Справа №488/2868/16-ц 23.05.2017 23.05.2017
Провадження №22-ц/784/1006/17
Справа №488/2868/16-ц Головуючий у 1-й інстанції Селіщева Л.І.
Провадження № 22ц-784/1006/17 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.
Категорія 39
Рішення
Іменем України
23 травня 2017 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого Кушнірової Т.Б.,
суддів: Базовкіної Т.М., Галущенка О.І.,
із секретарем Богуславською О.М.,
за участю:
- представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2016 року за позовом ОСОБА_3 до Миколаївської міської ради про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом,
У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Миколаївської міської ради про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом.
Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4
За життя нею побудовано жилий будинок АДРЕСА_1 на який після смерті матері на вказаний житловий будинок відкрилася спадщина. Він є єдиним спадкоємцем за законом та своєчасно спадщину прийняв шляхом звернення з заявою до нотаріальної контори, проте, нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказаний житловий будинок, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на вказаний житловий будинок.
Посилаючись на наведені обставини, позивач просив визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2016 року в позові ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню із наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є сином ОСОБА_4, яка до укладення шлюбу мала прізвище ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
В установлений законом шестимісячний строк, ОСОБА_3 звернувся до п'ятої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області з заявою про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4, в результаті чого нотаріусом було заведено та зареєстровано спадкову справу № 213/2015.
12 січня 2016 року держаним нотаріусом винесено постанову про відмову у видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1, оскільки позивачем не надано відповідний правовстановлюючий документ на спадкове майно.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 посилався на те, вказаний житловий будинок за життя належав на праві власності спадкодавцю, увійшов до спадкової маси, однак нотаріус йому відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки у спадкодавця відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спадкодавець за життя не набула права власності на спірний будинок, а тому відсутні правові підстави для визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем в порядку спадкування.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
За правилами ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до вимог ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ч.1 ст.1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.
Із матеріалів справи вбачається, 26 листопада 1963 року між виконавчим комітетом Октябрьської міської ради депутатів трудящих та ОСОБА_5 укладено договір надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої приватної власності, згідно із яким забудовниці надана земельна ділянка площею 600 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.
Вказаний договір посвідчений нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори виконкому Октябрьської міської ради за реєстраційним № 1801(а.с.43).
Рішенням виконавчого комітету Октябрьської міської ради депутатів трудящих від 15 березня 1963 року ОСОБА_5 за вказаною адресою відведено під індивідуальне будівництво земельну ділянку за вказаною адресою (а.с.47).
На підставі вказаного рішення виконавчого комітету, земельна ділянка відведена в натурі, про що свідчить акт від 12 червня 1963 року, складений обласним відділом по справам будівництва та архітектури (а.с.45).
В наступному, за вказаною адресою було побудовано житловий будинок і згідно акту про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального будівництва у 1964 році його введено в експлуатацію (а.с.46).
11 грудня 1964 року рішенням № 340 виконавчого комітету Жовтневої міської ради депутатів трудящих затверджено акт про закінчення будівництва і введення в експлуатацію житлового будинку, побудованого ОСОБА_5 (а.с.45).
На час придбання (побудови) житлового будинку, питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі ст. 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт його побудови з додержанням вимог цих актів законодавства.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.
Згідно матеріалів справи житловий будинок збудовано до цієї дати.
Відповідно до пп. 6, 7 вказаної Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).
Зокрема, за пп. 4, 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва і експлуатації будівель, затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.
Враховуючи, що ОСОБА_4 була забудовником спадкового будинку, однак не отримала відповідних документів, та не зареєструвала власність у БТІ, однак за наявності договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва і експлуатації будівель від 26 листопада 1963 року, акту про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального будівництва у 1964 році його введено в експлуатацію, з моменту затвердження рішенням виконавчого комітету Жовтневої міської ради депутатів трудящих 11 грудня 1964 року набула статусу власника житлового будинку, а відтак право власності на нього.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не взяв до уваги нормативні акти, які регулювали виникнення права власності у спадкодавця на момент закінчення будівництва будинку, а також на обставини справи, зокрема те, що будівництво житлового будинку, який є об'єктом спадщини, відбувалось на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці на підставі наданого виконавчим комітетом дозволу на його будівництво (тобто будинок не є самовільним будівництвом) і, що на момент смерті спадкодавця цей будинок був повністю збудований і прийнятий в експлуатацію, тому дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3
За такого, рішення суду першої інстанції у відповідності до п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та визнання за ним в порядку спадкування за законом права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді :