04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"16" травня 2017 р. Справа№ 911/2742/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Скрипки І.М.
Гаврилюка О.М.
за участю представників сторін
від позивача: Дворак М.Є. - представник за дов. б/н від 26.09.2016 року;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід"
на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 року
у справі №911/2742/16 (судя: Карпечкін Т.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Два Агро Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід"
про стягнення 397500,23 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Два Агро Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 397500,23 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором зберігання№24-04/15 від 24.04.2015 року.
В судовому засіданні 18.10.2016 року позивачем було подано додаткові пояснення по суті спору та заяву, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, про збільшення позовних вимог, якою останній просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 426405,09 грн з яких 388822,46 грн основного боргу, 34450,74 грн пені та 3131,89 грн 3% річних, яка була прийнята судом.
Позивач 04.11.2016 року подав заяву про зміну позовних вимог в поряду ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій змінив предмет спору і просив зобов'язати відповідача повернути майно зі зберігання у зв'язку з тим, що майно є в наявності на зберіганні у відповідача.
Рішенням Господарського суду Київської області від 26.12.2016 року у справі № 911/2742/16 позов задоволено повністю. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Два Агро Україна" зі зберігання за договором зберігання № 24-04/15 від 24.04.2015 року наступне майно: Гербіцид Фелікс ВГ в кількості 640,00 кг; Фунгіцид Дазім 80 ВГ в кількості 385,00 кг; Інсектицид Діміпрід ВГ в кількості 24,00 кг; Гербіцид Центур КЕ в кількості 45,00 л; Гербіцид Глобстар ВГ в кількості 38,30 кг, Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Два Агро Україна" 5832,34 грн судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 року у справі № 911/2742/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.
Так, скаржник вказав, що суд першої інстанції повинен був відмовити в задоволенні заяви позивача про зміну позовних вимог та розглянуті по суті раніше заявлені позовні вимоги.
Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 27.01.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" було прийнято до провадження.
Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 14.03.2017 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Протоколом автоматичної зміни колегії суддів від 29.03.2017 року, у зв'язку з участю судді Коротун О.М. у засіданні робочої групи 30.03.2017 року, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/2742/16 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Скрипка І.М., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 29.03.2017 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 року у справі № 911/2742/16 до свого провадження у новому складі колегії суддів.
Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 30.03.2017 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2017 року по справі №911/2742/16 залишити без змін а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" без задоволення.
Представник відповідача у судове засідання 16.05.2017 року не з'явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 30.03.2017 року на відповідну адресу.
Пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 встановлює, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
Згідно з п. 3.9.2. Постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, відповідач не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 16.05.2017 року, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 року підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" - частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
24.04.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Два Агро Україна" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" (відповідач) було укладено договір зберігання №24-04/15 (далі - договір зберігання), відповідно до умов якого відповідач за плату зберігає засоби захисту рослин (далі - майно), передані йому позивачем, і повертає майно у цілковитій схоронності.
Відповідно до п. 2.6. договору зберігання майно передається на відповідальне зберігання без права використання його у господарській діяльності відповідача.
Згідно п. 2.7. договору зберігання факт передачі майна на відповідальне зберігання підтверджується актом здачі-приймання Майна на відповідальне зберігання та/або накладною.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується актами здачі-приймання Майна №1 від 28.04.2015 року, №2 від 16.06.2015 року, №3 від 10.07.2015 року, №4 від 22.07.2015 року на зберігання відповідачу було передано: Гербіцид Фелікс ВГ 3590,00 кг по 7,66 дол.США, Фунгіцид Дазім 80 ВГ 1420,00кг по 12,25 дол.США, Інсектицид Діміпрід ВГ 88,00кг по 39,85 дол.США, Гербіцид Центур КЕ 500,00 л по 18,00 дол.США, ПАР Коутер 1500,00 к/Л по 7,00 дол.США, Гербіцид Глобстар ВГ 100,20 л по 42,50 дол.США.
На вимогу позивача відповідач 05.05.2016 року повернув частину Майна із зберігання, про що сторони підписали Акт №5. Зокрема відповідач повернув: Фунгіцид Дазім 80 ВГ в кількості 70 кг, Гербіцид Центур КЕ в кількості 345 л, ПАР Коутер в кількості 915 л.
Позивач зазначає, що договір зберігання було укладено з метою оптимізації господарських процесів, а кінцевою метою позивача було продаж майна відповідачу та іншим третім особам зі складу відповідача. Тому, відповідно до п. 2.9. договору зберігання, зберігач здійснює відпуск майна представнику покупця на підставі письмового розпорядження поклажодавця.
У зв'язку з чим, передане на зберігання майно частково було передане у власність відповідача за договором купівлі-продажу №11-05/1-100 від 11.05.2015 року та договором купівлі-продажу №25- 05/1-30/70 від 25.05.2015 року, а саме: Гербіцид Фелікс ВГ - 1 925 кг, Фунгіцид Дазім 80 ВГ - 765 кг, Інсектицид Діміпрід ВГ - 63 кг, Гербіцид Центур КЕ - 90 л, ПАР Коутер - 180,00 л, Гербіцид Глобстар ВГ - 29,7 кг.
Також, частина переданого на зберігання відповідачу майна було продано третій особі (Товаристу з обмеженою відповідальністю "Маяк Агроплюс"), зокрема позивач продав, а відповідач видав: Гербіцид Фелікс ВГ - 1025 кг, Інсектицид Діміпрід ВГ - 1 кг, Гербіцид Центур КЕ - 20 л, ПАР Коутер - 10,00 л, Гербіцид Глобстар ВГ - 4,2 кг.
Позивач зазначає, що з метою забезпечення повернення залишків майна із відповідального зберігання, на адресу відповідача було направлено письмове розпорядження про повернення майна від 27.05.2016 року. При цьому, до виконання розпорядження, у межах договору купівлі-продажу, 15.06.2016 року позивач продав відповідачу частину майна, що підтверджується видатковою накладною №177. Зокрема, було продано: Фунгіцид Дазім 80 ВГ - 200 кг, Гербіцид Глобстар ВГ - 28 кг.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції на збергіннні у відповідача залишилось належне позивачу Майно: Гербіцид Фелікс ВГ - 640,00 кг, Фунгіцид Дазім 80 ВГ -385,00 кг, Інсектицид Діміпрід ВГ - 24,00 кг, Гербіцид Центур КЕ - 45,00 л, Гербіцид Глобстар ВГ - 38,30 кг, яке мало бути повернуто за розпорядження від 27.05.2016 року, однак відповідач своїх зобов'язань з повернення майна не виконав, Майно не повернув.
Відповідно до п. 5.1. договору зберігання якщо зберігач за першою письмовою вимогою поклажодавця не повертає майно у повному обсязі, то він зобов'язаний протягом трьох банківських днів з дати отримання письмової вимоги про повернення майна, перерахувати на поточний рахунок поклажодавця компенсацію у розмірі вартості залишку майна, який не може бути повернутий, за цінами не нижче вказаних в додатку №1 до цього договору. Компенсація у гривні, що підлягає сплаті зберігану на виконання ним зобов'язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента в іноземній валюті, вказаній в договорі, на курс продажу цієї валюти публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк". Під безготівковим курсом продажу долара США Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" розуміють курс продажу, на дату виписки рахунку, який щоденно розміщується на офіційному сайті ПАТ "Укрсиббанк".
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, станом на момент подання позову до суду першої інстанції, у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 388 822,46 грн зокрема, виходячи з курсу дол. США до гривні на момент повернення майна (24,90 грн за 1 дол. США): вартість неповенутого Гербіциду Фелікс ВГ (по 7,66 дол. США, кількість неповернутого майна - 640,00 кг) складає 122069,76 грн, вартість Фунгіциду Дазім 80 ВГ (по 12,25 дол. США в кількості 385,00 кг) складає 117434,63 грн, вартість Інсектициду Діміпрід ВГ (по 39,85 в кількості 24,00 кг) складає 23814,36 грн, вартість Гербіциду Центур КЕ (по 18 дол. США в кількості 45,00 л) складає 20169,00 грн, вартість Гербициду Глобстар ВГ (по 42,5 дол. США в кількості 38,30 кг) складає 40530,98 грн. Всього вартість неповернутого майна складає 324018,72 грн, що з ПДВ ( 64803,74 грн.) складає 388 822,46 грн.
На виконання п. 5.1. договору зберігання 11.07.2016 року на адресу відповідача було надіслано рахунок про сплату компенсації неповернутого майна. На момент подання позову відповідач компенсацію за неповернуте майно не сплатив.
Згідно п. 5.5. договору у разі невиконання п. 5.1. договору, зберігач сплачує поклажедавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
У зв'язку з чим, позивач в позові зазначив, що у відповідача перед позивачем виникло зобов'язання сплатити за договором пеню у розмірі 7954,62 грн. Також, відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 723,15 грн.
В ході розгляду спору в суді першої інстанції позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 388822,46 грн основного боргу, 34450,74 грн пені та 3131,89 грн 3% річних.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти позову зазначивши, що отримавши письмове повідомлення відповідач зв'язався в телефонному режимі з позивачем та у відповідності до умов Договору запропонував позивачу (поклажодавцю) вивезти продукцію.
Тобто, відповідач зазначив, що майно є в наявності на складі відповідача, не втрачено і готове до видачі поклажодавцю.
У зв'язку з повідомленими відповідачем обставинами, зокрема, щодо фактичної наявності майна, позивач 04.11.2016 року подав до суду першої інстанції заяву про зміну позовних вимог в поряду ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій змінив предмет спору і просив зобов'язати відповідача повернути майно зі зберігання. Заява була прийнята судом першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, дана заява була подана до суду після початку розгляду судом справи № 911/2742/16 по суті.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Вищий господарський суд України у п. 3.12 Постанови «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначає: «Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.
Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 Господарського процесуального кодексу України, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).
Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (ст. 65 Господарського процесуального кодексу) відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.
