18 травня 2017 року Справа № 5023/3711/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіПоліщука В.Ю. (доповідач),
суддів:Білошкап О.В.,
Куровського С.В.,
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк",
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 24 січня 2017 року,
та ухвалуГосподарського суду Харківської області від 8 грудня 2016 року,
у справі № 5023/3711/11,
за заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (с. Залізничний порт, Голопристанський район, Херсонська область),
доФізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (м. Харків),
про визнання банкрутом,-
за участю представників: від ПАТ "Дельта Банк": Арбузов О.О. - представник (довіреність від 13.04.2017 року); від ТзОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія": Сєтов М.О. - представник (довіреність від 23.11.2016 року);
представники інших учасників судового провадження не з'явились;
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.05.2011 року, за заявою Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4), порушено провадження у справі № 5023/3711/11 про банкрутство Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_5); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, інше.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.12.2016 року у справі № 5023/3711/11 (суддя - Міньковський С.В.) відмовлено ліквідатору ФОП ОСОБА_5 арбітражному керуючому Оніщенку К.С. у задоволенні Заяви про витребування майна з незаконного володіння.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 року у справі № 5023/3711/11 (головуючий суддя - Фоміна В.О., судді: Здоровко Л.М., Лакіза В.В.) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі за текстом - ПАТ "Дельта Банк") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кадирова В.В. залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.12.2016 року у справі № 5023/3711/11 залишено без змін. При цьому, апеляційний господарський суд зазначив, що господарським судом першої інстанції прийнято правильне рішення щодо відмови у задоволенні Заяви про витребування майна.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, прийнятими господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, ПАТ "Дельта Банк" звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.12.2016 року у справі № 5023/3711/11; прийняти нове судове рішення, яким задовольнити Заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_5 арбітражного керуючого Оніщенка К.С. про витребування майна у добросовісного набувача у справі № 5023/3711/11 у повному обсязі. При цьому, скаржник посилається на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.03.2016 року, згідно зі ст. 1114 ГПК України, касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.
13.04.2017 року до Вищого господарського суду України від ТзОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія" надійшли Заперечення на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк", в яких заявник проти вимог та доводів скаржника заперечує, з підстав їх необґрунтованості; просив постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.12.2016 року у справі № 5023/3711/11 залишити без змін.
За Розпорядженням Керівника апарату Вищого господарського суду України від 18.04.2017 року, на підставі Протоколу автоматичної заміни складу колегії суддів від 18.04.2017 року, у зв'язку з відпусткою судді Ткаченко Н.Г., для розгляду справи № 5023/3711/11 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поліщук В.Ю., судді: Білошкап О.В., Панова І.Ю.
18.04.2017 року до Вищого господарського суду України від представника ТзОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія" надійшов Супровідний лист з постановами Вищого господарського суду України від 09.07.2013 року та від 06.12.2016 року, як підтвердження правової позиції товариства.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.04.2017 року розгляд справи № 5023/3711/11 відкладено на 11.05.2017 року.
За Розпорядженням Керівника апарату Вищого господарського суду України від 10.05.2017 року, на підставі Протоколу автоматичної заміни складу колегії суддів від 10.05.2017 року, у зв'язку з відпусткою судді Панової І.Ю., для розгляду справи № 5023/3711/11 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поліщук В.Ю., судді: Білошкап О.В., Удовиченко О.С.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.05.2017 року розгляд справи № 5023/3711/11 відкладено на 18.05.2017 року.
За Розпорядженням Керівника апарату Вищого господарського суду України від 17.05.2017 року, на підставі Протоколу автоматичної заміни складу колегії суддів від 17.05.2017 року, у зв'язку з перебуванням судді Удовиченка О.С. на лікарняному, для розгляду справи № 5023/3711/11 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поліщук В.Ю., судді: Білошкап О.В., Куровський С.В.
В засіданні суду касаційної інстанції, представник ПАТ "Дельта Банк" повністю підтримав вимоги та доводи касаційної скарги; просив Вищий господарський суд України скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.12.2016 року у справі № 5023/3711/11; прийняти нове судове рішення, яким задовольнити Заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_5 арбітражного керуючого Оніщенка К.С. про витребування майна у добросовісного набувача у справі № 5023/3711/11 у повному обсязі.
Представник ТзОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія", під час касаційного провадження, проти вимог та доводів касаційної скарги ПАТ "Дельта Банк" заперечував, з підстав наведених у Запереченнях 13.04.2017 року; просив господарський суд касаційної інстанції врахувати практику Вищого господарського суду України за постановами від 09.07.2013 року та від 06.12.2016 року (копії яких подано до суду 18.04.2017 року з Супровідним листом); постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.12.2016 року у справі № 5023/3711/11залишити без змін.
