вважає, що для цілей цього пункту враховується від'ємне значення податку на додану вартість, що залишилось непогашеним станом на 1 липня 2015 року та обліковується в податковій звітності з податку на додану вартість. Враховуючи, що у червні 2015 року підприємством задекларовано від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у сумі меншій, ніж визначено штрафну санкцію, вважає, що застосована штрафна санкція у сумі не відповідає визначеному ПК України розміру 10% від встановленої суми завищення.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування заперечень вказує на те, що за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки позивача встановлено порушення ТДВ «Мелітопольмеблі» вимог податкового законодавства, у тому числі, щодо формування показників податкової звітності з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість. Зазначає, що дійсно на момент початку проведення перевірки у службових осіб контролюючого органу були відсутні службові посвідчення з об'єктивних причин у зв'язку з проведеним реформуванням органів Державної фіскальної служби України, проте звертає увагу, що відповідно до вимог податкового законодавства наслідком таких недоліків мало бути недопущення платником перевіряючих до перевірки. Враховуючи, що вказані особи до перевірки були допущені, а перевірку фактично проведено, вважає, що такий допуск нівелює процедурні порушення та у подальшому предметом розгляду в суді може бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.
Щодо виявлених порушень зазначає, що під час проведення перевірки за даними бухгалтерського обліку встановлено заниження доходу за перевіряємий період у зв'язку з реалізацією виготовленої продукції за ціною нижче собівартості, оскільки в результаті проведених операцій не відбулось збільшення економічних вигод підприємства, що не відповідає визначенню доходу відповідно до п. 8 ПсБО 15 «Дохід». Як наслідок позивачем занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств та податкові зобов'язання з податку на додану вартість.
Крім того, встановлено, що позивач мав господарські взаємовідносини з ПП «Муксун», стосовно посадових осіб якого у Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України. Також отримано податкову інформацію щодо не підтвердження господарських відносин ПП «Муксун» з платниками податків за період з 01.01.2014 по 30.06.2014 та з 01.02.2015 по 30.04.2015 та відсутність підприємства за податковою адресою. За результатами аналізу податкової інформації контролюючий орган дійшов висновку, що ПП «Муксун» здійснюються штучні фінансові операції, спрямовані на надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування витрат та податкового кредиту та не мають реального товарного характеру, у зв'язку з чим встановлено штучне формування податкового кредиту з податку на додану вартість ПП «Муксун» для суб'єктів господарювання - покупців по товарах, походження, рух, а також кількість та якість яких відстежити неможливо, зокрема по покупцю ТДВ «Мелітопольмеблі». На думку відповідача, наведені обставини свідчать про наявність ознак нереальності фінансово-господарських операцій ПП «МУКСУН», у зв'язку з чим контролюючий орган вважає, що позивач не мав права на формування показників податкової звітності з урахуванням даних операцій.
Також встановлено завищення показника по р.2150 Звіту про фінансові результати за 1 квартал 2016 року на 32942,00 грн., оскільки самостійно визначена підприємством сума не відповідає даним Головної книги щодо показника витрати на збут (рах.93), що вплинуло на заниження підприємством фінансового результату до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, міжнародних стандартів фінансової звітності.
В судовому засіданні представник відповідача просив в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, додатково зазначив, що штрафна санкція на підставі пункту 41 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України застосована до позивача у зв'язку з виявленням факту завищення від'ємного значення податку на додану вартість у 2014 році по взаємовідносинам з ПП «Муксун».
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічної встановивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази, оцінивши їх у взаємозв'язку та сукупності, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з такого.
З матеріалів справи судом встановлено, що ТДВ «Мелітопольмеблі» створене шляхом реорганізації ЗАТ «Мелітопольмеблі», зареєстровано 05.01.1994 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію №11011450000002958, перебуває на податковому обліку в Мелітопольській ОДПІ, є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №200009729 від 14.11.2011. Здійснює діяльність з виробництва меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництво інших меблів, роздрібної торгівлі меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах, оптова торгівля меблями, килимами й освітлюваним приладдям.
У період 06.06.2016 по 19.07.2016 фахівцями Мелітопольської ОДПІ проведено виїзну планову документальну перевірку ТДВ «Мелітопольмеблі» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2016, за результатами якої складений акт №1394/08-32-14-01/05486579 від 26.07.2016 (далі - Акт перевірки, а.с.24-51 т.1).
Згідно з висновками Акту перевірки встановлено, крім іншого, такі порушення:
- п.135.4 ст.135, п.138.1, п.138.2. ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, п. 8 ПсБО 15 «Дохід» дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 587668,00 грн. в т.ч. за 2014 р. на суму 535211,00 грн., за 2015 р. на суму 15803,00 грн., за 1 квартал 2016 р. на суму 36654,00 грн.;
- п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, абз. 2 п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого:
- завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 301406,00 грн., в т.ч. за лютий 2014 р. на суму 85556,00 грн., за березень 2014 р. на суму 8176,00 грн., за квітень 2014 р. на суму 90888,00 грн., за травень 2014 р. на суму 67127,00 грн.
- занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 428262,00 грн. в тому числі: за січень 2015 р. на суму 49164,00 грн., за лютий 2015 р. на суму 68812,00 грн., за березень 2015 р. на суму 124879,00 грн., за квітень 2015 р. на суму 49825,00 грн., за травень 2015 р. на суму 46703,00 грн., за червень 2015 р. на суму 18220,00 грн., за липень 2015 р. на суму 5397,00 грн., за жовтень 2015 р. на суму 7602,00 грн., за грудень 2015 р. на суму 23521,00 грн., за січень 2016 р. на суму 31582,00 грн., за лютий 2016 р. на суму 2557,00 грн.
Позивач не погодився з висновками контролюючого органу та подав заперечення на Акт перевірки, за результатами розгляду яких Мелітопольською ОДПІ встановлено, що висновки Акту перевірки відповідають чинному законодавству (а.с.52-71 т.1).
На підставі висновків Акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0000141401 від 11.08.2016 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 730 634,25 грн., в тому числі за основним платежем 587 668,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 142 966,25 грн. (а.с.19 т.1).
- №0000151401 від 11.08.2016 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 642 393,00 грн., в тому числі за основним платежем 428 262,00 грн., за фінансовими штрафними санкціями 214 131,00 грн. (а.с.20 т.1).
- №0000161401 від 11.08.2016, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 301406,00 грн. та на підставі п.41 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 30140,60 грн. за платежем податок на додану вартість. (а.с.21 т.1).
Позивач частково погодився з грошовим зобов'язанням, визначеним контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням №0000151401 від 11.08.2016 на суму 8019,00 грн. за основним платежем та 4009,50 грн. за штрафними (фінансовими санкціями), а саме: щодо встановленого порушення п.п.198.1, 198.3 ст.198 ПК України щодо задвоєння суми податкового кредиту внаслідок повторного включення сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від ПП «Віларт», ТОВ «ТД Ірікос», ТОВ «ВБ Мелітопольські друкарні», ДП «Придніпровська залізниця», ПП «Інтербуд 2008» (а.с.32 т.4).
В іншій частині позивач вважає прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оскільки підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки Акту перевірки, для вирішення позовних вимог суд вважає необхідним дослідити обґрунтованість таких висновків, які базуються на твердженні контролюючого органу про здійснення позивачем реалізації продукції за ціною нижче собівартості, про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Муксун», про невідповідність показників Звіту про фінансові результати за 1 квартал 2016 року даним Головної книги підприємства за вказаний період та про встановлення факту завищення від'ємного значення податку на додану вартість за 2014 рік.
Крім того, позивач стверджує про порушення порядку проведення відповідачем перевірки з огляду на відсутність у посадових осіб, яким доручено проведення перевірки, службових посвідчень, у зв'язку з чим для вирішення позовних вимог суду необхідно дослідити наявність вказаних порушень та їх вплив на результати проведеної перевірки.
Щодо порядку проведення перевірки.
Судом встановлено, що виїзну планову документальну перевірку ТДВ «Мелітопольмеблі» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2016 проведено відповідно до плану-графіку проведення документальних планових перевірок платників податків на ІІ квартал 2016 року, затвердженого Головою Державної фіскальної служби України 31.03.2016.
В день початку перевірки 06.06.2016 посадові особи відповідача, яким доручено проведення перевірки, замість службових посвідчень пред'явили направлення на проведення перевірки та довідки про їх приналежність до посадових осіб органів Державної фіскальної служби України. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.