Таким чином, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції повинен був відмовити в задоволенні заяви позивача про зміну позовних вимог від 03.11.2016 року, якою фактично змінено предмет позову і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги. Оскільки, ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України надає право позивачеві змінити предмет, або підставу позову лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо скасування оскаржуваного рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо первісних позовних вимог, Київський апеляційний господарський суд відзначає наступне.
У відзиві на позовну заяву, відповідач вказав, що за умовами договору та згідно з положеннями чинного законодавства саме на позивача (поклажодавця) покладений обов'язок забрати товар із зберігання - надати транспорт та здійсни витрати по транспортуванню товару.
В додаткових поясненнях позивач зазначив та надав докази, що оскільки за розпорядженням від 27.05.2016 року майно не було повернуто, з метою прийняття виконання зобов'язання, 20.10.2016 року позивачем було направлено уповноваженого представника до відомого йому складу відповідача за адресою м. Сміла, вул. Івана Франка 18.
Відповідно до п. 2.1. договору зберігання зберігач здійснює доставку майна автомобільним транспортом до його місця зберігання за власний рахунок.
Згідно п. 3.1.1. договору зберігання поклажедавець зобов'язаний здійснити передачу майна на відповідальне зберігання, шляхом поставки його на склад згідно реквізитів зберігача.
Для забезпечення перевезення майна на зберігання відповідач надав позивачу лист від 28.04.2016 року №28-1. Відповідно до змісту листа майно буде отримуватись у м. Біла Церква (на складі позивача), а місце призначення м. Сміла, вул. Івана Франка. Про будь-які інші адреси розташування складів, де відповідачем зберігається спірне майно, позивачу не повідомлялось.
Таким чином, на адресу відомого позивачу складу 20.10.2016 року було направлено вантажний транспортний засіб перевізника, з яким у позивача укладено договір на транспортне обслуговування № 656 від 15.02.2016 року.
Відповідно до товарно-транспортної накладної від 20.10.2016 року, що була надана перевізником, на територію складу за адресою м. Сміла, вул. Івана Франка 18 водія не допущено, Майно не видано.
Таким чином, без інформації щодо місця розташування складу, на якому відповідач зберігає спірне Майно, позивач не мав можливості забезпечити транспортний засіб для отримання майна із зберігання.
Згідно з п. 3.2.12 договору зберігання зберігач зобов'язаний зберігати майно на власних площах, а в разі зберігання майна не на власних площах, зберігач зобов'язаний вказати реквізити власника (орендодавця) приміщень, де зберігатиметься майно.
З огляду на п.п. 3.1.1. та 3.2.12 договору зберігання передача товару здійснюється згідно реквізитів відповідача, відповідач зобов'язаний повідомити позивача письмово про усі орендовані склади у яких здійснюється зберігання майна позивача.
Однак, відповідач не повідомив позивача про фактичне місце зберігання його майна, що не дозволяло позивачу забезпечити транспортний засіб та прибуття уповноваженого представника. Також, і в ході розгляду справи, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідач не зазначив за якою адресою фактично зберігається майно і куди повинен був звернутись позивач за його отриманням.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з твердженням позивача, що дана обставина додатково підтверджує факт відсутності відповідного майна у відповідача.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України право поклажодавця на пред'явлення вимог щодо відшкодування компенсації вартості майна переданого на зберігання у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Так, матеріали справи не місять а відповідачем не було надано ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України повної оплати заборгованості за договором зберігання.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо задоволення первісних позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 388 822,46 грн основного боргу.
Щодо стягнення 34450,74 грн пені та 3131,89 грн % річних, Київський апеляційний господарський суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Так, відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п. 5.5. договору у разі невиконання п. 5.1. договору, зберігач сплачує поклажедавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 34450,74 та 3% річних в сумі 3131,89 грн.
Київський апеляційний господарський суд здійснивши перерахунок пені та 3 % річних з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, а також порядку розрахунків, погоджується з розрахунком позивача, що позовні вимоги в частині стягнення пені та 3% річних підлягають задоволенню сумі 34450,74 та 3% річних в сумі 3131,89 грн.
Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Таким чином, згідно п. 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 року по даній справі підлягає скасуванню з підстав порушення норм матеріального і процесуального права, в порядку п. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" - підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 року у справі №911/2742/16 - скасувати та прийняти нове рішення, яким
Первісні позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" (08296, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Крупської, буд. 18, код 39141465) , або з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Два Агро Україна" (03039, м. Київ, вул. Ізюмська, буд. 5, код 38454264), або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, 388822,46 грн (триста вісімдесят вісім тисяч вісімсот двадцять дві гривні 46 копійок) основного боргу, 34450,74 грн (тридцять чотири тисячі чотириста п'ятдесят гривен 74 копійки) пені, 3131,89 грн (три тисячі сто тридцять одна гривня 89 копійок) 3 % річних та 6396,08 грн (шість тисяч триста дев'яносто шість гривен 08 копійок) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Два Агро Україна" (03039, м. Київ, вул. Ізюмська, буд. 5, код 38454264), або з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" (08296, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Крупської, буд. 18, код 39141465), або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду 3207,79 грн (три тисячі двісті сім гривен 79 копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.
5. Матеріали справи №911/2742/16 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді І.М. Скрипка
О.М. Гаврилюк