Інші учасники касаційного провадження уповноважених представників в судове засідання касаційної інстанції не направили, хоча про дату, час та місце розгляду касаційної скарги були повідомлені належним чином. Враховуючи, що учасників судового провадження було повідомлено про те, що не з'явлення їх представників в судове засідання касаційної інстанції не тягне за собою відкладення розгляду справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності в судовому засіданні уповноважених представників учасників касаційного провадження, які не з'явились.
Заслухавши доповідь судді Поліщука В.Ю., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено наступне.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.05.2011 року, за заявою ФОП ОСОБА_4, порушено провадження у справі № 5023/3711/11 про банкрутство ФОП ОСОБА_5; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, інше.
Постановою Господарського суду Харківської області від 18.07.2011 року визнано ФОП ОСОБА_5 банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Богомазова Павла Сергійовича, інше.
Постановою місцевого господарського суду від 18.07.2011 року встановлено, що ФОП ОСОБА_5, на дату відкриття ліквідаційної процедури, на праві власності належали, зокрема, нежитлові приміщення площею 277,0 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі дублікату Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В.О. 26.04.2007 року за № 1239).
15.06.2012 року Товарною Біржею "Всеукраїнський торгівельний центр", на замовлення ліквідатора ФОП ОСОБА_5 арбітражного керуючого Ткаченка О.А. (Угода б/н від 11.05.2012 року, том 6 арк. справи 116), проведено аукціон з реалізації майна банкрута - ФОП ОСОБА_5, за результатами якого (Протокол № 1 проведення аукціону від 15.06.2012 року) переможцем аукціону визнано ТзОВ "Лівеа", загальна вартість реалізованого майна склала 1 550 000 грн. 00 коп. (том 6, арк. справи 114).
За результатами проведеного аукціону, ліквідатором ФОП ОСОБА_5 арбітражним керуючим Ткаченко О.А. з ТзОВ "Лівеа" 21.06.2012 року був укладений Договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 1 550 000 грн. 00 коп., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ліпінською І.Е. 21.06.2012 року, за реєстровим №1043 (том 6, арк. справи 122-125).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.10.2016 року у справі № 5023/3711/11 задоволено Заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_5 арбітражного керуючого Оніщенка К.С. про розірвання Договору купівлі-продажу частково; розірвано Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений 21.06.2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською І.Е., зареєстрований за № 1043; в решті вимог відмовлено.
04.11.2016 року до Господарського суду Харківської області від ліквідатора ФОП ОСОБА_5 арбітражного керуючого Оніщенка К.С. надійшла Заява про витребування майна з чужого незаконного володіння, з вимогою витребувати з незаконного володіння ТзОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія" нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення в літ. «А» загальною площею 277,0 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1. В обґрунтування заявлених вимог, арбітражний керуючий посилався на приписи ст.ст. 388, 694, 695 ЦК України та ст.25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.12.2016 року у справі № 5023/3711/11 відмовлено ліквідатору ФОП ОСОБА_5 арбітражному керуючому Оніщенку К.С. у задоволенні Заяви про витребування майна з незаконного володіння.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 року у справі № 5023/3711/11 апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кадирова В.В. залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.12.2016 року у справі № 5023/3711/11 залишено без змін.
Приймаючи оскаржені судові акти, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що при розірванні договору дія договору у часі не скасовується, зобов'язання за договором припиняються з моменту набрання чинності судовим рішенням; розірвання договору між банкрутом та ТзОВ "Лівеа" (першим покупцем), з підстав порушення умов договору, не є підставою для застосування віндикації та витребування спірного майна банкрута у останнього покупця - ТзОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія", в силу приписів ст.ст. 387, 388 ЦК України. При цьому, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, в цьому випадку, не підлягають застосуванню і норми ст. 694, 695 ЦК України, оскільки ТзОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія" не є стороною спірного Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.06.2012 року.
Не погоджуючись з рішенням господарських судів першої та апеляційної інстанцій, ПАТ "Дельта Банк" звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.12.2016 року у справі № 5023/3711/11; прийняти нове судове рішення, яким задовольнити Заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_5 арбітражного керуючого Оніщенка К.С. про витребування майна у добросовісного набувача у справі № 5023/3711/11 у повному обсязі. При цьому, скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, ст.43 ГПК України.
Задовольняючи частково подану ПАТ "Дельта Банк" касаційну скаргу, колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до п. 11 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України від 22.12.2011 року №4212-VI), положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом. Таким чином, в цьому випадку, застосуванню підлягають норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що діяла до 19.01.2013 року, оскільки спірний Договір купівлі-продажу (за результатами аукціону в межах ліквідаційної процедури у справі № 5023/3711/11 від 15.06.2012 року) укладений 21.06.2012 року.