Позивач вважає, що норми ПК України встановлюють обов'язковість наявності службового посвідчення, за умови відсутності якого посадові особи не мають повноважень та права на здійснення перевірки.
В свою чергу відповідач зазначає, що відсутність службових посвідчень обумовлена процесами реорганізації органів Державної фіскальної служби України, у зв'язку з чим на підставі Наказу ДФС України від 23 жовтня 2014 року № 207 «Про службові посвідчення працівників органів Державної фіскальної служби» особам, направленим на проведення перевірки, були видані відповідні довідки про приналежність до посадових осіб Державної фіскальної служби України. Крім того, вказує, що наслідком відсутності службових посвідчень мало бути недопущення відповідних посадових осіб до перевірки, у зв'язку з чим вважає, що фактичний допуск до перевірки нівелював процедурні порушення, а предметом розгляду даної справи може бути лише суть виявлених контролюючим органом порушень податкового законодавства.
Суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.
Відповідно до п.77.6 ст.77 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Пунктом 81.1 ст.81 ПК України визначено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Таким чином, нормами ПК України передбачено, що пред'явлення службового посвідчення є складовою обов'язкових умов, виконання яких надає право посадовій особі контролюючого органу приступити до проведення перевірки платника податків.
Суд зазначає, що у разі недотримання працівниками контролюючого органу порядку призначення виїзної перевірки, умов та порядку допуску до перевірки, платник вправі не допустити посадових (службових) осіб органу державної фіскальної служби до проведення документальної виїзної перевірки, а таке право закріплено абзацом другим пункту 81.1 статті 81 ПК України.
Враховуючи, що посадові особи відповідача, які прибули для проведення документальної планової виїзної перевірки позивача, не мали службових посвідчень, позивач міг скористатись правом, передбаченим абзацом другим пункту 81.1 статті 81 ПК України, та не допустити вказаних осіб до проведення перевірки.
Разом з тим, позивач, не зважаючи на відсутність службових посвідчень, фактично допустив посадових осіб контролюючого органу до перевірки, і така перевірка була проведена.
Суд зазначає, що допуск до документальної виїзної планової перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при її призначенні та/або проведенні. Тобто якщо на час вирішення спору за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки посадових осіб контролюючого органу було допущено до перевірки, а перевірку вже проведено, правові наслідки непред'явлення посадовими особами контролюючого органу службових посвідчень є вичерпаними, а такі процедурні порушення не можуть мати вплив на правові наслідки виявлених порушень платником податкового законодавства.
Отже, належним способом захисту порушеного права в даному випадку буде оскарження рішень контролюючого органу, прийнятих за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки.
Щодо реалізації продукції нижче собівартості.
За результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем п.135.4 ст.135 ПК України, п. 8 ПсБО 15 «Дохід», а також п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, абз. 2 п.188.1 ст.188 ПК України внаслідок реалізації продукції власного виробництва за ціною нижче собівартості.
Так, в акті перевірки зазначено, що за даними бухгалтерського обліку підприємства:
- дохід від реалізації готової продукції складав за січень 2014 року 1307311,00 грн., за грудень 2014 року 2830172,00 грн., що відображено в бухгалтерському обліку проводками: дебет балансового рахунку 701 «Дохід від реалізації готової продукції» - кредит балансового рахунку 791 «Результат операційної діяльності».
- собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 2014 рік склала за січень 2014 року 1400722,00 грн., за грудень 2014 року 2892197,00 грн. Витрати на придбання матеріалів та сировини, згідно бухгалтерського обліку ТДВ «Мелітопольмеблі» дані операції відображені: дебет балансового рахунку 901 "Собівартість реалізованої продукції» - кредит балансового рахунку 26 «Готова продукція ", (дебет балансового рахунку 26 "Готова продукція)" - кредит балансового рахунку 23 "Виробництво", (дебет балансового рахунку 23 "Виробництво" - кредит балансового рахунку 20 "Запаси», (дебет балансового рахунку 20 "Запаси" - кредит балансового рахунку 631" Розрахунки з постачальниками та підрядниками»).
Згідно щомісячних звітів, щодо списання сировини та матеріалів для виготовлення меблів, норм списання сировини та матеріалів на одиницю продукції, первинних документів на придбання сировини, матеріалів та пакувальної тари встановлено заниження доходів за 2014 рік на загальну суму 155 437,00 грн. (а.с.27-28 т.1).
Крім того, в акті перевірки зазначено, що за даними бухгалтерського обліку підприємства:
- дохід від реалізації готової продукції складав за грудень 2015 року 4087796, 00 грн., за січень 2016 року 1321922,00 грн., за лютий 2016 року 2001115,00 грн., що відображено в бухгалтерському обліку проводками: дебет балансового рахунку 701 «Дохід від реалізації готової продукції» - кредит балансового рахунку 791 «Результат операційної діяльності»;
- собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за грудень 2015 року складає 4175589,00 грн., за січень 2016 року 1479829,00 грн., за лютий 2016 року в сумі 2013899,00 грн. Витрати на придбання матеріалів та сировини, згідно бухгалтерського обліку ТДВ «Мелітопольмеблі» дані операції відображені: дебет балансового рахунку 901 "Собівартість реалізованої продукції» - кредит балансового рахунку 26 «Готова продукція ", (дебет балансового рахунку 26 "Готова продукція)" - кредит балансового рахунку 23 "Виробництво", (дебет балансового рахунку 23 "Виробництво" - кредит балансового рахунку 20 "Запаси», (дебет балансового рахунку 20 "Запаси" - кредит балансового рахунку 631" Розрахунки з постачальниками та підрядниками»).
Згідно щомісячних звітів, щодо списання сировини та матеріалів для виготовлення меблів, норм списання сировини та матеріалів на одиницю продукції, первинних документів на придбання сировини, матеріалів та пакувальної тари встановлено заниження доходів на загальну суму 258485,00 грн., в т.ч. за 2015 рік на суму 87793,00 грн., за 1 квартал 2016 року на суму 170692,00 грн. (а.с.28-30- т.1).
Враховуючи наведене, контролюючий орган констатує порушення позивачем п.135.4 ст.135 ПК України та п. 8 ПсБО 15 «Дохід», оскільки вважає, що позивачем занижено дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку при реалізації готової продукції нижче собівартості, та як наслідок занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств.
Крім того, вважає, що вказане порушення вплинуло на показники податкової звітності з податку на додану вартість в частині визначення податкових зобов'язань на загальну суму 82785,00 грн., у тому числі за січень 2014 року на суму 18682,00 грн., за грудень 2014 року на суму 12405,00 грн., за грудень 2015 року на суму 17559,00 грн., за січень 2016 року на суму 31582,00 грн., за лютий 2016 року на суму 2557,00 грн.
Суд зазначає, що відповідно до п.135.4. ст.135 ПК України (в редакції до 01.01.2015), дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань.
Суд звертає увагу, що у подальшому стаття 135 ПК України зазнала змін, та починаючи з 01.01.2015 має лише один пункт 135.1 такого змісту:
135.1. Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Відповідно до ст.134
Отже, посилання контролюючого органу на порушення позивачем вимог п.135.4. ст.135 ПК України за період з 01.01.2015 по 31.03.2016 не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, а тому є безпідставним та необґрунтованим.
Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Згідно з п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до абз. 1 та 2 п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Отже, відповідно до даної норми до складових договірної вартості товарів, у тому числі самостійно виготовлених, включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків як компенсація їх вартості, безвідносно до собівартості.
У подальшому норма абз. 2 п.188.1 ст. 188 ПК України зазнала змін та з 01.01.2015 набула такої редакції:
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:
товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;
газу, який постачається для потреб населення.
Таким чином, база оподаткування податком на додану вартість обчислюється виходячи з договірної (контрактної) вартості самостійно виготовленого товару, але не нижче його собівартості.
Крім того, з 13.08.2015 положення абз. 1 п.188.1 ст.188 ПК України набрали чинності у такій редакції: База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
У подальшому, з 01.01.2016 норми абз.1 та 2 п.188.1 ст188 ПК України викладені у новій редакції:
База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:
товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;
газу, який постачається для потреб населення.
Тобто, база оподаткування податком на додану вартість при реалізації самостійно виготовлених товарів обраховується в залежності від звичайної ціни таких товарів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідно до нормативно-правового регулювання база оподаткування податком на додану вартість операцій з реалізації самостійно виготовлених товарів була поставлена у залежність від собівартості таких товарів та не могла бути меншою собівартості лише у період з 01.01.2015 по 31.12.2015.