За приписами ч.1 ст.5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону, що діяв до 19.01.2013 року), ліквідатор з дня свого призначення вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Згідно пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції з 19.01.2013 року внесено доповнення до статті 16 ГПК України частиною такого змісту: "справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство", а також доповнено частину 1 статті 12 пунктом 7 про підвідомчість господарським судам справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство. Перелік таких майнових вимог законодавцем не обмежено, однак передбачено винятки щодо спорів, пов'язаних з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів) за позовом контролюючих органів, визначених Податковим кодексом України.
Такі зміни щодо виключної підсудності певних спорів судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, набрали чинності з 19.01.2013 року.
Таким чином, з 19.01.2013 року майнові спори про витребування майна до ліквідаційної маси та пов'язані з цим вимоги розглядаються в межах провадження у справі про банкрутство, незалежно від того, що до боржника можуть застосовуватися окремі положення матеріального та процесуального права, визначені Законом про банкрутство в редакції, яка існувала до набрання чинності Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року з 19.01.2013 року та в силу пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень продовжує застосовуватися до окремих боржників.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові №16/047 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14, який, проаналізувавши зміни до статей 16 та 12 ГПК України в системному аналізі з положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року), зазначив про те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення майнових спорів до боржника є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Висновки Верховного Суду України у Постанові від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14 щодо застосування норм процесуального права, відповідно до статті 11128 ГПК України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують положення ст.ст. 12, 16 ГПК України.
Встановивши виключну підсудність майнових спорів до боржника з 19.01.2013 року суду, який здійснює розгляд справи про банкрутство, законодавець тим самим розширив повноваження такого суду на предмет можливості визнання недійсними правочинів із цивільно-правових підстав та повернення майна боржнику в порядку ст.ст. 387, 388 ЦК України, оскільки особи, права яких порушено такими правочинами, та власник, майно якого відчужено третім особам без його згоди, вже не може захистити свої права шляхом звернення з відповідними вимогами у позовному провадженні.
За приписами ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до ст. 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Водночас, згідно ст.ст. 330, 387 ЦК України, віндикаційний позов може бути пред'явлений тільки тоді, коли відповідач незаконно заволодів річчю внаслідок передачі йому такої речі не позивачем, а іншою особою. Подання такого позову не вимагає визнання недійсними усього ланцюга правочинів, за якими майно потрапило від позивача до відповідача від третіх осіб. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано за його наявності та незалежно від винятків, передбачених для добросовісного набувача частиною 3 статті 388 ЦК України.
Статтею 1212 ЦК України унормовані загальні положення про зобов'язання особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави. Така особа зобов'язана повернути законному власнику це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення з повернення безпідставно набутого майна застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються, зокрема, при витребуванні майна власником із чужого незаконного володіння (п. 2 ч. 3 ст. 1212 ЦК України), при поверненні виконаного однією із сторін у зобов'язанні (п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України), якщо повернення майна допускається в силу договору чи закону.
Таким чином, юридичний склад зобов'язання за ст. 1212 ЦК України виникає за наявності сукупності таких юридичних фактів: а) факту придбання або збереження майна боржником (боржником в цьому випадку є особа яка отримала майно); б) факту набуття або збереження майна іншої особи; в) факту відсутності (або якщо (підстава) відпаде в майбутньому) визначених законом підстав набуття права власності на спірне майно. Для виникнення зобов'язання за наслідком безпідставного набуття (збереження майна) майна за рахунок іншої особи вина боржника не має юридичного значення. Факт відсутності підстав набуття (збереження) майна у боржника має наслідком неправомірність наслідків з набуття майна та породжує зобов'язання, відповідно до ст. 1212 ЦК України, з повернення такого майна.
Необхідність у поверненні виконаного однією із сторін договору за правилом п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України виникає в разі дострокового припинення договору, зокрема, його розірвання за рішенням суду. Якщо одна сторона своє зобов'язання до моменту розірвання договору належно виконала, таке виконання втрачає правову підставу після розірвання договору. Якщо відповідний правовий інститут, який регулює правовідносини сторін щодо розірваного договору, не передбачає обов'язку повернути отримане на виконання припиненого зобов'язання, то повернення виконаного здійснюється відповідно до норм інституту набуття або збереження майна без достатньої правової підстави за ст. 1212 ЦК України.
При цьому, застосуванню ст.1212 ЦК України не перешкоджає ч. 4 ст. 653 ЦК України (сторона договору не має права вимагати того, що було виконано сторонами за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору), оскільки після розірвання договору суб'єкти, які його укладали, втратили статус "сторін договору", а зобов'язання у таких суб'єктів, згідно глави 83 ЦК України (ст. 1212 ЦК України), виникли після зміни їх правового статусу.