В інші періоди діяльності позивача, які перевірені контролюючим органом, чинне законодавство такого взаємозв'язку не встановлювало.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації визначаються Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (далі - ПсБО).
Відповідно до п. 8 ПсБО 15 «Дохід» дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов:
покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);
підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);
сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;
є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.
Згідно з п.6 ПсБО 9 «Запаси» для цілей бухгалтерського обліку запаси включають готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, в установі, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом.
Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю відповідно до п. 8 ПсБО 9 «Запаси».
Пунктом 10 ПсБО 9 «Запаси» визначено, що первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за ПсБО16 «Витрати».
Відповідно до п.11 ПсБО 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
Таким чином, виробнича собівартість реалізованої продукції є складовою загальної собівартості.
Відповідно до наданих до матеріалів справи Калькуляцій собівартості виробу структура собівартості включає в себе витрати на сировину та матеріали, сушку, паливо, електричну енергію, основну заробітну плату, загальновиробничі витрати, прямі витрати на виробництво, а також з урахуванням адміністративних витрат та витрат на збут обрахована повна собівартість виробу. (а.с.142-163 т.3).
Відповідно до даних бухгалтерського обліку підприємства виробнича собівартість склала: у січні 2014 року - 1306722,54 грн., у грудні 2014 року- 2829197,22 грн., у січні 2015 року - 2648067,07 грн., у грудні 2015 року - 4085589,44 грн., у січні 2016 року - 1319829,48 грн., у лютому 2016 року - 2000899,18 грн., що не перевищує дохід від реалізації готової продукції за даними бухгалтерського обліку підприємства у вказані періоди.
Таким чином, висновки контролюючого органу про реалізацію позивачем у перевіряємому періоді продукції власного виробництва за ціною нижче собівартості спростовуються наданими до матеріалів справи доказами.
Враховуючи наведене, твердження відповідача про порушення позивачем норм п.135.4 ст.135 ПК України, п. 8 ПсБО 15 «Дохід», а також п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, абз. 2 п.188.1 ст.188 ПК України є необґрунтованим.
Щодо взаємовідносин з ПП «Муксун»
За результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п.138.1, п.138.2. ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, а також п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України у зв'язку з впливом на формування показників податкової звітності господарських взаємовідносин позивача з контрагентом ПП «Муксун», діяльність якого за наявною у контролюючого органу інформацією має ознаки нереальності фінансово-господарських операцій.
Так, в акті перевірки відповідач зазначає про наявність податкової інформації ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 20.05.2015 року № 14454/7/04-63-22-04-17 по ПП «Муксун» щодо не підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2014 по 30.06.2014 та з 01.02.2015 по 30.04.2015.
Крім того, вказує на те, що з метою вручення листа про надання інформації було здійснено вихід на податкову адресу ПП «Муксун» та встановлено відсутність підприємства та його посадових осіб за податковою адресою, про що складено податкову інформацію від 17.03.2015 року № 5135/7/04-63-22-04/14 про неможливість проведення перевірки ПП «Муксун» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.07.2014 по 31.12.2014, згідно яких не встановлено реальність здійснення господарської діяльності як з придбання так і продажу ТМЦ та складено акт про місце незнаходження підприємства за податковою адресою.
Посилається на те, що при проведенні аналізу наявної інформації, матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено, що за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на ПП «Муксун» відсутні необхідні умови для досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності трудових, матеріальних ресурсів, виробничих потужностей, транспортних засобів, складських приміщень, оборотних коштів, виробничих активів, що на думку контролюючого органу ставить під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання господарської діяльності та свідчить про те, що діяльність ПП «Муксун» має ознаки нереальності здійснення фінансово-господарських операцій, з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, не має реального товарного характеру.
Крім того посилається на те, до перевірки не надано товарно-транспортні накладні щодо транспортування придбаних у ПП «Муксун» товарно-матеріальних цінностей.
На думку контролюючого органу, позивач протиправно сформував показники податкової звітності з урахуванням господарських операцій з ПП «Муксун», що внаслідок завищення собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) встановлені порушення призвели до завищення суми витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2014 рік на загальну суму 2817956,00 грн., заниження податку на прибуток підприємств за 2014 рік на суму 535211,00 грн.
Вищезазначеними обставинами відповідач також обґрунтовує висновок про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 337458,00 грн., у тому числі лютий 2014 року - 85556,00 грн., березень 2014 року - 57835,00 грн., квітень 2014 року - 90888,00 грн., травень 2014 року - 67127,00 грн., червень 2014 року - 36052,00 грн. (а.с.31-34, 46-48 т.1).
Крім того, під час судового розгляду справи представник позивача послався на те, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно ПП «Муксун» внесено кримінальне провадження 16.04.2015 № 3201513001000000036 за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України.
Надаючи оцінку виявленим порушенням, суд зазначає, що відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно з п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:
інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпунктом 138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України встановлено, що витрати операційної діяльності включають:
собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;
витрати банківських установ.
Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з пп.139.1.9 п.139.12 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996).
Відповідно до статті 1 Закону №996 первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами першою та другою ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі ст.1 Закону № 996 господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, на підставі якого формуються показники податкової звітності, у тому числі й щодо податку на прибуток підприємств.
Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Статтею 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.
Так, відповідно до пп. «а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з абз.1 п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду
За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Верховним Судом України висловлено правову позицію, відповідно до якої право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета, яка відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначається як розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (постанова Верховного Суду України від 14.03.2017 у справі №826/20366/13-а).
З матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та ПП «Муксун» (Постачальник) укладено договір постачання № 1/0214 від 01.02.2014, за умовами якого Продавець зобов'язується постачати Покупцю матеріали, сировину, напівфабрикати, обладнання та будь-які інші товари для виробництва меблів, будівельні матеріали та інші господарські та промислові товари, у асортименті та кількості згідно товарних накладних.
Договором передбачено, що ціна товару оговорюється на кожне окреме постачання і вказується в товарній накладній. Покупець проводить повну оплату вартості партії отриманого товару згідно виписаних Продавцем документів, на розрахунковий рахунок Продавця. Сума договору дорівнює сумам всіх товарних накладних, за якими відвантажується товар на протягом дії цього договору (а.с.113 т.1).
Відповідно до Специфікацій до договору постачання № 1/0214 від 01.02.2014 за період з 01.02.2014 по 31.10.2014 позивачем у ПП «Муксун» придбані комплекти деталей для столу, комплекти деталей для стільців, гвинти меблеві, петлі, гвинти-шурупи, гайки, стяжки меблеві (а.с.114-128), що узгоджується з видами господарської діяльності позивача.
На підтвердження виконання умов договору до матеріалів справи надано копії видаткових накладних (а.с.139-214 т.1). Також надано акт приймання товару по кількості і якості, складеного у зв'язку з постачанням товару неналежної якості (а.с.129-130 т.1).
Транспортування придбаного товару здійснювалось за рахунок постачальника ПП «Муксон» на підставі укладеного з фізичною особою-підприємцем Гандабурою Ю,М. договору на надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом №2/2014 від 01.02.2014 (а.с.132-135 т.1, а.с.44-46 т.2).
Оплата придбаного товару здійснена у безготівковій формі, що підтверджується копіями наданих до матеріалів справи платіжних доручень (а.с.31-63 т.4).
На підтвердження отримання придбаного товару до матеріалів справи надано копію реєстру виданих довіреностей за 2014 рік, з якого встановлено видачу довіреностей на отримання товару від ПП «Муксун» (а.с. 64-79 т.4).
Придбаний товар оприбуткований позивачем на складі підприємства, що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями прибуткових ордерів типової міжвідомчої форми № М-4 (а.с.3-41 т.2).
За даними операціями ПП «Муксун» виписано податкові накладні (а.с.215-250 т.1, 1-29 т.4), які відображені позивачем у додатку 5 Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до податкових декларацій з податку на додану вартість за лютий - жовтень 2014 року. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних контролюючим органом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується відповідачем і в акті перевірки. Податкові накладні видані особою, яка на час здійснення господарських операцій зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, платником податку на додану вартість, та внесені до Єдиного реєстру податкових накладних, що відповідачем не заперечується.
У бухгалтерському обліку позивача операції по взаємовідносинам з ПП «Муксун» відображені наступними бухгалтерськими проводками:
Дт 281 «Товари на складі» Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»
Дт 641 «Розрахунки за податками» Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»
Дт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» Кт 331 «Поточні рахунки в національній валюті ».