З правовою позицією про застосування положень ст.ст. 387, 388, 1212 ЦК України, як підстав виникнення зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна за попередньо розірваним в судовому порядку договором купівлі-продажу внаслідок несплати повної вартості нежитлових приміщень, які належали до комунальної власності, погодився Верховний Суд України у Постанові від 10.06.2015 року у справі №6-348цс15.
В силу цього, якщо правовим інститутом, який регулює певний вид договорів, передбачено особливості переходу права власності на об'єкт відчуження за наслідком повної сплати вартості такого майна і судами встановлено фактичні обставини непроведення розрахунку, то набувач такого майна не є законним власником, а особою, до якої таке майно перейшло без законних підстав, а перепродаж спірного майна третій особі означає виникнення права законного власника на витребування майна від третьої особи в порядку глави 83 ЦК України, зокрема, виникнення зобов'язань з повернення майна законному власнику відповідно до ст.ст. 387, 1212 ЦК України.
Згідно ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у вказаній редакції), після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Частиною 10 вказаної вище статті передбачено, що продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.
Відповідно з цим, якщо ліквідатор був зобов'язаний застосовувати положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" при реалізації майна боржника, то й договір купівлі-продажу має оформлятися згідно з положеннями зазначеного закону, оскільки оформлення договору купівлі-продажу майна з аукціону є юридичним фактом, яким завершується правочин з відчуження майна боржника з аукціону. Крім цього, відповідно до зазначеного закону відбувається перехід права власності на предмет продажу з аукціону.
Так, положеннями ст. 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу. У разі, якщо об'єктом продажу є нерухоме майно, право власності на нього переходить до покупця після державної реєстрації в установленому законом порядку права власності на придбаний об'єкт, яка здійснюється після сплати у повному обсязі ціни продажу об'єкта.
Таким чином, здійснення державної реєстрації договору купівлі-продажу майна боржника з аукціону за відсутності повної сплати покупцем вартості придбаного з аукціону майна не може бути розцінено як беззаперечна підстава переходу до набувача майна права власності на майно, оскільки спеціальним законом визначено особливу процедуру переходу права власності на таке майно, а саме, після повної оплати ціни продажу.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Особа, яка набула майно без достатніх правових підстав може заперечувати щодо вимог законного власника про виникнення зобов'язання з повернення майна та його витребування в порядку ст.ст. 1212, 387 ЦК України з посиланням на "добросовісність" такого набуття, а саме, на те, що при вчиненні правочину вона не знала та не могла знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, вжила усіх розумних заходів, виявила обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому, в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна (пункт 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 року).
Відтак, встановлення судом обставин недобросовісних дій набувача майна підтверджує виникнення зобов'язань з повернення майна особою, яка набула таке майно без достатніх правових підстав, відповідно до ст. 387 та п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.
Проте, господарські суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували та дійшли передчасного висновку про те, що розірвання Договору між боржником та першим покупцем (ТзОВ "Лівеа") не є підставою для застосування віндикації та витребовування спірного майна банкрута у останнього покупця - ТзОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія", в силу приписів ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст. 43 ГПК України).
У п.п. 1, 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 року вказано, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні, зокрема, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, під час прийняття оскаржених судових рішень, в порушення приписів ст.43 ГПК України, не було досліджено та надано належної правової оцінки (відповідно до норм законодавства що регулюють продаж майна банкрута, що діяли на момент укладення Договору купівлі-продажу від 21.06.2012 року) фактичним обставинам справи у сукупності, доводам ПАТ "Дельта Банк" щодо підстав розірвання Договору купівлі-продажу від 21.06.2012 року. Крім того, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено правомірності набуття права власності ТзОВ "Лівеа" за спірним Договором купівлі-продажу (враховуючи приписи ст. 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", які повинні застосовуватися до спірних правовідносин як такі, що визначають момент переходу права власності до набувача майна з аукціону), не досліджено правомірності вибуття спірного майна з власності ТзОВ "Лівеа" та, відповідно, добросовісність ТзОВ "Бухгалтерське бюро "Централізована бухгалтерія" як набувача цього майна.
Згідно зі ст. ст. 1115, 1117 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно зі ст. 1119 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких підстав, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 24 січня 2017 року та ухвала Господарського суду Харківської області від 8 грудня 2016 року у справі № 5023/3711/11 мають бути скасовані, а справа - направлена на новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді справи, господарському суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи з урахуванням матеріалів та обставин справи № 5023/3711/11, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11112 ГПК України Вищий господарський суд України, -
1.Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24 січня 2017 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 8 грудня 2016 року у справі №5023/3711/11 скасувати.
3. Справу № 5023/3711/11 передати до Господарського суду Харківської області на новий розгляд.
Головуючий суддя В.Ю. Поліщук
судді: О.В. Білошкап С.В. Куровський