Отримані від ПП «Муксун» товарно-матеріальні цінності згідно лімітно-заборних відомостей (а.с.59-156 т.2) передані до виробничого цеху та використані при виробництві меблів, що підтверджується місячними виробничими звітами про витрати сировини, полуфабрикатів та основних матеріалів (а.с.3-122, 3).
Таким чином, дослідивши надані до матеріалів справи копії первинних документів, з урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з видами господарської діяльності позивача, суд дійшов висновку, що в результаті господарських операцій з ПП «Муксун» у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов'язань та у власному капіталі.
Щодо посилань відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 (далі - Правила №363) визначаються права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.
Відповідно до глави I Правил № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно пп.11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби) й печаткою або штампом передається Перевізнику.
Отже, правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише визначають права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Стосовно посилань контролюючого органу на відсутність у контрагента позивача потужностей для здійснення операцій, суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства контрагент позивача має право на залучення до виконання умов договору третіх осіб. Крім того, на переконання суду, враховуючи зміст господарської операції укладеної з позивачем, ПП «Муксун» не мало необхідності у великій кількості робітників або наявності спеціальної техніки для виконання умов господарських операцій.
Суд не приймає посилання контролюючого органу на наявну податкову інформацію ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 20.05.2015 року № 14454/7/04-63-22-04-17 та від 17.03.2015 року № 5135/7/04-63-22-04/14, та зазначає, що в силу закону отримання контролюючим органом податкової інформації, яка свідчить про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє контролюючий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки така податкова інформація, у тому числі акт перевірки або акт про неможливість проведення зустрічної звірки, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.
Крім того, згідно з п.86.1 ст.86 ПК України, п.п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючи органи.
Згідно з п.5 Порядку №727 факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Отже, контролюючий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, тому посилання податкового органу на інформацію щодо контрагента позивача, що не має для нього правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.
Також, суд звертає увагу і на відсутність законодавчо встановленого обов'язку платника податків щодо перевірки походження товару, який ним придбається, та зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, які стали підставою для формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість платника податків, необхідно оцінювати відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини ж між учасниками попередніх ланок постачання товарів не можуть мати безпосереднього впливу на встановлення факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної фіскальної служби інформації щодо порушення податкового законодавства окремим платником податків, негативні юридичні наслідки таких дій повинні застосовуватися саме до цієї особи.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.
У п. 38 рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» (заява №803/02, INTERSPLAV проти України) зазначено, що на думку суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Відповідачем суду не надано доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб ПП «Муксун» щодо фіктивної підприємницької діяльності або рішення суду про визнання укладених з цим підприємством угод недійсними.
До матеріалів справи надано копію постанови старшого слідчого першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР Мелітопольської ОДПІ про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №332015080280000020 від 14.05.2015 щодо службових осіб ТДВ «Мелітопольмеблі» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України, шляхом завищення податкового кредиту та витрат по безтоварним операціям з підприємствами з ознаками фіктивності, у тому числі ПП «Муксун», у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі п.2 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до змісту вказаної постанови, у ході досудового розслідування не здобуто даних, які б підтверджували безтоварність операцій, проведених між ТДВ «Мелітопольмеблі» та визначеними контрагентами, у тому числі, ПП «Муксун» за період з 01.12.2011 по 31.10.2014. (а.с.96-97 т.1).
Крім того, суд не приймає посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження стосовно посадових (службових) осіб ПП «Муксун» за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ККУ.
По-перше, вказані обставини не відображені в Акті перевірки як підстава для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та ПП «Муксун», з огляду на що вони не могли мати вплив на прийняте контролюючим органом рішення. Крім того, з урахуванням загального принципу презумпції невинуватості особи, сам факт наявності зареєстрованого кримінального провадження щодо посадових осіб контрагента не може тягнути негативні юридичні наслідки для платника.
По-друге, вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2015 року у справі №201/6097/15-к, який набрав законної сили 30.06.2015 року, директора ПП «Муксун» ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 Кримінального кодексу України.
Зазначеним вироком встановлено, що у період часу з 01.04.2014 по 11.11.2014 директор ПП «Муксун» ухилився від сплати податку на додану вартість на загальну суму 754872,49 грн. шляхом внесення до податкової звітності ПП «Муксун» неправдивих відомостей про операції з підприємствами ПП «Базис ОПТ», ПП «ІН-Тегро», ПП «Тера строй Д» (а.с.134-140, т.5).
Будь-яких обставин, які б свідчили про невідповідність вимогам чинного законодавства господарських операцій між ПП «Муксун» та позивачем у вказаний період даним вироком не встановлено.
Таким чином, висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій між позивачем та ПП «Муксун» спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що твердження контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.138.1, п.138.2. ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, а також п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України є необґрунтованими.
Щодо застосування штрафних санкцій за встановлення факту завищення від'ємного значення податку на додану вартість за 2014 рік.
Перевіркою встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість за лютий-травень 2014 року на загальну суму 301406,00 грн. з підстав завищення податкового кредиту внаслідок виключення складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Муксун», у зв'язку з чим до позивача на підставі п.41 підрозділу 2 розділу XX ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 10% від встановленої суми завищення від'ємного значення 30140,60 грн.
Відповідно до п.41 підрозділу 2 розділу XX ПК України у разі якщо контролюючий орган під час перевірки встановлює факт завищення платником податку від'ємного значення сум податку на додану вартість, яке залишилося непогашеним станом на 1 липня 2015 року в податковій звітності з податку на додану вартість, що призвело до завищення суми податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні / розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначеної пунктом 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу, до такого платника податку, крім штрафів, передбачених статтею 123 цього Кодексу, застосовується штраф у розмірі 10 відсотків суми завищення такого від'ємного значення.
Для цілей цього пункту до від'ємного значення належить від'ємне значення сум податку на додану вартість, що залишилося непогашеним станом на 1 липня 2015 року, що обліковується в податковій звітності з податку на додану вартість.
Отже зазначений штраф застосовується до платників податку на додану вартість за неправомірне збільшення реєстраційної суми за рахунок завищення від'ємного значення податку, яке залишилось непогашеним станом на 1 липня 2015 року та відображене платником у відповідній звітності.
Відповідно до декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року підприємство задекларувало суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 12999,00 грн. (з урахуванням уточненого розрахунку), що є меншим, ніж визначений контролюючим органом штраф.
Крім того, до матеріалів справи не надано доказів наявності рішень контролюючого органу, суду чи будь-яких інших рішень, якими було встановлено факт відображення позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість станом на 01.07.2015 завищення від'ємного значення податку.
Враховуючи наведене, а також з урахуванням попередніх висновків суду про хибність позиції контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій позивача з ПП «Муксун»,застосування до позивача штрафних санкції за встановлення факту завищення від'ємного значення податку на додану вартість за 2014 рік є безпідставним.
Щодо завищення показника по р.2150 Звіту про фінансові результати за 1 квартал 2016 року.
Під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено завищення показника по р.2150 Звіту про фінансові результати за 1 квартал 2016 р. на 32942,00 грн.
Так, в Акті перевірки зазначено, що відповідно до Звіту про фінансовий результат за 1 квартал 2016 року у рядку 2150 (витрати на збуд) підприємством самостійно визначена сума 124,00 тис.грн. У той же час відповідно до Головної книги за 1 квартал 2016 року витрати на збуд ( рах.93) склали 91,058 тис. грн.
Разом з тим, позивачем надано до матеріалів справи витяг з Головної книги підприємства за І квартал 2016 року по рахунку 9, відповідно до даних якої витрати на збут у І кварталі 2016 року складають 124 057, 66 грн., що відповідає сумі, визначеній у фінансовій звітності (а.с.118-119, т.5, а.с.142-158, т.5).
Враховуючи наведене, висновки контролюючого органу про завищення позивачем показника по р.2150 Звіту про фінансові результати за 1 квартал 2016 року спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.?
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольмеблі».
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 7-12, 71, 94, 158, 161-163, 254 КАС України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольмеблі» задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області від 11.08.2016 №0000141401 та №0000161401.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області від 11.08.2016 №0000151401 в частині донарахованого грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 630364,50 грн., в т.ч. основний платіж - 420243,00 грн., штраф - 210215,50 грн.
Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 20867,09 грн. (двадцять тисяч вісімсот шістдесят сім гривень 09 коп.) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольмеблі» за рахунок бюджетних асигнувань Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її отримання апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.О. Семененко